…Тече Дунай в піснях мого народу…

Тарас САЛИГА

Священний у слов’янстві Дунай розлив повінь народних пісень по українській землі. Під кінець 2019 року вийшов у світ Співаник “Дунаю мій”. До нього ґрунтовну передмову написав Дмитро Павличко. У ній він згадує оперу Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. Її автор, великий Шевченків приятель, відзначає Д. Павличко, – “демонструє нам факт надзвичайно важливий для нашого розуміння Дунаю не як ріки, а як нашої Батьківщини. Але ж Дунай, як слово, в якому помістилося безліч понять і метафор у нашій культурі, живе і житиме доти, доки житиме українська держава і нація… Володимир Сосюра у поемі “Мазепа” написав рядок, що хвилює мене досі: “Моя Україно, Дунаю…”
У циклі віршів Дмитра Павличка “Віденські сонети”, що вміщений у збірці “На чатах” (Львів, 1962), також присутній Дунай:
Тече Дунай в піснях мого народу.
Як у повітрі, в них я змалку ріс.
У Відні бачив я дунайську воду,
Збагнув, чому в ній так багато сліз…
У міфологічному образі Дунаю символізується образ Води, в якому криється містична сила, духовна краса, очищення й кохання.
Народна пісня, в якій присутній образ Дунаю, “інтуїтивно, але глибоко дозволяє, — як висловився академік, народний артист України Євген Станкович, — відчувати і сприймати ті особливості національного світогляду і світовідчуття, які іноді дуже важко сформулювати і донести без поетичної форми у поєднанні з музикою. Саме тому це явище є настільки важливим для української національної культури”.
Кому, як не Павличкові — видатному майстрові поезії, преславному пісняреві втілювати у слові та музиці драматичні материково-українські та емігрантсько-українські болісні проблеми:
Де плакали катовані рекрути,
Там емігранти, тужачи, живуть,
І пісні про Дунай їм вже не вчути.
Рясне Павличкове звернення до образу Дунаю відповідно має рясні змістові конотації. У його циклі “Вчителям і друзям” адресовано присвяту Малишкові. Павличко і Малишко — “два, як рідні брати”. “Немає більшої радості в Малишка, — стверджує Д. Павличко, — як почути свою пісню з уст народу… Упродовж усього життя він працював як пісняр”.
Справді, Малишкові народнопісенні лібрето з’являлись для П. Майбороди чи О. Білаша та інших композиторів (Л. Ревуцького, П. Козицького, М. Вериківського, С. Козака, А. Штогаренка) як співова інтуїція, де музика єдналась зі словом і творила органічну гармонію.
Д. Павличко не міг не створити ліричного портрета про людину, “що стає піснями” та хотіла б стати Дунаєм:
Якби був зерном, — те зерно б не розтерли,
Ярилася б нива камінна врожаєм.
Якби був горою, то тільки Говерлою,
Якби був рікою, то тільки Дунаєм.
Зацитовано уривочок вірша з поетового двотомного видання творів, що в 1982 році впорядкували Любов Забашта і Валентина Малишко. Тут є вірші, в яких Дунай несе географічно-кордонну службу. Їх Малишко написав у часи гітлерівсько-сталінської війни, зухвало іменованої Великою Вітчизняною:
Не хвилюйся, море, у тумані,
Грізно хвилі не здіймай,
Кораблі пливуть на океані
Від Амура по Дунай.

Від Амура по Дунай
Бережуть Радянський край!
Коли вже розцвітали поети-шістдесятники, а північно-кремлівські вітри обморожували їх цвіт, всупереч цьому по-новому розцвів А. Малишко. У 1964 році вийшла його збірка “Дорога під яворами”, а в ній:
Розспівався мій сад
молодими колоратурами,
Там, за рікою, —
Молодість,
Там, за рікою…
Сни, і кохання, і шукання з розлуками,
І жита, як Дунаї, за роздоллям озерним.
Малишкова художня підсвідомість — це своєрідний етногенетичний код, “символічна ментально-культурна матриця народу”, в основі якої матеріалізована в образі плоть пам’яті.
У “Відьмі” є ще такі конотації Дунаю: “В білих Яссах колихала, / У Дунаєві купала, / в Туреччині сповила”; / А москалі за Дунаєм / Турка воювали”.
Пішла полем ридаючи,
В тумані ховалась
Та крізь сльози тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала.
У свою розповідь, як бачимо, Шевченко вводить пісню на мотив народної “Ой у полі могила з вітром говорила”, яку зафіксовано у “Співанику”.
Правда, у “Наймичці” є дещо інший варіант пісні “Ой у полі могила”. Її співає Ганна:
Ой у полі могила,
Там вдова ходила;
Там вдова гуляла,
Трути-зілля шукала;
Трути-зілля не знайшла,
Та двох синів зродила
В китаєчку сповила,
Та в корабель вложила,
Та на Дунай пустила:
“Ой ти тихенький Дунай,
Моїх діток привітай;
А ти жовтенький пісок,
Погодуй моїх діток”.
Ще в інших варіантах цієї пісні йдеться, що “після того, як сини виросли між чужими людьми, за одного з них вийшла сама заміж, а за другого віддала дочку.., тобто Шевченко, — зазначає Комаринець, — піддав цю пісню значній обробці та пристосував до загального спрямування поеми і глибшого розкриття материнських почуттів Ганни”.
Про роль цієї пісні в художній тканині поеми не міг не висловити своєї оцінки Іван Франко.
“Початок пісні, — сказав Франко, — де змальовано безсердечну безжурність вдови, що викидає своїх дітей, поклав тут Шевченко, мабуть, для контрасту з поступком молодиці, що має бути темою поеми”.
Павличкові дуже важливо “розсимволізувати” іменно, що символізує Дунай у Франковій творчості в зіставленні цього образу з образом Дунаю у пісенному фольклорі. На Франкове вживання слів “наймичка”, “наймит”, здається, якось магічно екстраполюється народна символіка образу Дунай, не лише як ріки, великої води, а й Батьківщини. У цьому зв’язку Павличко наголошує на Шевченковій пісні про Дунай: “Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою, / Пливе човен по Дунаю, один за водою”. Зображений у ній пейзаж також асоціює простір Батьківщини.
Теофіл Комаринець — автор монографії про Шевченка і вплив на нього народної творчості, помітив, що в його поезії пульсують пісні народного походження, що “до кожної з них можна навести чимало подібних або близьких своїм змістом і основними мотивами народних аналогів. Він розглядає російськомовну поему “Слепая”. “Шевченко, — зазначає Комаринець, — в уста милого Оксани вклав пісню, яка тільки основним своїм мотивом пов’язана з народною поезією, зображаючи нещасливе кохання дівчини глибше, ніж у подібних народних піснях”.
Пісня про птахів (“Птицы вольные, сестрицы”), її співає Оксана, своїм характером відповідає формі й змісту народної пісні “Половина саду цвіте”.
У фольклорознавчих дослідженнях про міфологічну символіку Дунаю існують твердження, що це річка скорботи. У багатьох контекстах — так. Але навіть у Шевченковій поезії Дунай у своїй символічній конотаційності різноспектральний. Ось приклад, у якому надія та віра поборюють скорботу й сумніви:
Може, вбитий чорнобривий,
За тихим Дунаєм;
А може, в Московщині
Другую кохає!
Ні, чорнявий не убитий,
Він живий, здоровий…
Або ж такі Шевченкові вислови Дунаю: “А я, неначе навісна, / В Дунаєві шукаю броду, / З байстрям розхристана бреду” (“Марина”); “Полечу, рече, зозулею, / Понад Дунаєм полечу! / Рукав бебряний омочу/ В ріці Каялі” (“В Путивлі-граді”); “Січ розруйновали: / Хто на Кубань, хто за Дунай, / Тілько і остались” (Гайдамаки”); “Ой гиля, гиля, сірії гуси, / Гиля на Дунай” (“Марина”); “Пливе човен по Дунаю / Один за водою” (“Вітер з гаєм розмовляє”); “А на тихому Дунаї / Нас перебігають” (“Невольник”); “Полетіла б, чорноброва, / За тихий Дунай” (“Сотник”); “Вночі утікали / І на тихому Дунаю, / Новим кошем стали” (“Невольник”). Як бачимо, у цих випадках Дунай — місце української героїки та інших символічних уособлень. “Тарас Шевченко, — пише Павличко, — уже сформований не тільки як основоположник української літератури, але і як творець поневоленої, але духовно вже існуючої нашої державності. І разом з тим, він змальовує себе як Дунай, охоплений буремними “холодними хвилями” і згадує “добрих людей”. А ті люди, що пограються ним, це не чужинці, а свої, українські пани на службі в Москви”.
Дивовижний цей Павличко!.. Хоч би про що писав, хоч би що робив, а нинішній стан України, рідного народу не дає йому спокою. “Неначе в серце цвяшок вбитий” сидить у ньому потреба мати у Києві народний, саме народний (як І. П. Котляревському, 1903 р.) пам’ятник Франкові. І він народові пояснює: “Чверть століття минуло з того часу, як відновлена державність нашого народу почала розбудовуватися і зміцнюватися в надзвичайно тяжких обставинах ненависті до незалежної України з боку відновлювачів царської та комуністичної імперій, в умовах гібридної війни путінської Росії, яка поставила своєю метою не тільки розвал української держави, а й знищення української нації. Отже, не лише минувшина, а й гаряча сучасність підказує нашому народові вивчати й збагнути унікальне значення літературної, наукової та політичної діяльності Івана Франка як будівничого української державності. Звертаючись до українського народу, Іван Франко писав: “Та прийде час — і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі і глянеш, як хазяїн домовитий по своїй хаті і по своїм полі”. Будівництво достойного пам’ятника Івану Франкові в Києві — це служіння свободі сучасної і майбутньої України в сяйливому колі народів Європи”.
Михайло Слабошпицький у ґрунтовній передмові до Павличкової поеми “Кирило Осьмак”, що з’явилась окремою книжкою (“Ярославів Вал”, 2009) висловився: “У Дмитра Павличка історія постає в контексті сучасності, а сучасність у контексті історії… Часто його лірика соціальна, а соціальність — лірична”. Потверджуючи думку Слабошпицького про соціальність Павличкової лірики, нагадаю його вірш “Різдво”. Неподалік рідного Стопчатова з просторами батьківських полонин та, що видніється вдалині, гірського кряжу тече маленька Лючка, але для нього вона несе аналогічну розлогому Дунаєві символіку — образ Батьківщини:
Було Різдво. Колядував Стопчатів.
Співала під хатами дітвора.
І чувся десь далеко голос братів,
Десь ніжно озивалася сестра.

Над Лючкою на лавці, що хиталась,
Стояв я і дивився в небеса.
І зірки першої зелена зав’язь
Просяяла, мов колосок вівса.

На Короленку, Насарат, Палиту
Дивився я і бачив, як з висот
На ясні зорі з темного блакиту,
Немов на стерні, вийшов Саваот.

В сивизнах він стояв поміж зірками,
В сорочці до колін, як наш дідусь,
І чорними, мозольними руками
Благословляв він Україну-Русь.

Він вислухав мій спів і за колядку
Монет великих пригорщу мені
Сипнув — і гроші билися об кладку,
І падали в замети різдвяні.

Я був маленький, і в дитячій тремі
Пригадував мелодію й співав:
Син Божий народивсь у Вифлеємі,
А Бог над Короленкою стояв…
Цей вірш мене якось особливо зворушує. У ньому багато того, що можу назвати моїм. Хто біля річки ріс — вона його Все­світ, його Батьківщина і тече крізь усе його життя. Для Дмитра Васильовича Лючка — це його магічний Дунай. У моєму селі Вікторові, що біля давнього Галича, пливе Луква і впадає в Дністер. Вона тече крізь мене. Це мій Дунай! В українській поезії (фольклорній і літературній) — безліч таких “мій Дунай”, “моя річка”, де також тече Дніпро. Їхня символіка перегукується між собою. Наприклад, у Миколи Вінграновського: “Я люблю тебе небом, Дніпром і Тарасом” чи “Ми стрінулись з тобою на Дніпрі, / Там губи я торкнув твої, Вітчизно, / Там вивірив по тобі пульс любові”.
Течуть Черемош і Прут, Десна і Ворскла, Тиса і Збруч… Мабуть, нема поета, котрий би не оспівав свою “манюню” чи велику річку. Та повертаюсь до Дмитра Павличка, який заглянув до “Малої української енциклопедії” Євгена Онацького, колишнього посла Української Народної Республіки в Італії, і зацитував: “Дунай — старослов’янське слово, що тепер означає р. Дунай, але пень (основа) знаходиться у назвах усіх головних рік України — Дін, Донець, Дніпро, Дністер — у народних піснях заховалося його давнє значення води взагалі…”
Співаник “Дунаю мій” — творчий успіх патріотичного об’єднання “Музичний батальйон”. МузБат як громадська спілка українських професійних музикантів і поетів своїми піснями та полум’яним словом з 2014 року підтримує бійців Збройних сил України та Добровольчих батальйонів на сході України. МузБат пропагує українські пісні і українську культуру загалом серед молоді у неоднорідних мультикультурних регіонах Подунав’я і Донбасу. Одним із найпромовистіших проєктів МузБату — фестиваль української рок-музики “Дунайська Січ”. Вельми успішним був його концертний тур “Співай козаче — нехай ворог плаче!” для військовиків та мешканців прифронтових пунктів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment