Радовель — приклад майбутнього

Ольга ЖМУДОВСЬКА
Понад сторіччя тому славний українець — землевласник, агроном, меценат, громадський діяч Євген Чикаленко, — виголосив знамениту фразу: “Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її до глибини кишені”. Жорстоке століття, що минуло з того часу, не знищило у справжніх українцях віри в щасливу долю свого народу і розуміння сформульованої Чикаленком істини. Один із таких незвичайних людей живе у мальовничому Радовелі на Житомирщині.

Михайло Весельський неохоче відповідає на запитання, чому він, успішний бізнесмен, раптом покинув зручне і приязне до його талантів і здібностей місто та повернувся в рідне мамине село: “Захотів створити можливість для дітей свого краю стати сучасними, освіченими, рівними своїм ровесникам з розвинутих країн світу”. Зате миттєво запалюється, коли розповідає і показує школу — нині вона іменується “Біотехнологічний коледж”, — яку він почав будувати для односельців чотири роки тому.

Спочатку — школа
Сто років тому, щойно впав царат і з’явилась надія відродити нову, міцну Україну, українські просвітяни починали створювати школи у селах і містечках, розуміючи, що лише освічена молодь може гарантувати країні надійне майбутнє. Михайло Весельський навряд чи думав про історичні паралелі, коли намірився створити в Радовелі шкільний рай. Стара сільська школа (заснована ще 1886 р.), в якій колись вчився він сам, у якій вчителювала і декілька років директорувала його мама, була мало схожа на сучасний храм науки. Зате тепер це диво для 360 дітей — окрім місцевих, щоранку підвозять школярів з навколишніх сіл. “У нас не було можливості зробити якісь суттєві перепланування, бо школа є державною власністю, але ми намагались наповнити її найновішими засобами для навчання, також зробили капітальний ремонт, придбали нові шкільні меблі, утеплення для підлоги у класах, щоб діти могли почуватися вільно і затишно. Підвальне приміщення, яке ніяк не використовували раніше, перетворили на місце для позакласних занять — тут у нас спортзали, кімнати для гуртків — зокрема конструкторський, де діти самі вигадують і створюють роботів, а також гончарний, швацький, кулінарний”, — розповідає пан Михайло. Школа неймовірно сучасна і яскравозатишна, а вчителі й діти гордо демонструють, як вправно вони працюють з електронними дошками, які мають вихід в Інтернет, і будьяку наукову інформацію, щойно в світі з’являється про неї новина, вони миттєво знаходять просто на уроці.
Яскраві якісні матеріали, які використали для оздоблення класів, коридорів, кімнат відпочинку, створюють у школі атмосферу радості й свободи. Діти мають шкільну форму — для малюків 1—4 класів вона яснозелена, для старших — синя, червона, бордова.
Посилена увага — для учнів з особливими потребами. Насправді навряд чи й у Києві для таких дітей створено кращі умови. І це помітно не тільки з того, як збудовано пандуси для візочків школярів, які не можуть ходити самостійно, чи туалетних кімнат, пристосованих для них. Головне — такі діти не почуваються в цій школі іншими, зайвими, важкими.
Ще не так давно мешканці Радовеля вважали своє селище депресивною місцевістю — як і мешканці багатьох навколишніх сіл і містечок. З Радовеля, як і з багатьох інших депресивних сіл України, люди виїжджали. Тепер тут з’явилися нові робочі місця — завдяки активному будівництву. Вже побудували школу майбутнього із сучасним обладнанням та повністю інклюзивним простором, сучасний медичний заклад, тепличне господарство, спортивну інфраструктуру, котеджне містечко. Усе це не фантастика, а реальність у селі Радовель на Житомирщині. І це лише перша частина великого проєкту відновлення села.

Зустріч з Пінокіо
Ще один крок меценат Михайло Весельський зробив також інтуїтивно, повторивши шлях українських просвітян — задумав долучити земляків до театру. У Радовелі декілька разів побували столичні актори, з багатьма діти вже вітаються як з друзями. Нещодавно відбулася нова зустріч. Особливу атмосферу в залі створювала присутність відомого італійського педагога, автора книжки “Від батька до сина” Франко Нємбріні (Franco Nembrini), автора сценарію вистави “Пінокіо”, італійського педагога Стефано Машетті (Stefano Mascetti) і філософа, доктора богословських наук Олександра Філоненка.
“Геніальні актори на чолі з режисером Оленою Лазович (Київський академічний театр на Печерську) познайомили нас зі сцени театру з Великою історією, яка стосується кожного… — розповів пан Михайло. — Історією про виховання дітей, про перетворення Дерева в Людину. До речі, в сприйнятті багатьох людей (так було і в мене) аналогом Пінокіо є Буратіно. Але це зовсім не так, Буратіно — це протилежна історія, історія про шлях дерев’яної ляльки, яка так і залишається деревом. Всю виставу пронизано боротьбою добра і зла, боротьбою любові з байдужістю. Кожна сцена яскраво показує наш стан, наші стосунки з дітьми, відносини дітей з навколишнім середовищем.
Сьогодні, коли вирує криза виховання, такі твори стають киснем і можуть мати фундаментальний позитивний вплив, звісно, якщо ми розплющимо очі, побачимо, зрозуміємо і почнемо діяти. Не знаю, хто, як і де, а ми найближчим часом почнемо в Радовелі цикл розмов з батьками на тему виховання — і не тільки виховання.
Дякую художньому керівнику театру Олександру Крижанівському, який створив прецедент, коли вперше в історії села на шкільній сцені грали актори відомого і популярного столичного театру”.

Радовель — частинка
великого світу
Зустріч з Франко Нємбріні Михайло Весельський вважає особливою, адже він є сучасним італійським філософом, педагогом, автором багатьох книг, засновником школи ЛаТрача, що присвятив свою діяльність вихованню нового покоління людей. Він стверджує: “Дошкільний і шкільний розвиток дитини — важко переоцінити значення цих етапів в становленні людини. Будьякі упущення в цьому періоді практично неможливо наздогнати і виправити. Ось чому так важливо розібратись, що потрібно робити, а від чого краще утриматись, коли ми дотикаємось до дитини в цьому віці.
Дуже хотілось отримати якийсь чарівний рецепт виховання дітей, щоб можна було вже негайно використати. Хоча я давно знаю, що такого рецепту в природі не існує…”
“Я тут народився, дуже люблю ці місця — говорить Михайло Весельський. — Давно виношував ідею допомогти моїм землякам, і вирішив, що зроблю проєкт в селі — на замкненій маленькій території — і дам собі відповідь, чи можна це в Україні зробити, чи є якась сила небесна, яка цього не дозволяє? Базові речі — це, звісно, освіта, медичне забезпечення, праця, з результатів якої можна достойно жити. І забезпечити це може лише бізнес, який має належати місцевим людям. Люди, які будуть заробляти і платити податки, зможуть формувати місцевий бюджет, з якого потім буде утримуватися вся інфраструктура. Така цілісність — освіта, бізнес, медичне забезпечення. Для того, щоб ці три проєкти зрушити з місця, потрібно запросити спеціалістів, які зможуть допомогти їх втілювати в життя. Відповідно, потрібне житло. Це четвертий проєкт. І п’ятий, я його зарахував до інфраструктурних, — це зробити централізоване водопостачання і відвід каналізаційних стоків та їхню очистку. Плюс ще в рамках інфраструктурних проєктів працюватимемо по роздільному збиранню і сортуванню сміття. Якщо цим зайнятися, можна навчитися дуже багатьох речей. Як мінімум, вже не забруднимо природу, а ще це приводить до певного рівня культури людей і громади загалом”.
Михайло Весельський уже сьогодні бачить Радовель успішною частинкою цивілізованого світу. І вчить бути успішними дітей своїх земляків.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment