Галицький молодіжний і епоха

Марія ВАЙНО,
письменниця
Минуло 30 років, як актор Володимир Шлемко разом із талановитою артисткою, дружиною Ольгою Шлемко заснував Галицький молодіжний театр. Музичне оформлення здійснювали Анатолій Ремезов та Любов Литвинчук. Найактивнішими у всіх організаційних питаннях стали Олександра Мечева, Галина Литвин, сім’я Захаріїв, сім’я Путьків, Леся Голіневська та ін.

За чотири роки існування театр заявив про себе виставами “Розрита могила” та “Стрільці Січовії”, мав понад 40 виступів, які побачили десять тисяч глядачів.
Театру допомагало Товариство української мови імені Тараса Шевченка, яке забезпечувало артистів автобусом для виїздів, а вони всі кошти, які отримували з вистав, віддавали на розвій товариства.
Сценарій до вистави “Розрита могила”, написаний Володимиром Шлемком, був представлений обласній художній раді. Вагомою підтримкою стало слово поета Степана Пушика. Сценарій було схвалено. До складу трупи увійшли вчителі, майже весь гурток есперантистів, яким керував Ярослав Захарія, лікарі, робітники, навіть старшокласники… Проте деякі з обраних учасників, вслухавшись у сценарій і відчувши небезпеку, покинули трупу. Очевидно, в них ще жив страх… Так з обраних 70 залишилося 40 осіб, які монолітно трималися разом до кінця. Ішли до людей з відкритим серцем, талантом, вірою у пробудження. Зал ревів оплесками, обличчя глядачів ставали одухотвореними. Після першого аншлагу та нечуваного успіху наступний показ чекали сюрпризи: то великий замок на дверях Будинку культури висів у зазначений для виступу час, то перерита дорога, аби не можна було до нього пройти. Але на противагу “деяким”… знаходилися ті, що відчиняли двері, робили місточки, аби люди мали дорогу…
Дійство Галицького молодіжного театру набуло такого резонансу, що трупу почали запрошувати в інші міста та сусідні області, а вони й не відмовляли. Іноді в день грали по дві, а то й три вистави. Ними рухала потреба неодмінно донести щось дуже важливе до інших словом Шевченковим і своєю щирою спромогою серця, яке страждало від історичної неправди і відчуття зафарбованої в червоний національної гідності. Тільки в одному селі голова колгоспу, зачувши “Ще не вмерла України…” сказав людям підніматися зі стільців і покинути залу, але артисти всетаки доспівали пісню, на жаль, зі сльозами на очах… А загалом всюди учасників супроводжували аншлаги. Були вечірні і ледь не опівнічні, бо люди їх запрошували, дуже чекали.
Виїзди майже завжди супроводжували стражі порядку. Володимира Шлемка не раз запрошували на розмову в КДБ, але він був переконливим і незворушним. Сценарій було побудовано з рядків, надрукованих в Кобзарі… Але в мистецтва драматургії є секрети динамічної, монтажної побудови, яка задає темпоритм, виокреслює певні сентенції, розставляє логічні наголоси так, що номери творять новий мистецький живий організм, що несе нове посилання до глядача.
Сам Володимир Шлемко стверджує: “В певний історичний відтинок часу театр може кардинально міняти свідомість людей. І ми використали свій шанс”.
Актори постійно зіштовхувалися з труднощами. Не було приміщення для репетицій. Спершу займалися в тодішньому педінституті, проте ректор їм відмовив. Тож репетиції проводили в приміщеннях, куди їх пускали, а інколи навіть і під відкритим небом.
А далі театр підготував нову виставу “Стрільці Січовії”. Молодь уже не знала ніякої правди про цей період, хоч старші люди пам’ятали, а ще діяли заборони: не можна було впорядковувати могили до Зелених свят, співати стрілецьких пісень. І в цей непростий час Володимир Шлемко замовляє для своїх акторів стрілецькі однострої, які ночами шиють потай майстри. На сцені ожила тодішня епоха: цьому сприяли і військові однострої, і розгорнутий жовтоблакитний стяг, і щемка, чарівна стрілецька пісня… Театр супроводжував тоді чоловічий хор “Червона калина” (керівники А. Ставничий та В. Зварун).
…Ламалися стереотипи в людей. Актори мали гідність та історичну правду – і нічого не боялися. Ті, які залишилися, йшли далі. Серед них були: Г. Боднарчук, Л. Василина, І. Витвицька, М. Гринишин, Р. Гринюк, В. Грицак, В. Дорошенко, С. Захарія, Н. Калініченко, Н. Квич, Л. Колеснікова, С. Кулява, Т. Кулява, О. Лобурак, Р. Минда, Ю. Мончак, О. Олійник, О. Ольшанська, М. Павлюк, Л. Порчук, А. Путько, М. Путько, Н. Русиняк, В. Середюк, В. Степанець, М. Степаняк, М. Стягар, В. Талайло, В. Фащук, Г. Литвин, В. Ясковець, І. Дудик, С. Думська, М. Завійський, І. Дудик, Петро Чекіс, старший науковий співробітник Краєзнавчого музею Петро Арсенич, а ще семеро старшокласників, яких привела в трупу вчителька української мови та літератури Олександра Мечева. Згодом розійшлися дороги акторів. Цікавим залишається факт, що троє з них стали священниками — Антон Путько, Микола Стягар, Орест Путько, ще декількох обрали депутатами: Верховної Ради України — Володимир Шлемко, обласної ради — Орест Путько, Ярослав Захарія, Олександра Мечева, ІваноФранківської міської ради — Марко Путько.
А нещодавно на творчому вечоріспогаді учасники Галицького молодого театрустудії у Навчальнометодичному центрі культури і туризму Прикарпаття з піднесенням і добротою згадували про ті часи. Ці слова записано Галиною Литвин: “Ми йшли, як криголам, що торує дорогу національному духові. Це був вибух…” (В. Захарія), “Театр зблизив мене з моїми учнями та їхніми родинами і допоміг знайти однодумців” (О. Мечева), “Театр — це те, що підштовхнуло до активності, аби “не гнилою колодою по світу валятись” (отець Орест Путько) “…Театр був як внутрішнє визволення, пробудження енергії, яка дрімала в генах мого роду і раптом вирвалася” (Галина Литвин), “Молодий театр дав мені такий поштовх до професійного зростання, як ніщо інше. Я почала інакше грати…” (Любов ДейчаківськаЛитвинчук).
Молодий театр проіснував до 1992 року. Він виконав свою місію. Колишній актор Роман Минда, який нині мешкає за межами України, вів щоденник, де занотовував дати та місця виступів. Ці документи — неабиякої ваги, і вони будуть предметом вивчення науковцями мистецькоідеологічного вихлюпу цього невеличкого часового відтинку, але такого потужного для пробудження свідомості переддня проголошення Незалежності. Це був революційний, політичний театр Галичини, яка будилася…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment