Іван Брик і Юліян Дзерович — останні голови Матірної «Просвіти»

Марія ПАВЛЮК,
Ольга МАНЮК,
об’єднання Галицького району м. Львова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Іван Станіславович Брик — український вчений, славіст, філолог, історик, педагог, громадський діяч, дійсний член НТШ, голова Товариства “Просвіта” у 1932—1939 роках.
Народився 8 липня 1879 року в м. Устрики Долішні (тепер Польща). Навчався в Перемишльській гімназії (1891—1998). Вищу освіту здобував в університетах Львова (1898—1901), Лейпцига, Праги (1901—1902), Відня (1902—1903). Студіюючи у Львові гуманітарні науки, брав активну участь у діяльності “Академічної громади” та “Наукового кружка”, що діяв при університеті. У Празі під час навчання заснував “Українську громаду”, публікувався в “Записках НТШ”. У Віденському університеті захистив докторську працю з філософії. Повернувшись до Львова, працював викладачем української мови і літератури в українських і польських гімназіях, професором Львівського таємного університету. У Першу світову війну під час оборони Перемишля потрапив до російського полону. Повернувся 1918-го року, працював у секретаріаті військових з’єднань, очолював відділ інтендатури.
Разом з педагогічною діяльністю багато уваги приділяв громадській роботі. З 1906 року — секретар і директор канцелярії “Просвіти”, один із організаторів і секретар Першого просвітньо-економічного конгресу у 1909 р. За його редакцією Товариство випустило “Пропам’ятну Конгресову Книгу” (1910). Під час арешту та після смерті Івана Кивелюка у 1919—1923 роках І. Брик виконував обов’язки голови “Просвіти” до обрання на цю посаду М. Галущинського. Особлива заслуга І. Брика — в налагодженні міжнародних зв’язків “Просвіти”. У 1929 р. він репрезентував Товариство на з’їзді Всесвітнього Союзу освіти для дорослих в Кембриджі. В 1932 р. Івана Брика, що на той час відзначив 25-літній ювілей безперевної праці в Головному Виділі “Просвіти”, обрали головою Товариства.
Початок 30-х років XX ст. позначено в історії Європи як період важкої економічної кризи. В Східній Галичині тяжкий економічний стан селянства призвів до масової міграції з краю і, як наслідок, — до занепаду культурного життя регіону. Через нестачу людей закривали читальні, бібліотеки і навіть філії Товариства. Різко скорочувалися тиражі книжок, що видавала “Просвіта”. Станом на 1931 рік фінансовий баланс Товариства був від’ємним.
У Галичині економічна криза збіглася з другою хвилею антиукраїнських виступів з боку польських шовіністів. Відбувалися погроми в приміщеннях майже всіх українських організацій. Ускладнились умови існування українських шкіл. Таким був початок головування в Товаристві І. Брика.
Вийти з важкого економічного стану “Просвіта” могла тільки за допомогою збільшення продажу своїх видань, котрі в усі часи були й залишалися найбільш стійким джерелом її прибутків. У зв’язку з цим 1932 року ревізійна комісія склала “Проєкт заходів для покращання планування роботи і діловодства книгарні “Просвіти”. У 1932 р. вперше виходить каталог-прейскурант книгарні “Просвіти”, де показано всі видання, що були в продажу. При книгарні відкрили пункт прокату книжок з невисокою платнею за користування літературою.
Від 1933 року Товариство видає і безкоштовно розсилає “Списки рекомендованої літератури для читалень” у зв’язку з постійними цензурними нововведеннями з боку польської влади. Наявність щойно забороненої літератури в читальні була приводом для заборони її діяльності. Марними були намагання, спрямовані на отримання національної позики від місцевого Сейму. Головний Виділ вирішує доручити розповсюдження української книжки книгоношам з виплатою їм 25 відсотків від вирученої суми.
Переломним моментом у діяльності Товариства стало прийняття видавничого плану на 1934 рік. “Просвіта” поповнює випуск щомісячних книжок 3—4 друк. арк. на кошти фонду “Учітеся, брати мої…”, намічено випускати щоквартально книжку з серії “Науково-популярна бібліотека”. За тематикою нова серія охоплювала всі галузі знань, першою чергою — українознавство. Триває видання журналу “Життя і знання”. Членам Товариства і організаціям, котрі купували видання “Просвіти”, надавалася значна торгівельна знижка. Змінюється тематика щомісячних книжок. Крім історичних, з’являються книжки з географії, природознавства, про боротьбу народів за самовизначення. Тематичні вечори були і залишились однією з головних форм просвітницької праці усіх українських товариств. Недорогі партитури творів українських композиторів-класиків (Миколи Лисенка, Остапа Нижанківського, Філарета і Миколи Колесс) користувалися великим попитом і забезпечували прибуток “Народному музичному видавництву”, створеному “Просвітою” в 1935 році.
У 1932 році була поновлена Спеціальна лемківська комісія (створена ще 1911 р.) з метою охоплення культурно-просвітницькою діяльністю українське населення Лемківщини. Поширити свій вплив на Карпатський регіон “Просвіта” змогла тільки в 1932—1936 роках, зробивши там великий внесок у ліквідацію масової неграмотності населення і підвищення їхньої національної свідомості. Приватний книготорговець Іван Тиктор на кошти філії “Просвіти” видає періодичний журнал “Наш Лемко”. Стараннями цієї комісії було налагоджено стосунки з “Союзом охорони Лемківщини”, створеним українськими емігрантами в США.
У 1936 році виходить 6-тисячним тиражем книжка “Просвіта — Гуцульщині”, що розповсюджувалася на гуцульській землі за символічну плату — 0,5 злотого. Незмінним попитом користуються щорічні Календарі “Просвіти”. Матеріальне становище поступово стабілізується в 1936—37 роках. Проте від 1936-го до 1939 року польська влада заборонила діяльність 135 читалень. На північно-західних землях (Волинь, Холмщина, Полісся, Підляшшя) не залишилося жодної із шестисот читалень “Просвіти”.
У 1938 році Головний Виділ Товариства повертається до плану втілення своєї заповітної мрії — відкрити у Львові Інститут освіти, котрий би виховував необхідні кадри для просвітницької праці, “де інтелігентна молодь готувала б себе до повсякденної праці для народу”. Але часу на втілення цієї ідеї вже не було — Європу охоплює воєнне лихоліття.
На останніх загальних зборах Матірна “Просвіта” зібралася 8 червня 1939 року. Головою був обраний Юліян-Корнило Дзерович, який очолював її до вересня 1939 року.
Юліян-Корнило Ігнатійович Дзерович — галицький педагог, церковний і освітньо-культурний діяч, меценат, останній голова Матірної “Просвіти”. Народився 3 січня 1871 року в священичій родині в с. Смільне (нині Бродівський район Львівської області). Іспит зрілості склав у Львівській гімназії у 1889 році. Здобув богословську освіту у Греко-католицькій духовній семінарії і на теологічному факультеті Львівського університету. Вивчав німецьку філологію у 1893—1895 роках у Віденському університеті. У 1913—1918 роках викладав катехитику у Львівському університеті; у 1918—1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР. З 1928 року доцент, а з 1930-го — професор Греко-католицької духовної семінарії у Львові. Він діяльний член Товариства “Просвіта”, “Рідна школа”, “Святого Андрія” й ін., редактор церковних журналів, автор праць на педагогічні та релігійні теми. Один з організаторів Першого українського педагогічного Конгресу у Львові в 1935 році. Член Головного Виділу “Просвіти” в останніх роках. У 1938 році проводив Богослужіння під час урочистого посвячення ювілейного прапора “Просвіти” в Соборі Святого Юра у Львові. Помер Ю. Дзерович під час німецької окупації у Відні 8 квітня 1943 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові в родинному гробівці.
У вересні 1939 року Західна Україна була поділена між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною, в результаті чого від України відірвали Холмщину, Лемківщину, Надсяння, Берестейщину, Підляшшя, Придністров’я. Більшовицький режим не пробачив “Просвіті” її виняткової ролі в пробудженні національної свідомості українців Галичини, які здобували навички цивілізованого господарювання, позбувалися неуцтва, прилучалися до здобутків світової культури та чистих джерел національних традицій. Восени цього ж року більшовики ліквідували Товариство “Просвіта”. Було закрито і в більшості випадків знищено практично всі наявні тоді українські культурні, наукові і господарські організації. Частину вчених було репресовано.
Чи не найбільшою втратою для української культури було знищення величезної кількості українських книжок, рукописів, архівних матеріалів. Тисячі діячів, активістів, членів Товариства “Просвіта” ув’язнили в тюрмах і таборах ГУЛАГу, заслали в сибірську тайгу, степи Казахстану, убили під час масових розстрілів у 1941 році. 30 червня 1941 року саме з балкона будинку Товариства “Просвіта” керівництво ОУН проголосило відродження державності України. Але гітлерівські окупанти, як і більшовики, швидко ліквідували всі спроби розвитку українського політичного і культурного життя.
Відтоді Товариство “Просвіта” існувало лише за межами України, де українські емігранти відсвяткували його сторічний ювілей.
“Просвіта” відродилася в Незалежній Україні, саме у Львові, спочатку як Товариство української мови імені Тараса Шевченка, що згодом було перейменоване в Товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка. 8 грудня 2018 року на державному рівні “Просвіта” відзначила свій славний 150-літній ювілей в Оперному театрі ім. Соломії Крушельницької у Львові, де просвітян вітав, відзначаючи неоцінимі заслуги Товариства, чинний на той час президент України Петро Порошенко.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment