Запорука нашого майбутнього — соборність

Осмислення часу тривоги, надії і віри

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Продовження. Поч. у ч. 1—2 за 2020 р.

За рік від об’єднавчого собору українського православ’я у плані становлення сильної та авторитетної ПЦУ вдалося зробити значно менше ніж очікувалося. Це не лише стороннє журналістське спостереження, а факт, який визнають і Предстоятель ПЦУ — митрополит Епіфаній, і провідник стратегії українського майбутнього — геополітичного курсу “Геть від Москви!” — п’ятий президент України.
До 15 грудня 2018 р. українців лякали абсурдними страшилками, що Господь навіть не слухатиме людських молитов, які лунають зпід склепінь неканонічних церков. Після офіційного отримання Томосу про автокефалію стратегія російської брехні змінилася, хоч суть залишається незмінною. Тепер уже не могли брехати про неканонічну Церкву. Тому почалася брехня про “неканонічний спосіб отримання канонічності”. Як доказ “неканонічності” називали факт, що “жодна” з православних церков світу не визнала ПЦУ. І знову найманці легіону брехні підводять до “висновку”, що Господь не слухатиме молитов з таких церков. Це наглядний приклад явного блюзнірства, коли йде спроба показати нам Господа у образі чиновника з нашого реального життя, котрий викидає людські листи до кошика, бо вони у нестандартних конвертах. Усе це є запереченням суті Святого письма! Чому наші люди так легко купляються на подібні нісенітні “теорії”?
В основі цього явища з одного боку лежить людська неграмотність, яка у багатьох випадках межує з фанатизмом. З другого боку — тут спрацьовує матеріальна зацікавленість. Вона по суті майже не стосується пожертвувань, які вкидають вірні до церковної скарбниці. Це передусім стосується вливань від спонсорів релігійної нестабільності в Україні. Вони через кремлівську агентуру йдуть або прямо з Росії, або від бізнесу в Україні, який працює з Росією.
Бо чим ще як не спонсорськими вливаннями можна пояснити той феномен, що багато отців УПЦ МП їздять мерседесами, коли у них на літургії бувають до 200 осіб і дають до скарбниці від 20 до 50 гривень? Зібраних сум може не вистачити й на придбання й утримання віслюка, яким їздив Ісус Христос. А що казати про мерседеси?..
Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній в інтерв’ю для “1+1” прокоментував факт практичної зупинки переходу парафій з фактично неконічної УПЦ московського підпорядкування (її немає у жодному православному диптиху з переліком автокефальних (незалежних) церков, ані навіть у диптиху з переліком автономних церков!) до тепер уже повністю канонічної ПЦУ. На це вплинула і зміна влади, і тиск із боку Росії.
За словами митрополита, впродовж 2019 року до єдиної української церкви приєдналося майже 600 громад із колишньої УПЦ МП: “Дехто каже, що це мало, а хтось, що багато. На початку, після визнання і після отримання Томосу, відбулася така хвиля переходів. Приблизно 400—500 громад приєдналися одразу. Нині ж, у зв’язку зі зміною влади, цей процес призупинився”. Виявляється тут, окрім політичних моментів (наскільки я зрозумів — почуття страху), є ще й юридичні аспекти, з якими стикаються громади, які переходять у ПЦУ.
З боку Російської Православної Церкви як закамуфльованого підрозділу ФСБ (на цьому постійно наполягав російський священник Глєб Якунін!), чиниться тиск на кожного з парафіян РПЦ, хто намагається щось заявляти про логічність виходу зпід московської залежності. Коли я працював над статтею “Московська експансія…”, то знаходив свідчення (2019 р.) фізичної розправи над прихильниками виходу зпід Москви. Чи нині ця ганебна практика вже відійшла у минуле?
Середущий із Зеленських — Володимир — 20 травня 2019 р., під час знакової (бо з падінням президентського посвідчення) інавгурації проголосив і свого 7річного сина, і свого батька президентами України. А вихваляння перед президентом США про “його людей” на знакових посадах свідчать про мислення середущого із Зеленських: “Держава — це я” як полюбляють говорити диктатори… Відчуття посилюється заявами старшого із Зеленських про біомасу.
Питанню судилища у Вінниці над людиною, котра запалила зелене світло переходу російських парафій до ПЦУ багато уваги присвячує газета “Україна молода”. Увагу привернув заголовок статті: “Протоієрей УПЦ Московського патріархату роками отримує зарплатню як працівник поліції Вінниччини”. У матеріалі за 6 грудня 2019 р. розповідається про приголомшливі факти лобіювання інтересів УПЦ Московського патріархату керівництвом обласного Управління поліції Вінниччини. Ця область на релігійній мапі України “особлива”. У ній московським попам удалося фактично заблокувати бажання тисяч православних молитися у храмах помісної автокефальної ПЦУ. “І не дивно, — сказано у статті, — адже керівник обласної поліції Юрій Педос не лише симпатизує УПЦ МП, а й усіляко протидіє юридичній реєстрації документів про зміну конфесійної належності низкою релігійних сільських громад області”.
А підлегла цього генерала — слідча Світлана Воронюк — відкрила кримінальне провадження за самоуправство проти начальника управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації Ігоря Салецького через те, що за зверненням громад він першим в Україні оформив переходи храмів від УПЦ МП до Православної Церкви України.
Обласний генерал, відчуваючи, що “держава — це я”, байдужий до цього питання (або негласно стоїть на позиції, що нічого біомасі молитися рідною мовою) зрозумів, що за його діяння не “вдарять” по пальцях. І розпустив руки.
І. Салецького вже кілька місяців тероризують допитами і навіть домоглися усунення його з посади на кілька місяців. Зробив це суд з подачі ГУ Нацполіції та прокуратури Вінниччини, куди звернулися керівник Вінницької єпархії РПЦ в Україні Варсонофій та окремі сільські настоятелі.
Це рішення суду вигідне керівництву Вінницької єпархії Московського патріархату, яка буквально “закидала” пана Салецького судовими позовами. Посадовець у середині жовтня змушений був оприлюднити своє відкрите звернення до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова з проханням “надати відповідне доручення компетентним підрозділам МВС дати об’єктивну оцінку ситуації, яка склалася на Вінниччині між суб’єктом владних повноважень та Головним управлінням Нацполіції України у Вінницькій області”.
Чому так запанікували чини з РПЦ? Виявляється, 32 суди різних інстанцій уже визнали правомірними дії обласного управління під час реєстрації громад ПЦУ, які змінили конфесійну належність iз РПЦ на ПЦУ. А низка справ ще чекає розгляду в судах. Після оприлюднення І. Салецьким відкритого листа, до Вінниці нагрянула комісія з Києва. Виявилося, що настоятель храму УПЦ МП, який розташований на території главку поліції (!), протоієрей Сергій Гудзенко роками отримував зарплатню по лінії Нацполіції як працівник правоохоронних органів, пише газета “Україна молода”! І будує цей святий отець свій палацик з високими воротами під містом. Прагнення відгородитися високими мурами та високими воротами — ознака злодійської ментальності.
Виявляється, вінницька історія з генералом Педосом — далеко не єдиний, хоч дуже показовий, випадок неприхованого лобіювання держаними органами України інтересів філії Російської церкви в Україні. Названий у першій частині статті розділ сайту Російської православної Церкви “Деятели Русской Православной Церкви” не залишає двох думок щодо того, хто є що!
Раз цей нюанс важко зрозуміти багатьом українцям, то чи ж можемо дивуватися, що цього не розуміють за кодоном. На цьому жорстоко спекулюють і РПЦ, і російська дипломатія для дискредитації у світі й ПЦУ, і України. І Предстоятель ПЦУ, і п’ятий Президент України розповідали, як старався колишній міністр оборони Греції, щоб не допустити до визнання ПЦУ Елладською церквою.
Колишній міністр оборони Греції Панос Камменос доводив, що визнання Елладською Православною Церквою української автокефалії є “злочинним” з огляду на те, що це рішення провокує втрату Атенами російського покровительства. “Камменос, — читаємо та сайті Збруч (https:// zbruc.eu), — визнав, що він особисто тиснув на архієпископа Ієроніма та грецьких архієпископів, заохочуючи їх не визнавати Православної Церкви України. Про це ексміністр оборони заявив під час наукової конференції Інституту геополітичних досліджень “Геополітичні події в життєво важливій галузі Східного Середземномор’я і їх взаємодія з міжнародним середовищем”.
Панос Камменос вважає рішення собору ієрархії Елладської Церкви “злочином” через те, що Росія скасує гарантії недопущення “окупації грецьких островів” Туреччиною, надані Москвою в укладених з греками угодах. Він попередив Грецію: “Якщо щось станеться найближчими місяцями, за відкликання російських ґарантій безпеки Греції відповідатиме собор ієрархії Елладської Церкви”.
Якщо за позицією Камменоса стоять не російські гроші, а лише турбота про національну безпеку, то її якось можна зрозуміти. Хоч важко, бо є крайнім безумством пробувати задобрювати терориста і шантажиста. Скільки б його не задобрювати, небезпека, що він підірве світ, дуже велика.
На це звертає увагу український сайт Cerkvarium. Його аналітики наголошують: питання визнання ПЦУ включено Росією в безпековий пакет геополітичних домовленостей з Грецією. І це було зроблено на тлі крику Росії про неприпустимість втручання політиків у церковні питання. Невиконання Грецією цього “церковного” пункту може призвести до безпосереднього тиску Росії на Туреччину з метою відкриття коридору для сирійських біженців в Європу через Грецію. Це черговий доказ, що маємо справу з великим міжнародним терористом, а не з “демократією від Владивостока до Парижа”, як чуємо у час галюцинаційних приступів президента Франції.
Виникає питання: і що далі? Звичайно, не з Макроном, а з українським православ’ям. А, точніше, треба говорити про понадконфесійну духовність, яка не дозволить українцеві називати іншого українця ворогом. І предстоятель ПЦУ, і п’ятий Президент вірять, що такий час настане. І я в це вірю. Вірю, що цей час уже на обрії. Згадуваний у першій частині статті провідний російський антипутінець професор Андрей Піонтковський вважає, що створена Путіним система бандитського капіталізму має межу міцності. Вона точно вибухне і поховає під своїми руїнами розпалені Путіним ревізіоністські амбіції. Прийде час, коли слово “росіянин” буде синонімом великого злочинця.
Однак поки це станеться, нас ще чекають деякі випробування. На сайті Cerkvarium є стаття “Кейс Юраша: як Московський патріархат обманює Зеленського”. У ній сказано, що документально зафіксована позиція УПЦ МП у час російської окупації України (книжки Т. Деркач “Russian church in hybrid war against Ukraine” та “Московский патриархат в Украине: анатомия предательства”. Зі статті дізнаємося, що УПЦ МП докладає шалених зусиль, аби відновити вагу в українському житті, яку вона мала у час влади Януковича. Робить вона це цинічно, намагаючись задіяти антипорошенківські комплекси Зеленського. Їх, виявляється, має не лише чинний президент, а й практично уся чиновницька рать Офісу президента на чолі з одіозним Богданом.
У пошуку політичної підтримки УПЦ МП готова на будьякі маніпуляції свідомістю оточення президента. Найяскравіший приклад — наїзди на міністра культури, молоді та спорту України В. Бородянського. Він лише сказав, що непогано б дотримуватися чинних законів, як його в УПЦ МП відразу “записали в продовжувачі політики Порошенка” і у “гонителі Церкви”.
Ще більше показовим прикладом тиску з боку УПЦ і її маніпуляцій була історія конкурсу на посаду глави Державної служби з етнополітики та свободи совісті. Це нова урядова структура, створена указом Володимира Зеленського. До фіналу конкурсу дійшли Андрій Юраш, відомий у світі український релігієзнавець родом з Черкащини, та Юрій Решетніков — родом з Запоріжжя. Обидва вони очолювали структуру, яка була попередницею Державної служби з етнополітики. Юраш — у час президентства Порошенка, а Решетніков — у час прем’єрства Томошенко.
На сайті Cerkvarium читаємо: “Коли Юраш на конкурсі за всіма показниками обійшов Решетнікова, в УПЦ МП запустили шквал публікацій. У них червоною ниткою повторювалася ідея, що Юраш — креатура Порошенка у владі. Мета була зрозуміла: донести до Банкової, що Юраш — агент Порошенка. Знаючи ставлення шостого президента до п’ятого, це означало, що Юраш не буде допущений до посади, що вже починає бути нормою у час президентства Зе.
Так і сталося, як прогнозувалося. У грудні 2019 року Кабмін оголосив новий конкурс на посаду голови нової служби без права участі у ньому Юраша та Решетнікова. На кого “натиснула” УПЦ МП, щоб домогтися обнулення (так офіційно названо у повідомленні Кабміну) попереднього конкурсу, поки невідомо. В оточенні Зеленського є багато осіб, котрі намагаються широко провітрювати владу від “духу” президентства Порошенка. Одним із них є помічник Зеленського, а раніше — його кінопродюсер Андрій Єрмак. Про нього в одному інтерв’ю цікаві деталі розповів російський антипутінський політолог А. Піонтковський. За його словами, А. Єрмак у перші місяці його біляпрезидентської кар’єри намагався “пояснити” світові, що винуватцем війни Росією є Петро Порошенко. Як “доказ”, твердить Піонтковський, Єрмак показував фотографії своїх родичів, вбитих на “розпаленій Порошенком” війні. Це, каже російський політолог, дало протилежний від очікуваного ефект. Американські дипломати легко з’ясували, що не було в Єрмака ніяких родичів, які загинули. І зрозуміли вони, що Україна переживає непростий період випробування владою циніків.
А у час циніків, знаємо зі свого та чужого досвіду, не лише рядовому громадянину непросто живеться, а й армії, школі, Церкві. Попри виклики нинішнього часу митрополит Епіфаній з оптимізмом дивиться в українське і національне, і церковне майбутнє. Він переконаний, що незабаром буде друга хвиля переходу парафій зпід російської до української юрисдикції. Він очікує, що у 2020 році ще кілька помісних Церков визнають ПЦУ.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment