Чи існує в Україні «інша» драма?

Едуард ОВЧАРЕНКО
У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса презентували книжку “Інша драма”, що стала першою антологією експериментальних незвичайних українських п’єс. Нове видання — спільний проєкт Центру Курбаса та видавництва “Світ знань”.

До книжки увійшли сучасні актуальні, але нереалістичні п’єси: містика, фентезі, абсурд, анімаційні перетворення людей і тварин, фантастичні території і віртуальні реальності. Всі автори фантастичної панорами — відомі драматурги різних поколінь і стилів. До книжки увійшло вісім оригінальних п’єс.
— Антологію готували довго, а її доля вирішилася за короткий час завдяки фінансовій допомозі бізнесмена і творчої людини зі Львова Ігоря Лужанського, — розповів упорядник та один з авторів видання Олександр Вітер (справжнє ім’я Олександр Мірошниченко). — Що таке справжня драматургія? Це те, що не вкладається у звичні рамки. Для мене все талановите не вкладається в такі рамки. Якщо твоя драма “не інша”, значить вона ніяка. Кожен автор — це всесвіт.
“Інша драма” — це перша антологія, яка вийшла після того, як Ярослав Верещак пішов у засвіти. Це була людина, відмінна від інших. Він творив інший простір в усі часи: радянські, перебудови, доби незалежності.
В антології дві мої п’єси: “Ніч вовків” і “Слон легший за вітер”. Прем’єра вистави за п’єсою “Ніч вовків” відбулася у Харківському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка у період Майдану. Дирекція сказала, що їй не потрібні “політичні натяки”. І виставу заборонили. Але натомість п’єсу поставили в Польщі.
Загалом більшість п’єс з цієї антології вже мають сценічну історію в Україні і далеко за її межами. Це відповідь тим, хто говорить, що української драми не існує або що вона недосконала.
— Прекрасно, що вийшла ця книжка, що ми можемо тримати її в руках, — зазначила вдова одного з авторів “Іншої драми”, Ярослава Верещака, пані Тамара. — Дай Боже, щоб у Центру Курбаса попереду було багато нових видань. Ярослав Верещак до останніх днів життя займався науковою роботою, хотів ще багато зробити. Вийшло чимало його книг, залишилася пам’ять для майбутніх поколінь.
— Ярослав Верещак зробив багато для того, аби мої п’єси “Зніміть з небес офіціанта” та “Час Ч”, з’явилися саме в такому вигляді, в якому вони представлені у новій книжці, — зізнався драматург Олег МиколайчукНизовець. — Перша п’єса мала два сценічні втілення, її кілька разів переробляли. Це ребус, який доводиться постійно розгадувати. Є твори, до яких хочеться повертатися. Останній варіант написав більше року тому, не думав, що він буде таким актуальним сьогодні.
Чотири роки тому готували до друку збірку “Майдан. До і після”. До неї тоді мала увійти і п’єса “Час Ч”. Ярослав Верещак доводив, що вона не може в такому вигляді увійти до книжки. Потім у цьому почала переконувати мене і моя колега Неда Неждана. Врешті я погодився. А з часом зрозумів, що вони праві. Я сів і переробив її. Саме в такому вигляді п’єса з’явилася в “Іншій драмі” завдяки моїм колегам.
— Обидві мої п’єси, представлені в антології, пов’язані з Олександром Вітром. Ідеї пішли від нього, потім я їх змінювала, — розповіла Неда Неждана. — П’єса “Коли повертається дощ” — була написана для ще неіснуючого, тобто майбутнього театру в Україні. Було відчуття, що потрібен дощ, потрібні зміни, а насправді вони не відбуваються. Вже три театри ставили цю п’єсу. Показово, що всі вони виникли саме після її написання. А прем’єра крайньої сценічної версії відбулася у Польщі, у театрі в Ольштині.
Продовженням цієї теми стала вистава “Загублені в тумані”. Відчуття, що дощ не настав, а є туман гібридності. І проблема не в тому, як взаємодіяти з туманом, а в тому, щоб цей туман розсіявся. Головна героїня п’єси — воїн із позивним “Пума” поранена в ногу, вона закохана в чоловіка, який розміновує поля. Пізніше у Фейсбуці прочитала історію реальної жінки з таким же військовим псевдо, схожу на описану мною, хоча я нічого не знала про неї. Думаю, це свідчення того, що “Загублені у тумані” — посил у майбутнє.
— Я спілкувалася з режисером Володимиром Завальнюком про ситуацію, що склалася у нас у країні. Після цієї розмови виник задум написання п’єси “Чистий, або Як виглядають мрії білого слона”, — згадала Оксана Танюк. — П’єса про те, як створюють фейки, і як потім ці фейки створюють нас. Написала її з чистого аркуша за кілька місяців до виходу книжки “Інша драма”.
На переконання авторки передмови до збірки Юлії Скибицької, кожна з представлених п’єс інакша порізному, тут нетипові персонажі і не реалістичні, а містичні, віртуальні, або фантастичні ситуації. Театрознавець Василь Неволов підкреслив, що Центр Курбаса здійснює унікальну роботу з популяризації сучасної української драматургії, запропонував провести ще одну презентацію “Іншої драми” в лютому, коли у Всеукраїнському товаристві “Знання” зберуться режисери недержавних українських театрів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment