Моє друге прочитання книжки Юрія Щербака «Україна в епоху війномиру»

Валерій ЖУРАВКОВ,
м. Київ

Цілком погоджуюсь зі стратегічним дороговказом Юрія Щербака: “Україна має йти проамериканським шляхом Польщі, а не покладатися на проросійські держави Європи (Франція, Німеччина), які, як показує історія, схильні до аморального компромісу з Росією за рахунок України…”
Автор цих рядків мав нагоду протягом п’яти років (1996—2000) брати активну участь у сфері державного управління (центральні органи), бути причетним до стратегії і тактики інтеграції України до ЄС. Одного разу повезли нас у передмістя Брюсселя для відпочинку від багатоденних засідань. Налили келихи. І тільки-но присутні їх підняли — грянув такий грім, що мало шибки не повилітали. Подумав: чи це не знамення Боже? Протягом п’яти років мене не полишали сумніви у щирості керманичів ЄС. Хоча й був тоді відповідальним секретарем комісії з підготовки Плану заходів інтеграції України до ЄС, який затвердив Л. Кучма. Як швидко прийняли до ЄС Балтію, Східну Європу! Україну — зась! Вони вчили нас, як треба букви писати, а стратегій державних, доктрин, концепцій ми не створювали. Ці тексти, а також меморандуми, програми, вже перекладені українською, спускали нам МВФ і Світовий банк.
Ще один “діагноз” Юрія Миколайовича: “Хто вірить у добрі наміри Росії — невиліковний політичний ідіот”. На це дописувач у Фейсбуці на сторінці “Ярославів Вал” Петро Дараманчук зауважив: “На сто відсотків правда. А хто вважає, що жити в Україні й ненавидіти все українське — мову, культуру, духовність, історію, а то і самих українців — автохтонів цієї землі, самому ж дивитися на Росію, як вовк завжди у ліс дивиться, виховувати власних дітей у дусі ненависті до своєї рідної землі, народу і любові до нашого ворога, північно-східного сусіда — це номально, та при цьому сподіватися на швидке покращення життя у нашій країні через приведення до влади колабораціоністів — той двічі ідіот”.
Дехто має сумніви щодо неприхильності ЗЕ-команди до національних інтересів України. При цьому численна більшість співвітчизників дуже схожа на міфічних страусів епохи Плінія Старшого…
Як спеціаліст у галузі державної безпеки свідчу: енергетична, економічна, інформаційна — ось три кити безпеки, якщо не торкатись військової. Можливо імітувати активність у цих напрямах, але нічого не зрушувати з місця, робити дірки у хитро заплутаних парканах законодавства. Така наша політика усіх років незалежності. До речі, таким був задокументований зміст інструкції КДБ польському прем’єру Бальмонту, згадки про якого старанно вирізані з Інтернету. Там знайдете тільки про поета-русофіла Костянтина Бальмонта. Про згаданого мною прем’єра — нічого. Цей мужній чоловік, справжній патріот, застрелився, аби не шкодити Польщі. Чи є серед наших “владців” хоч один йому подібний, готовий застрелитися, аби не виконувати забаганки Кремля?
Щодо енергетичної безпеки України. Лише два моменти з реалій 2019 року:
— заборонено підключати до загальнодержавних мереж щойно збудовані сонячні електростанції, йде шалений наступ за скасування “зеленого” тарифу;
— відновлено імпорт електроенергії з РФ — нехай деградують наші генеруючи потужності, нехай шахтарі роками не отримують заробітної платні…
З приходом нової “Команди-ЗЕ” спостерігаємо впевнене зміцнення гривні на тлі погіршення сальдо зовнішньоторговельного балансу, падіння промислового виробництва, зростання цін і тарифів. Ось як це пояснює дописувач у Фейсбуці Олег Іваненко:
“1. Економіка останні місяці не стала краще працювати, а скоріше навпаки. Тому зниження курсу долара — це штучний процес. Фінансова піраміда. Зелена “МММ”.

  1. Грошей у казні немає. (Думаю, це і так зрозуміло). Але “латати дірки” потрібно, і тоді уряд Зе почав торгувати “повітрям” у вигляді цінних паперів під астрономічні дивіденди (16—19%) для іноземців.
  2. Звиклі до порядності при роботі з цінними паперами (тим більше, під гарантії держави) іноземні інвестори кинулися скуповувати наші облігації. Але робити це вони повинні за гривні — така умова.
  3. А як ви знаєте, коли багато якогось товару на ринку, його ціна падає. На нинішній момент ввезено і продано на міжбанківських торгах майже 5 млрд доларів. Ось ціна на нього і впала.
  4. Однак комерсанти розуміють, що ця “мильна бульбашка” скоро лопне. А “контрольним пострілом у голову” для країни стане відхід МВФ з України. І ось тоді долар уже не знижуватися, а різко злітати стане. Тому бізнесмени (зокрема й ті, що голосували і підтримують Зе) вже зараз в товари і послуги закладають свої майбутні втрати, а ми їх вже платимо. Ось і ціна на все зростає.
  5. В результаті, коли в рази збільшиться курс і ще більше підскочать ціни на все, — це не дасть можливості аграріям підготуватися до наступного сезону (насіння, добрива, паливо, техніка…), а це означатиме, що ми ще й без врожаю залишимося.
  6. А тут приспіють за своїми відсотками іноземні фінансисти, які купили українські облігації і дуже сподівалися на порядність українського уряду. І тоді їх знову витягнуть з наших кишень високими цінами і тарифами. Але цих грошей все одно не вистачить (тим більше Коломойський давно вже пропонує оголосити Україну банкрутом і визнати дефолт). І тоді ми ще й зганьбимося, і на багато десятиліть за Україною закріпиться клеймо ненадійного партнера.
  7. І тут тільки залишиться вийти на арену Путіну і сказати: “А я вам говорив, що це країна-обманщик. Тепер знімайте з мене санкції і накладайте їх на неї… ”. Завіса…
    P. S. А на душі сумно, коли розумієш, що заради оплесків якісь клоуни перетворюють твою країну, твою націю на фінансову піраміду, котора ось-ось завалиться, поховавши всіх нас під її уламками…”
    Інформаційна безпека: програємо по усіх напрямах. Щодо наших ЗМІ Юрій Щербак констатує: “Мова, телевізійна картинка, офіційне повідомлення в пресі перестають бути джерелом інформації, перетворюються на різновид зброї масового ураження, породжуючи мільйони жертв…”
    Звертаю увагу небайдужих до збереження державності України на те, що переважна більшість каналів радіо й ТБ — приватна власність ворогів України, “нейрохірургів” національної свідомості.
    До речі: “геніальний” теоретик КДБ Путін заявив, що український етнос придумав польський граф Потоцький. “З цим треба щось робити”, вважає він.
    Деякі розсудливі теоретики мовної політики, зокрема з Києво-Могилянської академії, вважають, що змішані ЗМІ (українська+російська) не сприяють зміцненню статусу української мови як державної, а лише сприяють махінаціям з квотами, суржику, експансії російської, менталітету “какая разніца”. На мою думку, до цього необхідно не тільки дослухатися (за “яником” — “ми вас почули”, “почую кожного” тощо). “Пора и власть употребить!”, як кажуть деякі наші “брати-росіяни”.
    Щодо російського вектора “мудрої” політики “Команди-ЗЕ” можливо вже навести немало прикладів. Один з них: навіть параноїк Йосип (Сосо-Коба) Джугашвілі (псевдо “Сталін”) не додумався до того, щоб 1942 року запросити до Москви на Красну площу гітлерівських кореспондентів-кадрових служак Геббельса з метою стимуляції капітуляції-примирення. А от “Квартал” додумався! Дивуюсь, яким органом? Виконує слухняно ця команда і вказівки “старшого брата” стосовно збільшення поваги до так званої “української”, насправді російської православної церкви МП в Україні. Квіти туди носить! А також стосовно сенсаційного “розкриття” гучних справ із застосуванням непотоплюваних “вовків” і безпідставним звинуваченням захисників України…
    Зрозуміло, що четвертого нашого президента КДБ тримало на гачку кримінальної біографії. А як щодо шостого? Зовсім інакше! За формулою Сороса-Коломойського!
    Не пишаюсь тим, що у своїй книжці “Анатомія “братства”. Інформаційний огляд джерел Інтернету”. — Серія: Державність України: історія і сьогодення — Електронна версія. — Київ, 2016. — 120 с. — 4 додатки1 я розкривав особливості інформаційної війни РФ проти нас. Гірко лише те, що ніхто з “владців” її не читав!
    Чи варто продовжувати цю серію?
    Короткий перелік сторінок книжки і думок Юрія Щербака, на які, як мені здається, мусив би звернути увагу вдумливий, здатний тверезо мислити читач: стор. 125 — критика пацифістів; стор. 199 — криза демократії; стор. 206 і далі — європейський хаос: стор. 208 — альтернативний план Б на майбутнє; стор. 210 — путінізм і його жертви, коментарі професора В. Василенка; стор. 212 — скільки років Росія не воювала? Подивіться у Вікіпедії Список війн за участю Росії. Не воювала лише декілька десятків років з часу Куликовської битви 1380 року. До речі, історики ніяк не можуть довести, що вона таки була… Стор. 213 — глибокі пацифістські думки американського аналітика Джона Кеннана про російське майбутнє; стор. 214 — думки Павла Штепи2 про війну двох протилежних світів; стор. 222 — Україна стоїть на порозі майбутнього, блукаючи над прірвою в умовах війномиру зі страхом війни — і важко сказати, коли країна звільниться від тривоги за долю своїх дітей. І чи звільниться взагалі.
    В особі Юрія Щербака ми бачимо видатного професора політології. І не тільки Києво-Могилянської академії. Чи це хоч на один мільйон світлових років досяжне для примітивних акторів “Кварталу” — маріонеток Путіна-Коломойського?
    Ефект хроноколапсу (стор. 46 книжки Ю. Щербака) — геніальне відкриття політології! Поруч з цим — ще раз прочитайте Закони, які допоможуть зрозуміти майбутнє (стор. 51—57). Чи це не найвищий ступінь філософічної теорії?
    Сім притч Юрія Щербака про корабель мертвих, зміну поколінь і безсмертя душі; місто, яка мріяло про світле майбутнє; дві пісні й два танці; місце людини в історії; божевільні мрії командувача ракетного комплексу; довгу подорож до Фрітауна; три гори.
    Саме ці притчі висвітлюють шлях до пізнання глибинних законів нашого буття і свідомого їх розуміння. Живи біблейський цар Соломон у наш час — він би піднявся до ще вищих вершин його філософських притч завдяки Юрію Миколайовичу.
    Ще раз віддаю шану видавництву “Ярославів Вал”, його талановитому керівникові Михайлу Федотовичу Слабошпицькому за високий рівень редагування, художнього оформлення, поліграфії.
    Книжка Юрія Миколайовича Щербака “Україна в епоху війномиру” — це Біблія сучасної України, яка має стояти поруч з Новим заповітом, Кобзарем на книжковій полиці кожної оселі.
    Ця книжка повинна зайняти чільне місце у нових надходженнях обласних і районних бібліотек з відповідним інформуванням читачів. Це не тільки “Книга року”, це книга епохи.
    Мало хто з пересічних українців сьогодні має можливість купити її. Не вистачає на хліб. Тому треба мобілізувати Український культурний фонд, Українську бібліотечну асоціацію, меценатів, інші джерела, щоб з’явилась вона у кожній бібліотеці.
    Щодо премій: не тільки Шевченківська. Такій книжці й Нобелівської замало!
    —————————
    1 Розміщено в електронній бібліотеці Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки міста Києва.
    2 Див. Журавков В. В. Про Павла Штепу та його книгу “Українець і москвин: дві протилежності”. Електронна версія. — Серія “Державність України: історія і сьогодення”. — Київ, 2015. — 96 с. Розміщено в електронній бібліотеці Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки міста Києва.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment