Свобода в рабстві чи самостійна державність?

Надія ОНИЩЕНКО,
директорка Центру гуманітарної співпраці з українською діаспорою НДУ ім. Миколи Гоголя
Учасники Всеукраїнської наукової конференції, яку вже втретє організовують у селі Крути Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя разом з Благодійним фондом “Ніжен”, 29 січня розпочали роботу на станції Крути. Це місце національної пам’яті, як назвав його у вітальному слові ректор Гоголівського вишу, кандидат історичних наук, доцент Олександр Самойленко, стало для них точкою біфуркації в історії, що нагадує нам про можливість іншого вибору. І тому спільну тему наукових досліджень вони визначили так: “Крути: проблеми державотворення від доби Української революції (1917—1921 рр.) до сьогодення”.

Зупинена в миттєвості вічність через 102 роки притягує сюди всіх, хто не забуває про національну належність, вивчає українську правдиву, а не заідеологізовану, совєтську історію. Під час заупокійної літії світлі душі загиблих добровольців-вояків просвічували правдивість і чесність наших патріотичних намірів і приховану за кон’юнктурною риторикою фарисейську вигоду. Не за партійною належністю багато років поспіль, ще з 1990 року, схиляли голови перед подвигом юнаків, котрі мріяли мати українську націю, українську землю і незалежну Україну, відомі українці.
21 січня 2006 року президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження “Про вшанування пам’яті Героїв Крут”, за втілення якого взявся віцепрем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко. Над створенням меморіалу працював авторський колектив у складі народного художника України, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолія Гайдамаки, члена НСХУ Бориса Дєдова та заслуженого архітектора України Володимира Павленка.
Поряд зі старим пагорбом, омитим Водохрещенським озерцем, і березовим хрестом, поставленим патріотами ще 1991 року, на новому – червона колона, неначе одна з Київського університету Святого Володимира. Вона завершується тризубом — композицією герба, опрацьованою у ті часи художником-архітектором Василем Кричевським. Ще один хрест, відтепер із залізничних рейок, — на фасаді пагорба в придорожній капличці, терновим вінком болю озивається в тих, хто приїздить сюди вперше і хто вивчає українську історію на місцях подій.
“Чи є сьогодні Україна українською?” — запитували ми один в одного. Навіть за чиновницькими обов’язками не прибули сюди очільники держави, області, народні депутати. Загальні декларації почули ми з уст нового керівника Інституту національної пам’яті.
І тому актуальними і гострими стали доповіді учасників конференції з Києва, Кам’янця-Подільського, Львова, Бродів, Конотопа, Чернігова, Ніжина про здатність української нації до самоорганізації та самооборони. Розповідаючи мовою документів про стратегію й тактику окупації України російськими більшовиками в другій половині 1919—початку 1920 років, завідувачка відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Валентина Піскун (модераторка пленарного засідання) накладала кальку на політику сучасної нам української держави. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історичних студій НДІ українознавства МОН України Андрій Іванець доводив, що українці Криму під час революцій та російсько-українських війн 1917—1920 років були самоорганізованішими, ніж 2014 року.
Сергій Здіорук, провідний науковий співробітник відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, говорив про важливість релігійних чинників у новітньому українському державотворенні.
Цікавими були доповіді науковців-істориків Вадима Стецюка, Віталія Хоменка, Романа Лехнюка, Валентина Кавунника, громадського діяча Ігоря Кавича, музейника архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” Андрія Грухенького, директора Бродівського історико-краєзнавчого музею зі Львівщини Василя Стрільчука про військовий чинник української революції 1917—1921 років, про постаті військових та політичних діячів УНР. Вони часом не знаходили спільної мови і через різні світоглядні позиції, і через амбіції. Їхня романтична впертість, відсутність досвіду політичної боротьби призвели до негативних наслідків для українського державотворення.
Голова благодійного фонду “Ніжен” Микола Шкурко висловив загальну думку про те, що уроки Крут стануть теоретичним підґрунтям для сучасних політиків. Він презентував уже видані матеріали першої та другої наукових конференцій.
За поетичним висловом Богдана-Ігоря Антонича, битва за Крути триває. Бо це “вічне бойовисько за майбутній, за світліший день!..”
Того дня, 29 січня 2020 року, в російсько-український війні загинуло троє вояків…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment