«vivat pavarotti» у києві, або Ювілеї та ювіляри

Володимир Скринченко

Голос людини — унікальний
природний інструмент і
мусить звучати рівно й виразно — як
будь-який інший інструмент…
(Лучано Паваротті)

Буває так, що артист виходить за межі свого творчого амплуа і стає улюбленцем широкого загалу. Для Лучано Паваротті ця щаслива мить відбулася під час “Концерту трьох тенорів”, де виступав разом із зірками світової опери — Пласідо Домінго та Хосе Каррерасом. Протягом життя Паваротті героїчно виконував головну свою місію — невтомно популяризував оперну музику. Той концерт, що відбувся в Лос-Анджелесі у липні 1994-го, зібрав біля телеекранів близько двох мільярдів глядачів. Між тим, ще за життя його увіковічнили в елітних виданнях “Enciclopedia della musica” та “Le Grandi voci”, присвячених найвидатнішим музикантам і співакам Італії та світу минулого століття. Напевно, не тільки у цьому секрет популярності знаменитого італійського тенора серед меломанів усіх рас та кольорів шкіри. У квітні 2005 року синьйор Лучано завітав і до нас у Київ та виступав з Національним академічним симфонічним оркестром у Палаці мистецтв “Україна”. Як дар вдячності легендарному артисту за його щедрий внесок в оперне мистецтво ХХ століття і вшанування його пам’яті та 85-річного ювілею в Києві 27 березня відбудеться урочистий концерт “Vivat Pavarotti”. Автор музичного проєкту — український тенор Володимир Гришко, друг і колега Лучано Паваротті, з яким виступав у свій час на сцені “Metropoliten Opera”.

у пошуках покликання
Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені, стародавньому італійському містечку регіону Емілія-Романья на півночі Італії. Батьки майбутнього маестро не мали жодного стосунку до оперної сцени: батько Лучано, Фернандо Паваротті, працював у пекарні, але захоплювався оперною музикою, навіть співав у хорі “Coral Rossi”. Мати Адель Вентурі була робітницею тютюнової фабрики. Сім’я Паваротті мешкала у скромному комунальному житлі, однак дитинство своє Лучано разом із молодшою сестрою Габріеллою завжди згадував з теплом.
Його першою сценою був кухонний стіл, на якому маленький Лучано горлав арію “La donna è mobile” герцога Мантуанського з опери “Ріґолетто” Джузеппе Верді. Проте сусіди пробачали Лучано за цей лемент, адже він був єдиним хлопчиком на весь їхній 15-квартирний будинок. Ще у школі Scuola Magistrale він разом із батьком співав у церкві. “У мого батька був справжній італійський тенор, — згадував Лучано, — і все моє дитинство минало під його спів”. Але юнак мріяв про футбольну кар’єру, Спортивну академію, хотів стати голкіпером та виступати у скудетто. Батькам не подобалася ця ідея: його переконали стати викладачем у навчальних класах для школярів. З часом Лучано дедалі більше захоплювався вокалом, розпочав навчатися у тенора Арріго Пола, який відразу оцінив вокальні таланти юнака і погодився працювати з ним безкоштовно. Творчі пошуки Лучано Паваротті дедалі більше схиляли його у напрямі вокалу, тим більше, що в колекції батька було чимало платівок Беньяміно Джильї, Енріко Карузо, Тіто Скіпа та інших зірок італійської опери, яких юнак чув щодня.
Батько, завзятий фанат Енріко Карузо, скептично ставився до перших вокальних успіхів сина: “Ти гарно співаєш, синку, але ти — не Карузо”. Тим часом 1955 року хор “Coral Rossi” займає призове місце на конкурсі виконавців Eisteddfod в Уельсі. І Лучано урешті-решт вирішив стати співаком. Він зустрічає оперну співачку Адуа Вероні, свою майбутню дружину, яка підтримала коханого та надихнула його на участь у конкурсі “Акілле Пері” в Реджо-нель-Емілія.
Оперний дебют молодого співака завершився перемогою, яка відкрила йому шлях до найкращих оперних сцен Європи і світу. Він отримує партію Рудольфа в опері “Богема” Джакомо Пуччіні, яку мали ставити у місті Лукка, на батьківщині композитора.
Усі гонорари від прем’єри співак витратив на святкування весілля з коханою.

у світі його мистецтва
У кар’єрі артиста визначну роль грає щасливий випадок. Оперний дебют молодого співака привернув увагу театрального агента Алессандро Ціліані, людини, знаної в оперному світі. Він і допоміг Лучано отримати перший у житті ангажемент. Згодом Лучано сам стане фундатором міжнародного конкурсу для пошуку невідомих вокалістів “The Pavarotti International Voice Competition”. Але це буде потім.
А поки ще він дебютант, який радий отримати будь-яку роль на оперній сцені. 1962 року він виконує партію Альфреда із “Травіати” Джузеппе Верді в національному театрі Белграда, в Югославії, рік по тому підміняє тенора Джузеппе ді Стефано на сцені лондонського театру “Covent Garden” в опері “Богема” Джакомо Пуччіні, а згодом співає арію Рудольфа у віденській опері “Wiener Staatsoper”. 1963 року в Ірландії організовано перший сольний концерт Лучано. 1965-го його голос уже лунає на сцені “Florida Grand Opera” в Майамі, де знов підміняє тенора, співаючи арію Едгара в опері “Лючія ді Ламмермур” Ґаетано Доніцетті. Його партнеркою по сцені стала австралійська співачка Джоан Сазерленд, сопрано якої Паваротті назвав “голосом століття”. Вона високо оцінила артистичні дані Лучано і запропонувала йому організувати спільне гастрольне турне. Протягом двох місяців він брав участь у 40 концертах, де здобув корисний досвід вокальної майстерності.
І нарешті збулася мрія Лучано Паваротті: він — соліст славетного театру “La Scala”, центру оперної культури Італії та світу, де з успіхом виконує партію Тибальда в опері “Капулетті і Монтеккі” Вінченцо Белліні. Допоміг йому у цьому знаменитий диригент Герберт фон Караян, який переконав дирекцію “La Scala” взяти співака у штат.
Згодом Караян назве Паваротті найкращим тенором світу.
1967 року за арію Тоніо “Quel destin” в опері Доніцетті “Дочка полка” він отримав почесний титул “короля верхнього до”, оскільки легко й без напруження виконав в опері усі дев’ять нот “до”. Раніше цього не міг зробити жоден співак. 1968 року Паваротті вперше співав на сцені нью-йоркської “Metropolitan Opera” та повторив свій успіх в арії “Quel destin”. Нескінченні й бурхливі оплески меломанів були йому винагородою.
Ось так Паваротті поринув у вир оперного життя. Розпочинаючи з ліричних арій, зокрема Ельвіно в “Сомнамбулі” і Артуро в “Пуританах” Белліні, герцога Мантуанського в “Ріґолетто” Верді поступово Паваротті доходить до драматичних оперних арій — Ріккардо в “Балі-маскараді”, Манріко в “Трубадурі” і Радамеса в “Аїді” Верді, Каварадоссі в опері “Тоска” Пуччіні.
З часом артисту стає тісно у межах театру. У 1970—80 рр. Лучано Паваротті стає медійною особистістю. Увесь час його можно бачити на телеекранах, його голос чутно на світових оперних сценах і концертних майданчиках, зокрема на сцені “Arena di Verona”, де бере участь в однойменному фестивалі.
1974 року синьйор Лучано разом з театром “La Scala” завітав до столиці СРСР.
Сольні концерти італійського маестро збирали майже півмільйонну аудиторію в Центральному парку Нью-Йорка, в лондонському Гайд-парку та на Марсовому полі в Парижі. Його завжди й усюди вітали оперні шанувальники: “Ей, Паваротті! Привіт, маестро! Чао, Лучано!” У чому ж був секрет популярності знаменитого італійського співака серед меломанів усіх рас та кольорів шкіри? Напевно, у його здатності щиро дарувати світові багатство своєї душі, своєї любові до мистецтва і людства. І в цьому у Паваротті чимало спільного з легендарним Енріко Карузо, улюбленцем батька.
У театрі “Covent Garden” Лучано співає перед королівським подружжям — Діаною та Чарльзом, звідси й починається їхня дружба. Однак на похороні Діани відмовляється співати, тому що сприйняв цю трагедію дуже глибоко.
Виступаючи в “Deutsche Oper Berlin” 1988 року, Паваротті став ще раз рекордсменом. Опера “Любовний напій” Ґаетано Доніцетті мала такий гучний успіх, що театральну завісу відкривали 165 разів! Щасливим внеском до слави співака стала арія “Nessun Dorma” з опери “Турандот” Пуччіні, яка прозвучала у виконанні Лучано Паваротті ще на початку чемпіонату світу з футболу 1990 року. Він виконував головну свою місію — невтомно популяризував оперну музику, прагнучи донести її до широкого загалу. Ось чому віддавав перевагу телебаченню, щоб його міг почути кожний меломан. За його ініціативою відбулася благодійна акція “Концерт трьох тенорів”, де він співав разом із зірками світової опери — Пласідо Домінго та Хосе Каррерасом. Оперна трійця виступала на футбольних чемпіонатах світу 1990-го, 1994-го, 1998-го та 2002-го рр.
Свій оперний дебют Паваротті не забув. Навпаки! Згодом він став фундатором міжнародного конкурсу для пошуку молодих і талановитих вокалістів, які мріють про оперну сцену так званого “The Pavarotti International Voice Competition”.
Співак був ініціатором благодійних концертів “Паваротті і друзі”, які тривали з 1992-го до 2005 року. Разом з ним виступали топ- і рок-зірки естради, зокрема Дзуккеро, Брайан Мей, Стінг, Роджер Тейлор та ін. Кошти з концертів йшли на підтримку біженців в усьому світі. Альбомні й концертні записи були сюрпризом для меломанів й розходилися величезними накладами.
2004 року Лучано Паваротті офіційно розпрощався зі сценою. Арію Каварадоссі з опери “Тоска” Пуччіні артист виконав після того, як сповістив меломанів нью-йоркської “Metropolitan Opera” про останній свій виступ. У залі був аншлаг, а співака проводили овацією тривалість понад 11 хвилин. Востаннє він співав 10 лютого 2006 року на відкритті ХХ Зимових Олімпійських ігор у Турині…

реквієм для короля,
або віват, король!
Лучано Паваротті пішов з життя о п’ятій годині ранку 6 вересня 2007 року. Його поховали на кладовищі “Montale Rangone” у родинному склепі поруч з батьками. Останні роки його сімейний човен раптом занесло у смугу жорстоких випробувань, що вкрай несприятливо вплинули на здоров’я: розлучення з дружиною, шлюб з молодою, смерть маленького сина. Лікарі поставили Лучано невтішний діагноз — рак підшлункової залози.
Однак співак ще встиг побувати у Неаполі, відвідати музей-квартиру Карузо та співати на його честь канцону “Пам’яті Карузо”.
Паваротті жив мистецтвом. “Vissi d’arte…” — мав би він казати словами Флорії Тоски з однойменної опери Пуччіні. За понад 40 років творчого життя він проспівав десятки провідних партій — в операх Дж. Верді, Дж. Пуччіні, А. Понк’єллі, В. Белліні, Р. Леонкавалло, У. Джордано, В.-А. Моцарта, П. Масканьї, Р. Штрауса, Ж. Масне та ін. Та найулюбленішими у нього були три опери: “Богема” Джакомо Пуччіні, “Бал-маскарад” Джузеппе Верді та “Любовний напій” Ґаетано Доніцетті, які найчастіше виконував. Саме у цих операх, на думку співака, присутній найширший спектр музичних можливостей для тенора.
Творчі принципи Лучано Паваротті успадкував його друг і колега Володимир Гришко, український тенор.
Творча співдружність українського співака з італійським маестро розпочиналася ще у “Metropolitan Opera”, на сцені якої Володимир Гришко виконував оперні партії 44 рази. Людина, знана в оперному світі, маестро Гришко вшанований багатьма престижними винагородами на міжнародних вокальних конкурсах. Реквіємом для “короля верхнього до” та вшануванням його пам’яті і 85-річного ювілею має стати урочистий концерт “Vivat Pavarotti” у Міжнародному центрі культури та мистецтв (м. Київ) 27 березня цього року. Тим самим маестро Гришко продовжуватиме традицію Лучано Паваротті щодо долучення широкого загалу до скарбів світової оперної музики.
Цей рік — ювілейний і для нашого співвітчизника: 28 липня, на день Святого князя Володимира, маестро Гришко святкуватиме свій 60-річний ювілей.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment