Про давньоруську (українську) літературу

Дмитро ПАВЛИЧКО

Нема і не може бути сумніву в тому, що українська художня література появилася разом з появою слов’янського письма ще перед виникненням першої української держави — Київської Русі. Легко можна простежити в українській літературі ХІХ і ХХ століть мотиви давньоруської, тобто початкової української літератури. Досить згадати численні українськомовні переспіви “Слова про полк Ігорів”, не переклади, а переспіви, це важливо нам знати і розуміти. В російській та білоруській літературах таких переспівів майже нема. А в нас ледь не вся титанічна спадщина, велетенська споруда творчості Івана Франка стоїть одним кутом, а можливо, й двома кутами на творах давньоукраїнської, чи києворуської літератури.
Згадаймо цикли його поезій: “Із книги Кааф”, “На старі теми”, “Притчі”, “Легенди”, “Паранетікон”, книжка “Мій ізмарагд”, поема “Іван Вишенський”, вірші юнацькі “Із літ моєї молодості”.
Нарешті його численні наукові праці з питань давньоукраїнської, чи києворуської літератури. Іван Франко переосмислив цілий космос нашої первісної художньої письменності духовного життя Київської Русі. Подібного явища нема ні в білоруській, ні в російській літературах. Якщо такі речі знайдуться, я зрадію й проситиму пробачення.
Ми, українці, повинні визнати, що в генетичній програмі художнього слова Київської Русі домінує мова, якою розмовляли будівничі київської, першої християнської церкви св. Софії. Кличний відмінок, якого нема в російській мові, там знайдений: “Святий Онуфрію, молися за нас!”
Східні слов’яни, українці, білоруси і росіяни ніколи не були сіамськими братами. Українська нація не виникла в XIV столітті, як це намагаються твердити російські, шовіністичні “мовознавці”. Давньоруська література за мовою і за ментальністю своєю є українською. Вже за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, і за часів західних князів наших Данила і Данила Романовича чітко прочитується окремо існуюча українська мова, а не просто відділена кимось від російської та білоруської художньої словесності.
Тут необхідно згадати статтю Івана Франка “В. Щурат. Історичні пісні”. Франко цитує строфу з четвертої пісні Василя Щурата, він являє нам образ першого митрополита Київської Церкви Іларіона, автора першого видатного релігійного і літературного твору Київської Русі “Слово про закон і благодать”.
Іван Франко пише: “У четвертім образку (йдеться про переспів “Слова”) лунає до нас могутнє, хоч книжне, Слово Митрополита Іларіона в похвалу пам’яті Володимира Великого. Франко цитує строфу з пісень В. Щурата:
Хвалять всі землі, всі народи
Своїх подвижників віддавна…
Хвалім же й ми! У наші годи
Русь теж подвижниками
славна.
Далі Іван Франко підкреслює: “Автор при кінці вірно зазначує, що слово Іларіона мужнє аж понині”, воно справді — один з найкращих творів староруського письменства і не перестало й досі промовляти нам до душі і серця”.
Іван Франко — один із небагатьох українських істориків, які визнали Митрополита Іларіона геніальним засновником мовної культури Київської Русі та її оборони від посягання візантійських монахів. Візантійські попи витіснили українську мову з християнської літургії за княжих часів, нав’язали нам силоміць грецькомовний церковний обряд.
Перемога грецької мови в боротьбі за християнство Київської Русі посприяла згодом перемозі над українською мовою російським чорним рясам, попам, що були солдатами імперії російських царів, а не месіонерами віри в Бога. І це тривало століттями, і це в наші часи різко проявляється в поведінці служників глави російської церкви Кіріла, його духовні отці взяли в руки зброю й разом з армією Путіна намагаються знищити українську армію, незважаючи на те, що в нашому війську є не десятки, а сотні російськомовних воїнів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment