Афаг Масуд — азербайджанська письменниця, драматург, Народна письменниця Азербайджану; голова правління Державного центру перекладу Азербайджану; головний редактор журналу світової літератури “Хазар”; відома як автор романів і оповідань, виданих в Азербайджані й за кордоном.
За п’єсами Афаг Масуд поставлено спектаклі на сценах Державного театру “Йуг”, Національного академічного драматичного театру, багато творів авторки екранізовано; 2000 року у Віденському університеті за творчістю Афаг Масуд захищено докторську дисертацію “Жіночі образи в європейському сходознавстві”.
— Афаг ханум, Ваша творчість добре відома українським читачам. Вашу книжку “Свобода”, видану 2017 року в Києві українською мовою, зустріли з великим інтересом. Хотілося б дізнатися Ваші думки, враження про Україну та українців…
— Україну ми завжди відчували рідною країною, а українців братами. Ця духовна спорідненість, що споконвіку пов’язувала наші народи, триває і нині. Причому це та духовна близькість, яка ніколи не опиралася ні на матеріальні, ні на політичні інтереси. Цю спорідненість століттями живила і живить донині схожа ментальність, притаманна обом народам, передусім всепоглинаюча глибока людська любов, милосердя, духовність і щирість.
— Українські літературні критики, обговорюючи Вашу книжку “Свобода”, часто говорили про символізм. Яке місце займає символізм у Вашій творчості? Адже в азербайджанській культурі, менталітеті символізм закладено в кожному слові, вчинку… Це цікаво і водночас складно, незвично для українського читача…
— Думаю, це враження створюють описувані в творі події і ситуації, що відбуваються в деяких паралельних реальностях, невловимих тонких світах. Саме в них розкриваються приховані від розуму таємниці, істини, що по суті незвідані. Сни, що описуються в романі, прийняті нами за порожні, механічні бачення, виявляють себе скарбницею забутих древніх таємниць, які грають доленосну роль у нашому реальному житті. І цей світ настільки ж, якщо не більше, реальний і відчутний.
— Що спонукало Вас на написання роману “Свобода”?
— Він написаний на початку 90х. Це були смутні, неспокійні часи, коли Азербайджан піднявся на боротьбу за свою незалежність. У той час площа Свободи, розташована неподалік від Бакинського бульвару, стала пульсуючим серцем Азербайджану, сюди стікалися люди з усієї країни, звідусіль чулися вигуки “Свобода!” Це було неймовірно вражаюче видовище. Народ, який довгі роки задихався в ідеологічному болоті соціалізму, поневолений лінійною радянською ідеологією, захотів дихати вільно. І я брала участь у всіх цих подіях, стала свідком того, як люди не залишали площу днями і ночами, розводили багаття, ночували прямо в наметах. Була також свідком того, як до цього доленосного для народу процесу приєднувалися і натовпи, що не усвідомлюють істинної суті того, що відбувається. Вони йшли туди не відстоювати якісь ідеї, а за вирішенням своїх дрібних побутових проблем, що накопичилися роками, і, стоячи поруч з іншими, також надривно кричали “Свобода!”. Це була зовсім інша — задушлива картина. І тоді мене охопило таке почуття, що треба витлумачити цим людям смисл, суть поняття “свобода”. Ось так і написався роман.
— Здається, ніби називаючи роман “Свобода”, в це слово вклали якийсь особливий сенс…
— Поняття свобода — це щось містичне, мало не як сам Всесвіт. Розглядаючи його навіть крізь призму прав і свобод людини: або цілого народу, або ж окремо взятого індивідуума, — ми виявляємо, що у всіх аспектах у ній приховано безліч таємниць, потопаючих у напівтемряві деяких примарних невидимих лабіринтів. Я усвідомила це, коли почала роботу над романом. А коли настав момент розпізнання суті цієї самої свободи, тобто внутрішньої свободи людини, питання набуло іншого забарвлення. Йшлося про внутрішню свободу Індивідуума, тобто Особистості, з яких складаються цілі народи, нації. Під час роботи поступово стала прояснятися картина, що якщо індивід, будучи фізіологічною істотою, тобто перебуваючи в тілі, ніяк не вільний, і не є таким не через якісь обставини, а за фактом свого буття… якщо він схильний до хвороб, старості та в кінцевому підсумку приречений на смерть… якщо він не вільний навіть у своєму самотньому ліжку, в безмовних, таємних снах, ніби недоступних нікому іншому… Тобто, якщо він безсилий змінити приречення своєї долі, хід подій і ситуацій, що відбуваються навіть у снах, то про яку свободу може йти мова?.. З ідентичною картиною довелося зіткнутися і в інших аспектах цієї самої “свободи”. Тобто, і там починало висвітлюватися та сама лінія — що абсолютно все навколо: і люди, і країни, народи, одним словом, все, що існує в світі, так тісно переплетено і взаємопов’язано, що ніщо в цьому світі не може існувати одне без одного. В такому випадку — як же відшукати ту саму свободу в цій складній структурі переплетень і залежностей?
— Якщо говорити про символічність, то в ту пору, коли українському читачеві було представлено роман “Свобода”, наша країна переживала саме те, що описано у творі. Ваш роман “Свобода” був моральною підтримкою для багатьох з нас у той складний період для України. Можливо, в цьому теж є якась символіка. “Свобода” з’явилася в Україні в найбільш підходящий і потрібний для цього момент. Що б Ви сказали з цього приводу?
— Не знаю, чи відчуваєте Ви, як в останні 20 років чітко йде якийсь процес змивання кордонів між реальним і ефемерним світами. Стає очевидним, як наше життя і все, що відбувається навколо, починає поступово розчинятися в якомусь зовсім іншому замислі, часом незбагненному земною логікою і розумом. Ось, Ви говорите, роман “Свобода” немов описує події, що відбуваються в Україні. Те саме говорять і в Грузії та інших країнах, де перекладено і видано роман. Думаю, і тут є певна містика, елементи того самого символізму, і причина тому — схожі події, що розгортаються в останні 50 років у багатьох куточках світу. Спостерігалися вони протягом історії в багатьох країнах, актуальні вони і сьогодні. Важко уявити народ або націю, що не боролися століттями за свободу, демократичні цінності, вільне суспільство, вимагаючи його як найвищу цінність, благо людського життя. Так було віками, вважаю, буде завжди. Але вникаючи в саму суть питання, мимоволі відчуваєш себе на порозі чогось невідомого — неосяжнонескінченної, що нагадує сам Всесвіт, таємниці, яку можна порівняти хіба що з розпізнаванням душі.
— У романі розповідається про епоху, що передувала поверненню до влади Гейдара Алієва. Це був доленосний, історичний етап, коли державність Азербайджану опинилася на межі небезпеки. Україна пройшла подібний шлях. Чи може знайти український читач у романі “Свобода” імпульси, що сприяють усуненню загроз державності і забезпечують вступ нашої країни на шлях процвітання і розвитку?
— На перший погляд роман оцінюється як історичний твір. Почасти так і є. Адже перша глава роману оповідає про суспільнополітичні події, які захлеснули Азербайджан у 80ті роки минулого століття, долю народних мас, що піднялися на боротьбу за незалежність, про процеси, що розгорталися на площі “Свобода”, про маріонетковий уряд, що своєю некомпетентністю і недосвідченістю привів країну до прірви, трагікомічні пригоди, що розгорталися на очах у всього народу тощо. Тому й інтересу до нього не бракує через багато років. Але за жанром — це містична драма. Що стосується запобігання загрозам державності, на мій погляд, і з цієї точки зору роман досить імпульсивний. До речі, події, описані в першому розділі роману, образи і ситуації відображають реалії тієї епохи. Глава описує країну, що ледь позбулася пут радянського ладу, купку людей, які скористалися її беззахисністю і захопили владу, не маючи уявлення про поняття держави і державності, і через свою політичну неспроможність накликали біди на голову народу. Озираючись сьогодні на дні минулі, розуміємо, яку доленосну роль зіграло повернення до влади Гейдара Алієва, незаперечним є факт порятунку ним країни та народу з глибокої, глобальної кризи.
— Азербайджан на стику Сходу і Заходу. До якої культури зараховують себе азербайджанці — східної чи західної?
— Азербайджан має давню і багату культуру. Історія нашої писемності бере початок з дастана Деде Горгуд і продовжується творами Афзаладдіна Хагані, Нізамі Гянджеві, Імадеддіна Насими, 650річчя якого широко святкували торік не тільки у нас, а й в Україні, Мухаммеда Фізулі, Шаха Ісмаїла Хатаї і працями інших видатних діячів, які зробили неоціненний внесок у світову скарбницю думки. Азербайджан знаменитий на весь світ своїми композиторами, чого варті одні тільки імена великих Узеіра Гаджібейлі, Гара Гараева і Фікрета Амірова. Картини наших видатних художників Саттара Бахлулзаде і Джавада Мірджавадова експонуються в знаменитих музеях світу. Цей список можна продовжувати до безкінечності. Наша земля зростила справжніх геніїв, які зробили своїми думками і відчуттям новаторства неоціненний вклад в історію світової культури. Настільки багату і багатогранну культуру неможливо зарахувати тільки до Заходу або тільки до Сходу. Це загальнолюдське надбання. Наш мугам охоче слухають і цінують в Америці і в Європі. Настільки ж трепетне ставлення до нашої літератури і образотворчого мистецтва …
— Що побажаєте своїм українським читачам?
— Передусім осягнути себе і в особистому плані, і загалом, зберегти незалежність, відкритість світу, досягти істини і справедливості.
Бесіду вела
Марина ГОНЧАРУК
