Будівничий «вільної воскреслої держави»

До 130-річчя з дня народження Аркадія Петровича Животка

Віталій МІХАЛЕВСЬКИЙ,
голова Хмельницького ОО “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Донедавна для читачів материкової України, за винятком хіба що вузького кола науковців, ім’я Аркадія Животка залишалося невідомим. “Тихий, скромний, але невтомний трудівник, ідеаліст і патріот, людина дуже душевна і симпатична”, — так характеризував цього діяча секретар Українського технічно-господарського інституту в Мюнхені Григорій Комаринський. Може б, і залишилося непоміченим в українській історії ім’я Аркадія Животка з відходом у небуття його покоління, яке “марило про волю, йшло її здобувати, але впало на шляху”. Та повсюди, куди закидала його доля, попри труднощі й випробування, він весь час писав. Прізвище Животка можна знайти під різноманітними матеріалами на пожовтілих аркушах багатьох часописів Вороніжа і Києва, Кам’янець-Подільського і Луцька, Ужгорода і Праги, Ульма і Мюнхена періоду 10—40-х років XX століття. Там же у різний час виходили друком і книжки цього автора — маленькі й великі за обсягом, насичені колосальним науковим фактажем і глибоко прокоментовані, але прості й дешеві у поліграфічному виконанні.
Животко Аркадій Петрович (криптоніми та псевдоніми: Ж-ко А.; Пухальський А.; Пуховський А.; Хо) народився 1(13) березня 1890 р. в с. Пухове Острогозького повіту Воронізької губ. (тепер — Воронезької обл. Російської Федерації). Закінчив Санкт-Петербурзький психоневрологічний інститут (1917 р.). Вступив до Української партії соціалістів-революціонерів (1917 p.). Обраний до Центральної Ради від Воронезької губернії. Голова Острогозької міської управи. Доповідав на земському зібранні в Острогозьку (27 листопада 1917 p.), де вирішувалось питання про приєднання Острогозького повіту до УНР.
Улітку 1918 р. приїхав до Кам’янця-Подільського, де вчителював. Був відповідальним секретарем газети “Життя Поділля” (органу Подільської “Просвіти”), членом Ради Подільської “Просвіти”. Він один із організаторів Товариства дошкільного виховання імені Песталоцці у Кам’янці-Подільському (з 1919 p.). Завідувач відділу дошкільного виховання Подільської губернcької народної управи (1919—1920 pp.). Разом із урядовцями Міністерства освіти брав участь у реформуванні притулків. Перебуваючи на Волині 1919 р., співпрацював із Кременецькою “Просвітою”, брав участь у діяльності Ужгородського товариства. Один із ініціаторів утворення Празької “Просвіти”.
1923 р. виїхав до Чехословаччини. Працював в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова на посаді доцента, керував архівом українського громадського комітету у Чехословаччині. З 1945 р. жив у Німеччині. Помер 12 червня 1948 р. у м. Ашаффенбург.
Аркадій Животко постійно дописував до періодичних видань “Трудова громада” (Кам’янець-Подільський), “Громадянський голос” (Львів), “Літературно-науковий вісник” (Львів), “Рідна мова”, “Краківські вісті” (Варшава), “Голос” (Берлін), “Українські вісті” (Ульм). Автор книжок для дітей: “Рукавичка”, “Майстеренка”, “Однієї ночі”, “Весняночка”.
Дослідник науково-педагогічної діяльності Аркадія Животка Ю. Калічак позиціонує його як “одного із фундаторів національного дошкільного виховання”, що не є перебільшенням і безперечно його ім’я можна ставити поряд із іменем С. Русової та інших освітян, які сприяли становленню системи дошкільного виховання в Україні на початку XX століття. С. Русова уважно стежила за кожною публікацією молодого колеги на педагогічні теми, часто відгукуючись на них своїми рецензіями. С. Русова порівнювала українського вченого з Й. Песталоцці, вважаючи А. Животка відомим педагогом, що “всією щирою любов’ю до дітей нагадує великого швейцарського педагога”.
У статті А. Животка “Просвіта і діти” наголошується на тому, що “любов до рідного краю мусить бути вихована в серці, в душі кожного українця, і не лише дорослого. Цей шлях нам указаний самим життям. І це — шлях виховання дитини”.
Тісно співпрацюючи з міністром освіти уряду УНР, першим ректором Кам’янець-Подільського університету Іваном Огієнком, він оперативно розробляє методики й програми з українознавчих предметів, що повсюдно впроваджувалися тоді в навчальний процес. Його ґрунтовні статті “Фактори дошкільного виховання” та “До справ керування дитячими садками”, опубліковані на сторінках “Освіти”, були покладені в основу резолюцій педагогічних з’їздів, які проводилися в Кам’янець-Подільському під егідою Міністерства освіти. Пристрасне слово публіциста і патріота доходило до сердець різних читачів, не лише освітян, спонукало їх діяти: “Систематичне віками знищення рідної культури, чуття державності свого народу, недбалості до своєї мови і звикле рабство під чужою культурою, а також ті нездорові умови родинного життя… — все це викликає необхідність для воскреслої держави виховання нових, вільних громадян, сильних почуттям і міццю духу”. Чи не про таку воскреслу державу і про таких вільних громадян палко говорив у своєму виступі від імені селянсько-робітничого клубу Аркадій Животко під час зустрічі кам’янчан з Головою Директорії УНР Симоном Петлюрою 11 червня 1919 року. Через багато літ, будучи вже далеко від Батьківщини і зберігаючи найкращі спогади про спілкування з Симоном Петлюрою і як державником, і як журналістом, Животко напише сповнену теплоти і смутку ґрунтовну статтю “С. Петлюра — журналіст”.
Однак втілювати мрію про “вільну воскреслу державу” на рідній землі не судилося. У листопаді 1919 року, коли було вже однозначно зрозуміло, що Кам’янець-Подільський з дня на день буде в руках або поляків, або більшовиків, уряд УНР ухвалює непросте для себе рішення про полишення цього міста і облаштування українських державних інститутів за кордоном.
Наукова та педагогічна спадщина Аркадія Животка є актуальною і на сучасному етапі розвитку української національної школи загалом та системи дошкільного виховання зокрема.
Ідеаліст і патріот, Аркадій Животко брався до кожної праці, де потрібно було рук і де не вистачало людей. Усе ж культурна ділянка була пріоритетною: позашкільна освіта, дошкільне виховання, педагогіка — в теорії і практиці — ось праці, яким він віддавався в молодшому віці… Але його “Історія української преси” буде ще довго єдиною основною працею на цю тему. До написання дослідження автор ішов десятиліттями, по крихтах збираючи в різноманітних архівах, зі сторінок сотень, тисяч книжок, газет і журналів, що виходили друком у різний час і в різних місцях, найсуттєвіші дані щодо історії й сьогодення української журналістики. Публікуючи у формі різноманітних статей результати своїх наукових пошуків, увесь час мріяв про окремі книжкові видання з історії української преси.
“Історія української преси” побачила світ 1946 року в Регенсбурзі. Надрукована ця книга скромно — циклостилем (по-нинішньому — своєрідний ксероксний відбиток машинописного варіанта). На обкладинці видання зазначено: “Аркадій Животко, лектор Українського Технічно-Господарського Інституту. Історія української преси. Регенсбург, 1946”. Власне, це був своєрідний підручник з відповідного курсу, який вів Аркадій Животко в цьому інституті. До українського читача фундаментальне дослідження повернулося з великим запізненням — воно побачило світ 1999 року заходами видавництва “Наша культура і наука” з грифом Міністерства освіти України як навчальний посібник для студентів факультетів журналістики вищих закладів освіти. Навіть якби цей автор нічого не залишив по собі, крім “Історії української преси”, його життя можна було б розцінювати як подвиг, зважаючи на умови, в яких писав цю книгу, її наукову цінність, масштаби та повноту висвітлення матеріалу.
Аркадій Животко був не лише вченим, викладачем, а й громадсько-політичним діячем, педагогом і публіцистом, творча і наукова спадщина якого засвідчує про великий, але нереалізований через суспільно-політичні обставини талант. Талант, який він щиро й сповна прагнув використати заради української справи.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment