Життєвий подвиг Омеляна Ковча

Йосип МАРУХНЯК
Фото автора
У Народному музеї Тараса Шевченка у Львові, що діє при Палаці мистецтв, відбулася презентація збірника “Украї­нець — громадянин Всесвіту”, виданого на вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча.

Збірник видано за ініціативою громадської організації “Братство імені священномученика Омеляна Ковча”, яке діє на Львівщині  й популяризує цю непересічну постать. Постать українського греко-католицького священника, місіонера, військового капелана Української Галицької армії, великого патріота, громадського діяча й людини, якій присвоєно титул “Праведник України”, хоча своїм життєвим подвигом отець Омелян Ковч по праву заслужив звання “Праведника народів світу”.
У часі німецької окупації, коли він служив парохом у церкві святого Миколая у містечку Перемишляни біля Львова, охрестив  і видав понад шістсот свідоцтв про хрещення особам єврейської національності, переважно дітям, тим самим рятуючи їх від неминучої смерті. У Перемишлянах донині пам’ятають випадок, коли євреї  зібралися на молитву у свою божницю, а гестапівці закинули туди запалювальні бомби і зачинили двері. Люди горіли живцем і не могли врятуватися. Хтось побіг до отця Омеляна Ковча і розповів про це. Той негайно прибіг на місце цього звірства, німецькою мовою наказав гестапівцям відчинити двері, що ті негайно виконали й вивітрились в невідомому напрямку, а він увійшов всередину у палаючу божницю. Частина людей таки врятувалася, частина уже загинула. Отець Омелян на своїх руках виніс із цього полум’я луцького рабина… Звичайно, за такі дії сам потрапив до концентраційного табору Майданек на території сусідньої Польщі.
Стараннями родини (а мав шестеро дітей) і митрополита Андрея Шептицького його намагались звідти витягнути, але отець Омелян виконував свою місію у  таборі до останнього, і в одному з листів, який вдалося передати дітям, він писав: “Я дякую Богу за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми усі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо, наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами.
Коли я відправляю літургію, вони всі моляться… Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив  цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними…
Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до Вічності зі всіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста”.
Отець Омелян Ковч просидів у таборі смерті Майданек від серпня 1943-го до березня 1944-го року, де й загинув  мученицькою смертю, а його тіло було спалене у крематорії.
Це був великий українець, патріот, парох, за яким ішли люди. Його невичерпна енергія продукували різні  українські ініціативи (кооперацію, читальню, хори і драматичні  гуртки, пластові організації  і т. ін.), за що його недолюблю­вала й переслідувала тодішня польська влада, а коли вона закінчилася й окремі гарячі голови хотіли розправитися з тими поляками, які чинили українцям кривду, отець Омелян Ковч  не дозволив цього робити. За це представники польської громади прийшли подякувати  українському священнику й заодно попросити вибачення за усі  кривди, які були заподіяні українцям з їхнього боку.
Про отця Омеляна Ковча можна розповідати багато. Благо, на початку 90-х років, коли було заново відкрито цю постать, ще жило багато людей, які пам’ятали священника, та й зараз ще є такі. У Перемишлянах, у селі Коросно, де він теж душпастирював, та й в інших місцях ще живуть люди,  які отримали з рук отця тайну хрещення. Сьогодні вони об’єднані в ГО “Братство ім. священномученика Омеляна Ковча” й популяризують цю світлу постать. Презентація збірника в серії зустрічей “Великі українці”, які проводить Народний музей Тараса Шевченка у Львові, — лише одна маленька квіточка у вінок пам’яті цієї світлої постаті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment