Українська мова — мова вільних людей

Валерій КУФЛЬОВСЬКИЙ,
публіцист, краєзнавець, м. Хмель­ницький

“Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас громада буде шанована і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить”.
П. Куліш

Багато нового й несподіваного знайде для себе читач на сторінках нової книжки Сергія Піддубного про витоки мови, про спосіб наших пращурів передавати таємну інформацію на відстань, про філософію українського слова, про числа, літери, імена, молитву, пісню і навіть про те, куди предки автора культурно “відсилали” своїх недоброзичливців…
Дослідник праукраїнської історії та мови, перекладач і коментатор Велесової Книги, автор книжок “Великий код України-Русі”, “Кому Боги відкрили свої таємниці”, “Славетні предки українців”, “Українська цивілізація. Ведія” Сергій Піддубний доводить своєю новою книжкою, що в давнину наше письмо називалося “руським”, а не “кирилицею”. Наводить зразки української мови від ХVІ, VІІ і V ст. до н. е. Аргументовано відповідає на запитання, яка то була “одна мова та слова одні”, про що розповідає Біблія. Дуже корисною для читача може бути дослідження “Імена людей — імена богів”, де дається українське тлумачення іменам, що ми носимо, та “Про що і про кого співали наші предки”.
Надзвичайно цікавою є глава “Українська мова — мова вільних людей, російська мова — мова упокорення” (порівняльне мово­знавство, провокативні записки), в якій розглядається походження українських і російських слів.
Ось один фрагменти звідси: “Українське слово “перемога” має зрозуміле походження: від зробити більше, ніж можеш (“мога”), або перевершити противника в могутності. Російське “побєда”, якщо судити з російськомовних основ, походить, певно, від “по біді”, “по нещастю” і його слід розуміти як “пройтися по біді” або прийти “після біди”, тобто поживитися на чужому горі. А звідси наше чітке і могутнє — “я переможу” та неоковирне російське — “я победю”, схоже до “я побегу” (втечу)… Але відкриємо секрет: і “побєда” насправді походить від українського. Зокрема від “поб’є” — той, хто побив”.
Унікальність книжки засвідчують навіть назви глав: “Числа як свідки стародавності мови”, “Перші наші літери зафіксували мисливці на мамутів”, “Підтвердження давності мови України-Русі на камені”, “Де була написана перша поема”, “Наші царі-поети”…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment