Перша присяга українському народові

Євген ЛУПАКОВ,
почесний голова Спілки офіцерів України, капітан 1-го рангу у відставці
18 січня 1992 року — ще одна сторінка нашої героїчної історії, ще один день слави українського війська! Він став знаковим у процесі відродження національного флоту України. Цього дня волею невеликої групи морських офіцерів було розірвано шовіністичну блокаду процесу створення морської складової збройного щита України. Відтоді, попри силову протидію, бере початок відродження морської ратної слави українського народу.

Того дня особовий склад 3-ї школи водолазів ЧФ (м. Севастополь) під керівництвом росіянина-сибіряка капітана 3 рангу Олександра В. Клюєва, виконуючи звернення Верховного Головнокомандувача ЗСУ — президента України Л. Кравчука та, на жаль, уже відміненого на той час, наказу Командувача ЧФ І. Касатонова, склав присягу на вірність народу України.
Всі чітко розуміли: ми проходимо службу на території України, а значить — повинні служити народу України!
Адже ще 3 січня 1992 року Верховний Головнокомандувач Збройних сил України, президент України Леонід Кравчук зібрав у Києві командувачів військових округів, розташованих на теренах України, на нараду, головним питанням якої було одне:
— Хто бажає служити Україні — приймає присягу на вірність служіння українському народу і приводить до неї своїх підлеглих, а хто ні — чемодан, вокзал, Росія.
Знаючи про цю нараду, учасник робочої зустрічі 29 серпня 1991 р. в Києві тоді ще голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука з командувачами військових округів і Чорноморського флоту, командувачами військових з’єднань центрального підпорядкування, начальниками внутрішніх, прикордонних і залізничних військ, дислокованих на території України і маючи бажання служити в Україні (дружина — киянка), командувач ЧФ Ігор Касатонов 3 січня 1992 року видав наказ по флоту про вихід ЧФ з підпорядкування Генштабу в Москві і підпорядкування всього ЧФ Міністерству оборони України, а сам особисто прибув до Києва доповісти Верховному Головнокомандувачу ЗСУ, президенту України Леоніду Кравчуку про це. Прагнучи служити українському народу, він сподівався отримати від нього Указ про призначення його, Ігоря Касатонова, на відповідну посаду в ЗСУ.
Наступного дня на флот надіслали шифровку командувача про підготовку 20 січня до прийому трьох присяг: Росії, Україні та СНГ — і тексти цих присяг.
Ми, моряки-українці, з радістю сприйняли ці шифровки, довели їх до своїх підлеглих і негайно почали їх виконувати.
З 3 до 9 січня 1992 р. весь ЧФ і на теренах України, і поза її межами був українським!
І жоден матрос, офіцер чи адмірал за тиждень не сказав жодного слова проти виконання наказу Касатонова щодо підпорядкування ЧФ Україні.
Як стверджує колишній старший офіцер прес-центру Чорноморського флоту Микола Савченко, управління виховної роботи з особовим складом навіть розповсюдило анкету серед офіцерів штабу ЧФ, в якій пропонувалося відповісти на запитання про готовність скласти присягу на вірність народові України. Тоді за це висловилися близько вісімдесяти відсотків. Ці результати не були несподіваними. Багато хто з офіцерів та мічманів і в штабах, і на кораблях (а це були переважно люди неукраїнського походження) з розумінням ставилися до того, що Україні потрібен флот. Вони готові були продовжувати службу в українському флоті, бо тут їхні домівки і сім’ї, а український уряд ухвалив нові закони про соціальний захист військовослужбовців і пообіцяв поліпшити їхній побут. Заспокоював іноземних військово­службовців у лавах ЧФ, передусім військовослужбовців строкової служби, бо інші, в абсолютній своїй більшості, повертатися на Північний чи Тихоокеанський флоти не мали бажання.
Але Касатонова в Києві ніхто не чекав, бо про його подарунок Україні всього ЧФ, як того і вимагає військовий порядок, певні “люди” по команді не доповіли. Київських керманичів на той час якийсь там Севастополь з його флотом — і тоді, і зараз (уточнюю — це вже зараз, негайно після окупації москалями Криму, і то лише “попєрєдніков” нібито цікавив!) не дуже й цікавили. За тиждень поневірянь коридорами влади України Касатонов зрозумів безперспективність задуму…
Цю ж “чашу розчарувань” у київських коридорах після Касатонова випив і інший улюбленець флоту — віцеадмірал Микола Клітний, але не розчарувався, а прийшов до ВМСУ і до окупації Криму віддавав свій досвід і знання українському флоту. А міг би зробити більше, якби йому не заважали!
Ми в цьому впевнились вже 3—4 квітня 1992 р., прибувши на свій ІІІ з’їзд Спілки офіцерів України та побувавши і в Міністерстві оборони, і в Верховній Раді України…
Вже 10 січня 1992 р. накази командувача ЧФ про підпорядкування ЧФ Україні, підготовку до прийняття трьох присяг було відмінено…
Але українці в редакції флотської газети “Флаг родины” того ж дня, 10 січня 1992 року, без дозволу штабу флоту опублікували звернення президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних сил України Леоніда Кравчука до військовослужбовців Збройних сил, що дислокувалися на території України. Оскільки Україна взялася до створення власних Збройних сил, перший президент України закликав військовослужбовців “спокійно і розсудливо зробити особистий вибір і визначитися щодо подальшого проходження військової служби” і до 20 січня скласти присягу на вірність народу України.  І хоча за цю публікацію Касатонов зняв з посади і звільнив у запас головного редактора газети капітана 1 рангу Ярослава Князя, а велику частину тиражу газети було знищено, та “газета все одно дійшла до свого читача”.
Військову машину тяжко запустити, а ще тяжче зупинити…
Люди готові були ризикувати чим завгодно, розуміючи, що чергової такої нагоди, можливо, ще довго не дочекаються.
Клюєвці ризикнули. Вони були першими! Звичайно, в такій ситуації про проведення урочистого ритуалу прийому присяги на плацу школи не було й мови, рота була б заблокована і розпорошена. Тому вирішили ритуал складання присяги провести в приміщенні канцелярії роти.
Ось як описує ці події на сайті “Слово Севастополя” голова громадського військово-історичного клубу ВМС України ім. С. Шрамченка, заслужений журналіст України, капітан 1-го рангу запасу Мирослав Мамчак:
“І, як усе велике, був цей день по-робочому простим. Перед обідом у визначеному приміщенні зібралися офіцери роти. Першим військову присягу на вірність народу України склав командир роти капітан 3-го рангу Олександр Клюєв, за ним — його заступник капітан 3-го рангу Віктор Кравченко, командири навчальних взводів капітан 3-го рангу Борис Цимбал, капітан-лейтенант В’ячеслав Гладніков, мічман Сергій Рябінін, його заступник мічман Олег Бєлов, старшина роти старший мічман Микола Журавльов. Разом з ними присягу склали капітан 2-го рангу Микола Тихонов, капітани 3-го рангу Яків Древаль, Петро Піддубний та понад 20 мічманів Школи водолазів”.
Спершу офіцери не підключали до ритуалу складання української присяги курсантів-матросів строкової служби. Але матроси наполягли, і того ж дня майже всі матроси 3-ї роти водолазів присягнули на вірність українському народу.
Першими українськими матросами при відсутності ще самого українського флоту стали матроси А. Бутрин, О. Волинець, О. Прищепа, В. Сапожник, І. Влад, В. Бобик, А. Низвицький, А. Крутько, Гергало, А. Товкач, І. Данчук, І. Коваленко, В. Костін, С. Голобородько, І. Аверичев, С. Фесенко, В. Тхір, Ю. Яремчук, А. Мальков, А. Кулагін, І. Антонюк, М. Зінчук, Шуляк, А. Деркач, С. Руденко, В. Пашун… Того ж дня О. Клюєв направив списки з прізвищами осіб, які склали українську присягу, в Міністерство оборони України.
Через три дні на телеканалі Севастопольської державної телерадіокомпанії прозвучало інформаційне повідомлення про складання військової присяги народу України у Школі водолазів, що було визначено як початок українізації Чорноморського флоту. Ця новина створила своєрідну вибухову інформаційну хвилю у штабі флоту.
Терор почався негайно.
Ось витяг з наказу Івана Капітанця, першого заступника Головкому російського ВМФ: “К офицерам, мичманам, прапорщикам, создающим нездоровую обстановку в воинских коллективах, склонных к измене Родине и принятию присяги на верность Украине, применять суровые меры воздействия вплоть до увольнения с занимаемой должности и увольнения со службы”.
Для московського окупанта Капітанця не існувало поняття, що військово­службовці радянської окупаційної армії, яка припинила своє існування разом з імперією зла СРСР, інших, не російської, національностей, на той час уже мали свої незалежні держави, мали право і логічно були зобов’язані присягати своєму народу, а не сліпо триматися присяги вже неіснуючій “Родине”, а фактично — окупанту… Капітан 3-го рангу Олександр Клюєв у розмові з Миколою Савченком згадував: “Почалося все з того, що 18 січня 1992 року навчальна рота, командиром якої я був, присягнула народові України. Церемонiя пройшла чітко, організовано. Коли про це стало відомо на флоті, мене викликали до помічника командувача Чорноморського флоту капітана 1-го рангу В. Долгова, де довелося пояснювати, що ми вважаємо себе громадянами України і тому присягнули на вірність її народові. Зранку наступного дня мене викликав до себе начальник Школи водолазів капітан 2-го рангу В. Вишневський. І посипалися запитання: чому, мовляв, я, росіянин, присягнув, а він, що народився в Україні, не присягає; якими будуть мої дії, якщо надійде наказ міністра оборони України узяти зброю і захопити штаб ЧФ?
Довелося відповісти фразою: “Кому здати посаду?“
Того ж дня о сьомiй годині вечора посильний передав мені наказ прибути в штаб ЧФ до адмірала Касатонова. В суботу я був у командувача. Він поставив вимогу відмовитися від присяги. Я сказав, що цього не буде. Наступного ж дня мені було вручено обхідний лист про складання обов’язків. Коли я зажадав номер наказу про звільнення з посади, командир частини послався на усний наказ командувача Чорноморського флоту.
Увечері того ж дня, хоч я і не здав справи, мені запропонували залишити частину”.
Зашорене, перелякане за власну шкуру командування Школи підготовки водолазів Чорноморського флоту, серед них і українець, капітан 1-го рангу Олександр Крамаренко (хохол-манкурт), який, погрожуючи Клюєву (росіянину) пістолетом, кричав:“Я вас, хохлов, всєх пєрєстрєляю…“, організувало справжнє цькування офіцерів та мічманів, які склали присягу на вірність народові України. Згодом було усунуто від виконання обов’язків, а потім просто виведено за територію частини капітана 3-го рангу Олександра Клюєва, капітан-лейтенантів Юрія Шарлая і Валерія Кравченка.
Так розправилися з тим, хто перший склав присягу на вірність українському народу. Потім Олександру Клюєву довелося пройти через усі приниження на засіданні атестаційної комісії, де з нього зробили “професiйно непридатного” офіцера. Хоча рота, якою він командував, тривалий час до цього була найкращою на флоті.
Серед тих, хто склав присягу в Школі водолазів, були капітан 2-го рангу Микола Тихонов, капітан 3-го рангу Петро Піддубний, капітан-лейтенант Яків Древаль, 21 мічман, серед них Микола Хомич та інші.
А як же захистила своїх захисників, які склали на її заклик присягу їй на вірність, українська влада? А ніяк!
Як члени Севастопольської спілки офіцерів України (нині — Севастопольська організація СОУ) вони не здалися російським окупантам, а разом зі своїми побратимами спілчанами почали відроджувати і відродили! — Військово-морські сили України.
У другій половині квітня 1992 року до орггрупи ВМС України прибули й матроси роти Клюєва. Вони вже більше не могли терпіти тиску командування з вимогою відмовитися від української присяги і стали основою військових моряків відроджуваних Військово-морських сил України.
Однак морально-психологічна ситуація, яка супроводжувала становлення віт­чизняного флоту, не могла не позначитися і на здоров’ї перших офіцерів ВМС України.
На жаль, наш Герой-побратим не дожив до цього дня, він першим із членів Організаційної групи ВМСУ відійшов у кращі світи…
Тож нехай українська севастопольська земля буде йому пухом, а наша пам’ять про той героїчний вчинок українських моряків — вічним пам’ятником…
P. S. Жодної державної нагороди від України Олександр Клюєв не мав і навіть посмертно не отримав…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment