Запорука нашого майбутнього — соборність

Осмислення часу тривоги, надії і віри

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Закінчення. Поч. у ч. 1—3 за 2020 р.

Що релігія і політика тісно переплетені між собою, бачимо навіть у літописі Нестора, де розповідається, як до князя Володимира перед хрещенням України-Руси прийшли німці (у розумінні посланці Папи) вихваляючи свою віру. Князь Володимир на їхні слова сказав: “Вертайтесь собі додому, бо батьки наші не прийняли вашої віри”. Хоч професор Огієнко літописні розповіді про хрещення вважає літературним оповіданням про реальну подію, проте відповідь: “Бо батьки наші не прийняли вашої віри” — незаперечне свідчення, що мешканці України-Руси задовго до офіційного хрещення вже були обізнані з християнством. Не лише зі східним, а й із західним обрядами. Хоч у далеку давнину не було між ними різниці. Впевнений: ті, хто нині готові до посиніння битися за “чистоту” “російського православ’я”, ніколи не чули, що автором доктрини, на якій базується Православна церква, був єпископ середини IV століття Осій Кордубський — один зі святих православної Церкви! Був він єпископом у місті Кордова, що на півдні Іспанії… Тому “російська” православна доктрина, як і більшість російської історії, просто вкрадена.
Як пише у XVI томі своїх історичних та богословських праць кардинал Йосип Сліпий, княгиня Ольга, яка була охрещена у Константинополі, активно відряджала посольства до німецького короля Оттона з проханнями прислати на Русь владикмісіонерів. Кардинал Сліпий вважає відомості про непорозуміння з Константинополем не версією, а фактом. Він пише: “Що було причиною, що Ольга зверталася до Оттона, невідомо, мабуть, якісь політичні непорозуміння з візантійським василевсом, що жадав від неї воєнної помочі. (…) Не є це щось незвичайного і неймовірного, що вона, охрещена у Візантії, зверталася за учителями до Оттона, бо і болгарський цар Борис, охрещений в 864 р. також у Візантії, прохав пізніше про місіонерів в Римі у Папи Ніколая і зблизився до німецького короля Людвика. Подібно теж і Моравія, охрещена в латинському обряді, прохала про християнських проповідників у Візантії”.
Дуже несподівану версію про суть політичних непорозумінь київської княгині з візантійським василевсом висловив російський письменник і історик Сергій Цвєтков у статті “Княгиня Ольга: між Константинополем і Римом”. “Велика княгиня, зрозуміло, не могла задовольнятися одним своїм особистим хрещенням — по суті єдиним реальним результатом її цареградскої епопеї. Не отримавши від Костянтина того, чого вона бажала, — церковної автокефалії для Руської землі і самостійного ієрарха для Руської Церкви, — Ольга змушена була звертатися і по одне і по друге до іншого, більш поступливого правителя, у компетенції якого було задоволення її вимоги”, — писав він.
Яскравим прикладом лицемірства УПЦ може служити митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука. Він прославився не тільки тим, що його “ад’ютант” торік восени влип у скандал з наркотиками. Перед тим він “засвітися” у брехні та дволикості.
Коли наприкінці 2019 року в Україні активізувалася дискусія про перехід українського православ’я на загальноприйнятий у християнському світі григоріанський літургійний календар, то РПЦ, а за нею й УПЦ виступили з твердим обґрунтуванням, чому вони повинні триматися “традиції” і “старого календаря”. Дискусія на тему зміни літургійного календаря активізувалася після того, як восени 2017 року за пропозицією тодішнього президента України Петра Порошенка було додано Різдво за григоріанським літургійним календарем до переліку українських вихідних днів. УПЦ МП була категорично проти цього нововведення. З різкою заявою виступив митрополит Лука. У його заяві говорилося: “Це чистої води антинародний антиправославний політичний проєкт… Він спрямований на відрив наших громадян від православної віри, знищення багатовікових православних традицій українського народу, щоб позбавити нас “і роду, і племені”, перетворити на безлику сіру масу, яка потребує лише “хліба й видовищ”. Але така оцінка російським митрополитом УПЦ “антиправославних” дій української влади не завадила йому вже за лічені тижні брати участь в одному “антиправославому” заході в Угорщині.
Православ’я там, як і у Польщі, має свою специфіку. Там воно є, якщо так можна сказати, “двокалендарним”. Православні храми у великих містах живуть за новим літургійним календарем, а “село” — за старим. Угорщина країна невелика, тож і православна спільнота нам невелика. За даними 2011 року загальна чисельність православних віруючих оцінюється у 15 тисяч. 18 парафій належать до Румунської церкви, 17 — до Сербської, 2 — до Болгарської. Є там Угорський екзархат Константинопольського патріархату, Коптська православна церква в Угорщині та Вірменська апостольська церква.
Усі інші становлять Угорський екзархат Московського патріархату. За угорськими даними, це 9 парафій, за російськими — 11. Розбіжність полягає у тому, що росіяни у Бухаресті мають аж три храми, а угорці вважать, що це одна православна спільнота. Цій, скажемо відверто, невеликій горстці православних спільнот матушкаРосія надає посилену підтримку. 11 парафій мають статус митрополії. І митрополит, і отці — це відряджені до Угорщини росіяни. Звичайно, не лише для душпастирської праці, а передусім для формування проросійського суспільного лобі. На це вказує їхня зафіксована на сайтах медійна активність. Російські духівники активно публікуються в угорському російськомовну журналі “Венгрия для вас”. У ньому вони показують “Взаимопонимание и сотрудничество Русской Православной Церкви и Венгерского государства”.
Інколи російську церковну присутність в Угорщині підсилюють десанти з України. В українських інтернетних ЗМІ на початку 2020 року з’явилася сенсаційна інформація, що ієрарх УПЦ, митрополит Лука, який активно виступає проти нового літургійного календаря, за кордоном служить літургії за новим календарем. І на офіційному сайті Угорської єпархії, і на російськомовному сайті православної парафії ікони Божої Матері “Живоносне Джерело” в місті Хевіз (відомий цілющими водами ще давньоримських часів угорський курорт), яка належить до Угорської єпархії Московського патріархату, за 25 грудня 2017 року була інформація, що того дня в Кафедральному Успенському соборі Будапешта проходило різдвяне богослужіння за “новоюліанським” календарем. На сайті парафії наголошено було не на святі Різдва Христового (Хевіз живе за старим календарем), а на тому, що російський парох міста Хевіз Нікалай Кім, випускник СанктПетербурзької Духовної семінарії та академії (2001 року випуску), за видатні заслуги перед Російською Православною Церквою російським патріархом був нагороджений російським орденом Серафима Саровського. Отець Кім до відрядження в Угорщину працював у “МЗС РПЦ” — Відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату.
Цікаво мені дивитися і сайт Угорської єпархії. Його архів починається від статті, як 1 березня 2006 року Президент Російської Федерації В. Путін побував у СвятоУспенському кафедральному соборі в Будапешті… Нині різко опозиційний до режиму Путіна письменник Олександр Невзоров каже, що такі деталі — віддзеркалення російського ментального коду про російське месіанство. За його словами, російська література, філософія довгі роки вкарбовували в голову обивателю, що вкрасти щонебудь, а потім кричати “це споконвічно наше” є звичною нормою. І цей глибокий ідіотизм, який продовжує живитися ідеєю “вєлікой Россєї”, донині вчить прославляти вождя, давно став частою російського мислення. Тому архів сайта Угорської єпархії Російської Церви починається не з прославляння Бога, а з прославляння Путіна… Колись я чи то почув, чи прочитав цікаву фразу: москвин і в Європі залишається москвином… Навіть якщо неправдами туди дістається.
Різдвяну літургію за оновленим старим стилем “новоюліанським”, на якій отцеві Кіму було вручено орден від патріарха ГундяєваКирила, служили на той час ще керуючий Угорською єпархією Подольський архієпископ Тихон та митрополит Запорізький і Мелітопольський Лука. Однак ані на сайті Угорської єпархії, ані на сайті парафії у Хевіз жодним словом не згадується, що митрополит Лука є ієрархом УПЦ. Інтуїція підказує, що це зовсім не неувага, а демонстративне невизнання УПЦ як структури хоча б трошки відірваної від РПЦ. Формально, для політичного камуфляжу, УПЦ в РПЦ навіть називають незалежною, а на ментальному рівні ні про яку незалежність і чути не хочуть.
Вона ще більше проявляється, коли постає мовне питання. Політичні шахраї у московських рясах уже не один десяток років намагаються “переконати” православних українців (особливо в південносхідних областях), що українська мова ще не настільки “розвинута”, аби бути “придатною” для богослужіння.
Тут ніяк не збагну, яким чином у дуже маленькому російському сегменті православ’я в Угорщині угорська мова змогла розвинутися до рівня “канонічних”. Вона вважається однією з трьох рівноканонічних, богослужбових мов в угорському екзархаті РПЦ.
Дуже близька мені людина часто після перегляду новин зі світу, особливо коли йдеться про зростання проросійських настроїв у країнах Західної Європи, ставить одне і те саме риторичне запитання: чи тим людям “пороблено”, чи що з ними сталося? На жаль, “пороблено”. І путінським каналом “Спутнік”, і іншими каналами впливу на свідомість. Може, не в такій мірі, як було “пороблено” українцям у 2018—2019 роках, але всетаки “пороблено”. І, на жаль, до цього спричинилася і російська Церква!
У зв’язку з кризою духовних покликань до Варшави присилають священників з Росії. Вони значно більше від слова Божого проповідували “генеральну лінію політики Путіна”. Коли чуєш, писала мені знайома, як у храмі звучить неправда, коли чуєш, як оббріхують і зневажають твою державу, а ти проти цього нічого не можеш вдіяти, то опускаються руки. Відпадає бажання йти до храму, у якому брешуть…
Виявляється, не лише до Польщі й до Угорщини Росія відряджає свої кадри у священичих рясах. Чи нині й до України, як то бувало на початку незалежності, вони їдуть — не знаю. Однак з доступних на Ютубі фільмів про навчальний процес та іспити в Одеській духовній семінарії можемо не сумніватися, що з Москви здатні виховати більш затятих воїнів “єдиного канонічного православ’я”, ніж це робить митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел (уродженець Тербунського району Росії Олексій Саввін).
Керуючий Угорською єпархією архієпископ Тихон (Олександр Зайцев з Москви) 25 грудня 2017 року служив свою останню літургію в Угорщині як правлячий архієрей. 28 грудня його призначили на більш відповідальну ділянку російського церковного фронту. Він став керуючим БерлінськоНімецької єпархії вже без інших посад у Росії. Хоч титул архієпископа Подольського за ним збережено. Угорська та ВіденськоАвстрійська єпархії отримали самостійних ієрархів у статусі митрополитів.
Порівняно з Угорщиною Німеччина вважається дуже великою країною щодо присутності там РПЦ. За даними сайта Московської патріархії, Берлінськонімецька нараховує 96 парафій. 6 із них — у Берліні. Включно з каплицями й домами молитви РПЦ у Німеччині має 102 храми і один чоловічий монастир. При 54 парафіях працюють недільні школи. Берлінське єпархіальне управління нараховує аж 7 відділів. Усі вони, судячи з прізвищ керівників управлінь, обсаджені “десантом” з Росії.
Якщо ця досить велика структура і не займається напряму політикою, то, як передовий, розвідувальний загін “русского міра” має вплив на політичний клімат у Німеччині, на зростання проросійських настроїв у німецькому суспільстві. Як? Виявляється, досить просто.
Якщо парафії національно активні, то вони стають своєрідними фокусгрупами, у яких “консультуються” сусіди, яким важко зрозуміти, у чому суть російської війни з Україною. І таким чином запущена з кількох пунктів “думка спеціаліста” з часом стає часткою німецької громадської думки.
Одне з таких “представництв” мене заінтригувало. Аналітичний світ пробує розгадати причину метаморфози президента Франції Макрона. Ще в 2018 році він був різким антипутіністом, а вже 2019го став гарячим путіністом. Що ж сталося? Хто на нього вплинув? Не здивуюся, коли з’ясується, що на кардинальну зміну ставлення вплинули ті, котрі лобіювали політичні інтереси Москви через церковні канали.
28 грудня 2018 року в Парижі було створено потужний канал впливу РПЦ (вважай, канал Кремля). Того дня було чи то засновано, чи то відновлено Екзархат Західної Європи. На цю дипломатичну місію (треба називати речі своїми іменами!) РПЦ відрядила молоді кадри з Росії. Голова місії (екзарх) — 36річний митрополит Корсунський і Західноєвропейський Антоній (уродженець міста Твер Антон Севрюк). Вікарієм Патріаршого екзарха Західної Європи до Парижа відряджено (нагадую — усі відряджені особи є штатними кадрами московської патріархії) єпископа Богородського Амвросія, 47річного молдаванина Віталія Мунтяну.
Свого часу нинішній Філадельфійський митрополит УГКЦ Борис Гудзяк, ще як єпископ у Франції, на проповіді у Києві сказав, що однією з повинностей церкви є утвердження доброго імені нації та держави. Враховуючи роздутий аж до патології російський месіанізм, було б наївно вважати, що РПЦ не є одним з амбасадорів політики путінської Росії у світі. Тим паче, що з нею суголосна політика Московського патріарха Кирила. Окрім цього, митрополит Антоній (Севрюк) — улюбленець головного проповідника “русского міра”. Його стрімка церковна кар’єра починалася з посади керівника особистого секретаріату патріарха. Тож вимагає ґрунтовного дослідження питання, у якій мірі на кардинальну зміну політичної позиції президента Макрона мав вплив приїзд до Парижа потужного десанту РПЦ.
Ці факти помітного наступу російського православ’я на Центральну і Західну Європу — далеко не всі з інструментів впливу Росії через канали Церкви на світову політику. Ще на початку 1990х рр. у Москві було створено Всесвітній Російський Народний Собор (ВРНС). Це одна з громадських організація, яка об’єднує видатні постаті російської церкви, політики, науки, культури та освіти. Насправді це особлива організація, завдання якої — турбота про російське майбутнє. Її, за статутом, може очолювати лише патріарх. Вона “прописана” в “МЗС” РПЦ, у Москві на вулиці Даниловський вал, — у Відділі зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату. Уже у час влади Путіна, 21 липня 2005 р. ВРНС було надано спеціальний консультативний статус при ООН. Створене після цього представництво ВРНС при ООН покликане забезпечити взаємодію Собору з ООН. Російська Православна Церква, як було і царські часи, є однією зі структур російської держави. У випадку з російськими російськими єпархіями в Угорщині та в Німеччині ніхто цього не приховує. У випадку з Україною пробують нас дурити і, як кажуть галичани, “грають вар’ята”…
Усі розмови про канони — прикриття аж ніяк не духовних цілей. Себто звичайне лицемірство. Воно проявляється не лише при всіх “обґрунтуваннях” “канонічності” української залежності від Росії, а й менш значущих справах. Із побаченого найбільш шокуючим для мене був спільний вихід на пресконференцію в УНІАН керівника комуністів Петра Симоненка та представників КиєвоПечерської лаври на захист “канонічєской цєркві”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment