Виступ на обговоренні книжки Юрія Щербака “Україна в епоху війномиру”
Шановне товариство! Вважаю, нам треба сьогодні ще раз подякувати Юрієві Щербаку за книжку “Україна в епоху війномиру”, що її в першому нашому обговоренні я назвав “Новою Біблією нашого народу”.
Юрій Щербак показав нам видатних американських політиків, твори яких він не тільки читав, але, будучи послом України у США, мав нагоду розмовляти з ними. Певна річ, він ставив кожному з них одне питання: “Що ви думаєте про Україну?” Всі вони схарактеризували Україну як пригноблену Москвою європейську націю, яка бореться за свою державність і свободу. Всі вони сказали, що царська і комуністична Росія ненавиділа Україну найбільше з усіх поневолених нею народів. Чому? А тому, що мета російської імперії — підпорядкувати собі Польщу та інші країни Центральної Європи — не може бути виконана доти, доки не зникне Україна з дороги російських армій, спрямованих на завоювання всього, ворожого до Росії, Заходу”. Мрія Росії про розширення своєї влади від Тихого до Атлантичного океану не може бути здійснена, доки Україна не буде знищена, як і її мова й держава.
Боротьба Росії проти України тривала століттями і досі триває. Моєму поколінню пощастило. Ми створили Народний Рух України, тобто обставини, коли вже жодна сила не здатна була зупинити проголошення самостійної України. Але Рух розвалився, бо його утворили письменники, а дисиденти, що вважали себе справжніми вождями України й безперечно мали право бути ними, не здатні були об’єднатися. Ми нація, яка сама себе знищує своїми внутрішніми примітивними чварами.
Мені довелось стояти на колінах перед Левком Лук’яненком і В’ячеславом Чорноволом на стотисячному мітингу в Тернополі, і просити їх уступити один одному місце на президентських виборах. “Не діліть народу нашого, дайте йому можливість голосувати, але тільки за одного з вас двох. Той, хто помре з вас, даючи право іншому бути президентом України, житиме у віках, як справжній патріот!” Так я кричав — не послухали, програли обидва. Президентом став Леонід Кравчук…
Не без допомоги Росії президентом України стає Янукович, який наказує розстріляти Небесну Сотню і просить Путіна вислати в Україну російську армію, щоб його, Януковича, врятувати від повсталого українського народу. Путін прислав “зелених чоловічків” до Криму, щоб захопити півострів — і це їм вдалось, бо справжнього збройного опору вони там не зустріли. Постаралась Ю. Тимошенко, агітуючи наших генералів не стріляти в росіян.
Наш теперішній уряд намагається не те, щоб забути злочин Януковича, але навіть виправдати його хоче. А нашому президентові Зеленському, щоб йому повірила українська нація, належить ще усвідомити, що наш народ ніколи не згодиться з капітуляцією перед Путіним.
А в нашому парламенті зникло слово правди. Партія “Слуга народу” стежить тільки за тим, щоб мовчки проголосувати за сформульовані рішення головою Верховної Ради, нашим земляком з Бердичева паном Разумковим. А хто ті рішення остаточно редагує? Президент чи його радники, неприховані, відверті прихильники путінської Росії?
Після того, як пан Зеленський запевнив Україну, що стрілянина на сході зникне з перших же днів нового 2020 р., хто, як не він, має відповідати за вбитих уже в січні московськими військами наших воїнів?
У нашому парламенті є три демократичні фракції: “Європейська солідарність”, “Голос” і “Батьківщина”, але згоди міцної між ними нема. На жаль, у парламенті нема і наших державників Тягнибока, Кошулинського, Іллєнка, а чому нема? А тому, що їм не вистачило мудрості приєднатися до Петра Порошенка, коли його армія в Києві, на параді заспівала гімн Організації Українських Націоналістів.
І тут нам знов треба подякувати Юрієві Щербаку за те, що він справедливо назвав український націоналізм демократичним настроєм нашого європейського народу, що віками обороняв, обороняє та оборонятиме нашу державність і свободу.
Я вдячний Володимирові Василенку, світового визнання юристові, за те, що він запропонував нам у теперішні заплутані часи звернутися за порадою до нашого і європейського світоча Івана Франка. Нам треба наново читати, обговорювати в громадах усіх наших міст і селищ твори Мойсея України. Нам треба відчути глибокий сором за те, що досі не збудували в Києві гідний пам’ятник Іванові Франку так, начебто навіки послухали Лєніна, що ненавидів і вчив ненавидіти нашого найвидатнішого державника і пророка.
Дмитро ПАВЛИЧКО
