Володимир Скринченко
Вона не мала потреби у покровителях і завжди прагнула бути господаркою власної долі. Адже гастрольний графік та репертуар оперної діви ХІХ століття визначали зазвичай чоловіки — імпресаріо, диригенти та агенти. Однак це було не для неї, Соломії Крушельницької, яку сучасники обдаровували влучними епітетами — жінка-Шаляпін, Олександр Македонський та навіть — Наполеон. Наче муза з античного барельєфа зійшла вона до людей, щоб підкорювати їх своїм дзвінким і співучим голосом, який всесвітньо відомий диригент Артуро Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Чарівна краса та елегантність, сценічний талант і витончений артистизм — усе це дано їй було від Бога. “Мільйонери пропонували мені, — згадувала Соломія — збудувати окрему оперу виключно для мене…” Але вона легко відхиляла усі пропозиції руки й серця, напевно, тому, що за нею упадали, до неї “записувалися на прийом”, задля неї долали тисячі кілометрів. Останнім виступом у Неаполі, в театрі “San Carlo”, вона раптово перервала свою блискучу оперну кар’єру, чим породила багато питань у фахівців і меломанів: чому вона полишила оперну сцену так передчасно, у самому розквіті творчих сил?
Ми, вокалісти, —
головний інструмент оркестру.
(Марія Каллас)
Та усе розпочиналося у селі Біла, що на Тернопільщині, де минуло дитинство маленької Соломії, у багатодітній родині місцевого священника, отця Амвросія. Він чесно виконував свій громадський обов’язок духовного пастиря серед простого люду та кожен день спілкувався з ним. Крім богословських книг, у його оселі були твори Шекспіра, Гейне, Шіллера, Шевченка і Франка. Мати Соломії, пані Теодора, попри нестатки, вміла створити нормальні умови життя для чоловіка й дітей. Вона грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень. У родині Крушельницьких завжди панували оптимізм, затишок і сміх. Музика в життя Соломії увійшла з раннього дитинства: у шість років вона вперше сіла за фортепіано, а заспівала змалку, тому що пісні були сімейною традицією. Співати доводилося в концертах хору товариства “Руська бесіда”, польського товариства “Лютня”, тернопільського “Бояна”.
Саме з домашніх концертів розпочалося захоплення дівчинки вокалом, яке стало її долею. Життя своє як щедрий дар поклала вона на вівтар мистецтва.
до вершин вокального мистецтва
Батько усвідомлював виняткову обдарованість дочки. Знайшлися й кошти для навчання. Восени 1891 року Соломію було зараховано до консерваторії Галицького музичного товариства. Її вчителем вокалу став знаний у Львові педагог професор Валерій Висоцький, який виховав багатьох відомих українських і польських співаків, серед яких — Олександр Мишуга, Євген Гушалевич, Микола Левицький, Яніна Королевич, Модест Менцинський та ін. Навчання Соломія закінчила у 1893 році зі срібною медаллю й відзнакою, про що й свідчить унікальний запис, який робить честь далекоглядності її педагогів: “Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…”
Того ж року Крушельницька дебютувала на сцені Львівської опери у партії Леонори в опері “Фаворитка” Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері “Сільська честь” Масканьї. У цій виставі доля вперше звела її зі всесвітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг порадами. Успіх у глядачів і критики, платня, гідна досвідчених співаків, становище примадонни, — інша зупинилась би на цьому з радістю. Але Крушельницька прагнула більшого, відчуваючи недостатність своєї фахової освіти…
В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка порадила їхати до Італії — продовжувати навчання у визнаних майстрів bel canto. Батько дістав позичку в банку і восени 1893 року особисто повіз дочку до Мілана, де Соломія почала вчитися вокалу у відомого педагога — професора Фаусти Креспі, а урокам сценічної майстерності й міміки — у професора Конті.
Ось коли знадобилось вироблене в дитинстві вміння невтомно працювати! Щоденні уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Поряд з тим вона вивчала історію музики, літературу, мови і естетику. Після року навчання діапазон голосу Соломії розширився: з мецо-сопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його природі.
Скрутне фінансове становище родини змушувало її частенько переривати навчання та погоджуватися на будь-які гастрольні турне. Але й з’являлася щаслива нагода перевірити свою вокальну майстерність та поступово вдосконалювати її. Шлях до вершин вокального мистецтва розпочинався з невеличких провінційних міст Італії — Кремони, Брешії, Парми, Бергамо, Удіне та ін. Саме там на неї звернули увагу місцеві оперні меломани, з’явилися перші шанувальники її таланту. Та вона прагнула більшого: мріяла про всесвітньо відому міланську оперу “Ла Скала”…
Не забувала й Батьківщину. На сцені театру “Скарбка” у Львові пристрасно популяризувала українську музику: виступала разом з О. Мишугою в опері “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, блискуче виконувала українські народні пісні.
Вдалим завершенням 1895 року було підписання Крушельницькою контракту з театром Понк’єллі “Massimo” в Кремоні з 10 грудня 1895-го по 28 лютого 1896 р. Перший виступ в Кремоні мав відбутися в опері Джакомо Пуччіні “Манон Леско”. Знайомство з композитором переросло у дружбу на довгі роки. Згодом, 29 травня 1904 року Крушельницька блискуче виступила в театрі Grande у Брешії при тріумфальному відродженні опери “Мадам Баттерфлай”, яка кількома місяцями раніше зазнала гучного провалу в “Ла Скала”. На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904” і подарував її Крушельницькій.
Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Вагнера, Соломія їде до Відня, до профессора Ґенсбахера спеціально, щоб вдосконалювати свою майстерність. Це був ризикований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві bel canto, опановувати зовсім іншу манеру — німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак утратив голос… Ризик виправдався. Згодом Крушельницька стане найвидатнішою “вагнерівською примадонною” XX століття.
Таким чином, виконавська манера Соломії Крушельницької поєднувала в собі риси різних вокальних шкіл і напрямів та враховувала найкращі досягнення тогочасного оперного мистецтва. Така ґрунтовна освіта сприяла різноманітності репертуару артистки.
З кожним роком її робочий графік ставав ще напруженішим. Співати доводилося по чотири-п’ять разів на тиждень. Адже цього вимагала зростаюча популярність співачки у світі. Про це й свідчить елементарний хронометраж подій артистичного її життя наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Той час вона виступала на сценах багатьох оперних театрів світу, зокрема її вітали Кремона, Удіне, Сан-Ремо (усі — Італія), Задар, Трієст (Далмація), Краків, Одеса (Російська імперія) — ось географія її гастрольних турне 1896 року. Новий рік 1897-го зустрічала вона в Одесі, де гастролювала у складі італійської трупи. Повертаючись з Одеси, прибула до Львова, де 17 березня виступала на концерті в честь 36-х
роковин смерті Тараса Шевченка. Після Львова повернулася до Італії, в Мілан, у якому звернулися до неї представники компанії “Grand compania de l’opera lirica italiana” з пропозицією підписати контракт на п’ятимісячні гостинні виступи у Чілі, в Сантьяго (театр “Municipale”). А після повернення до Італії Крушельницьку запросили виступити в Бергамо на концерті з нагоди 100-річчя від дня народження композитора Ґаетано Доніцетті. Тоді ж розпочалася її співпраця з Великим театром у Варшаві, на сцені якого виступали тоді Карузо, Баттістіні та інші уславлені співаки (поляки особливо високо цінували співачку за виступи в польських національних операх, зокрема “Галька” С. Монюшка). Приїздила вона й до Санкт-Петербурга, навіть співала в Зимовому палаці. Як завжди вона закінчила свій виступ українськими піснями. І коли сам імператор Микола ІІ запитав “італійську примадонну”, що це за пісні і якою мовою вона їх співала, — відповіла: “Це пісні мого народу, українські пісні…”
І ця круговерть не вщухала протягом років…
Від такого шаленого темпу гастролей у неї накопичувалося почуття величезної втоми, яке врешті-решт змусило Соломію залишити оперну сцену. Вона прагнула осілого життя, а на особисте життя у самотньої артистки просто не було часу.
“Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому, — строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам…” — згадувала артистка. Ось такий аскетизм не дуже нагадує життєві пріоритети розманіженої примадонни, чи не так?
А ще додалися й родинні турботи…
“місто, яке було створено для неї”
Зі смертю батька 1902 року Соломії довелося взяти усі родинні турботи на себе. Вона написала матері, щоб та з Білої переселилася до Львова (їхній сільський будиночок перейшов до іншого священника). Згодом Соломія придбала у Львові кам’яний будинок по вулиці Крашевського (нині — Крушельницької).
Одного разу в її життя увійшов чоловік: Соломія звернулася до адвоката Чезаре Річчоні, який допоміг їй у судовій справі щодо контракту з театром “San Carlo”. А було так. Під час її гастролей у Неаполі 1906 року сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу в місті. Лікар театру через небезпеку для голосових зв’язок співаків порадив їй залишити Неаполь. Співачка була змушена перервати контракт із театром та повернутися у Віареджо, де її викликали до суду за порушення контракту. Там Крушельницька познайомилася з інтелігентним, культурним чоловіком, знавцем і шанувальником музики, а в 1910 році одружилася з ним. Нарешті вона знайшла своє сімейне щастя, маючи поруч людину, котра не просто була в захваті від неї як славетної примадонни, а й глибоко розуміла і поважала її, забезпечувала їй домашній затишок.
Омріяний дім знайшла вона у Віареджо, райському куточку на Тосканському узбережжі Лігурійського моря, у триповерховій віллі “Саломеа”. Вона дуже любила це “місто, яке було створено для неї”. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано й нотною бібліотекою, на стінах — картини, портрети Соломії пензля відомих художників.
Їхня вілла перетворилася на справжній мистецький осередок, який відвідували родичі й друзі. Серед них — композитори Джакомо Пуччіні, Руджеро Леонкавалло, актриса Елеонора Дузе, письменниця Грація Деледда, і відомі партнери співачки — баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья та ін.
Останнім виступом у Неаполі, в театрі “San Carlo”, 1920 року Соломія раптово перервала свою блискучу оперну кар’єру та залишила сцену. Між тим, творчий потенціал примадонни не був вичерпаний, навпаки, це був етап, коли її унікальний талант поєднався з багаторічним досвідом. Голос Крушельницької в останні роки її виступів звучав чудово, сильно, у повному діапазоні. Однак з 1923 року вона розпочала концертну діяльність як камерно-вокальна виконавиця. Співала сімома мовами — італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською. Вона здійснила записи на грамплатівки більшої частини свого неосяжного репертуару (лише провідних партій нею було проспівано понад 60 — в операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні, Ш. Гуно, Ж. Бізе, Р. Вагнера, Р. Штрауса, М. Масне, П.І. Чайковського, С. Гулака-Артемовського та ін.).
В Італії Крушельницька прожила близько сорока років. По смерті чоловіка вирішила повернутись на Батьківщину. В серпні 1939 pоку, напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів і відмові італійського уряду видати їй закордонний паспорт, вона таки переїхала до Львова, де мала власний будинок.
Але це вже інша історія…
