Вшановуймо своїх генералів

Євген ЛУПАКОВ,
капітан І рангу у відставці, почесний голова Спілки офіцерів України

У лютому 2020-го виповнилося 102 роки з дня героїчної загибелі — розстрілу московськими окупантами біля конов’язі Олексіївського військового інженерного училища (нині Київський ліцей імені Івана Богуна) українських офіцерів, що відмовилися перейти на бік червоних.
Під командуванням Якова Гандзюка в 1918 році частини І корпусу вчинили потужний опір більшовицькому наступу на Київ з півдня. Два полки І дивізії міцно тримали в своїх руках Шепетівку, Рівне та Здолбунів. ІІ дивізія цього корпусу, спираючись на залізницю Жмеринка—Козятин, роззброїла цілий гвардійський корпус у складі двох дивізій піхоти та дивізії кінноти, що був під командуванням відомої большевички Євгенії Бош. Корпус прямував через Жмеринку на Київ.
Тож поки був у Києві український уряд, частини І корпусу давали відсіч наступові численних большевицьких частин з півдня і заходу на нашу столицю.
8 лютого 1918 року, після 5-денного обстрілу Києва зі сходу та шалених боїв на вулицях, розлючені поразкою під Крутами окупаційні совєтські війська Муравйова увірвалися до міста. Почався масовий терор над місцевим населенням та військовими, які, розпропаговані до цього червоними агітаторами, відмовилися “воювати з братами росіянами”…
Після розстрілу тисячі їх зарили в семи так званих братських могилах, а фактично — ямах, у різних місцях Києва. Розстріляли і покололи багнетами навіть Київського митрополита Володимира.
Українські підрозділи залишили Київ. Разом з ними поспішно перебазувалися до Житомира і члени Центральної Ради, не надавши жодних розпоряджень чи наказів армійським частинам, які розташовувались на оборонних рубежах столиці.
9 лютого авто командувача І Українського корпусу Якова Гандзюка виїхало з міста Біла Церква, де розташовувався штаб корпусу, до Києва. Йому необхідно було терміново отримати роз’яснення оперативної ситуації від військового міністра Миколи Порша та членів Генерального Секретаріату УНР, які днем раніше покинули столицю. Разом із Гандзюком були начальник штабу корпусу, генерал Яків Сафонов та керівник оперативного відділу полковник Олександр Гаєвський. На під’їзді до столиці загін червоних балтійських моряків зупинив їхню машину. Так усі, зокрема і Яків Гандзюк, потрапили в полон.
Під час допиту від пропозиції М. Муравйова перейти на бік більшовиків Гандзюк, як і його підлеглі, навідріз відмовився.
Лише влітку 1918 року, вже за гетьманату Скоропадського, дружини страчених генералів саме з допомогою Гаєвського розшукали й впізнали тіла чоловіків в одній із численних київських братських могил на Солом’янській площі. За активної участі Павла Скоропадського, який добре знав і Якова Гандзюка, і Якова Сафонова, обох було перепоховано з військовими почестями на території Свято-Михайлівського Видубицького монастиря. На могилі Гандзюка поставили дубовий хрест з написом: “Генерал-майор Яков Гандзюк. 1873—1918. Зверски убит большевиками”. Російські окупанти, захопивши вчергове Київ, звичайно ж, знищили могили українських військових і хрести на них…
Уже в наші дні на прохання сина генерала Якова Гандзюка з Каліфорнії могилу віднайшли історик київського некрополя Людмила Андріївна Проценко та киянка Антоніна Арсентьєва. Про це писали київські газети.
Пам’ять про героїв — українських вояків початку ХХ ст., свято бережуть нинішні українські офіцери. Члени Київської організації Спілки офіцерів України з часу відновлення могил розстріляних воїнів доглядають за ними. Біля стін давньої Свято-Михайлівської церкви Видубицького монастиря вони щорічно вшановують їхній героїчний чин.
Рішенням Ради Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів та Проводу Київської організації СОУ 9 лютого на могилі Героїв відбулася церемонія їхнього ушанування.
До участі було запрошено військово­службовців Київського гарнізону, студентів київських вишів та учні шкіл, патріотів-українців з громадських організацій та представників ЗМІ.
З ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Міністерства оборони України ми вже неодноразово вшановували роковини їхнього героїчного чину. Але цього року нікого з представників нової влади і керівництва цих структур на вшануванні героїв, на жаль, не було…
Спілка офіцерів України запропонувала Українському інституту національної пам’яті, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року” від 26.10.2016 № 777-р, “Про затвердження плану дій щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2017—2020 роки” від 18.10.2017 № 743-р; Постанов Верховної Ради України “Про вшанування Героїв України та інформування громадян України про подвиги українських військових” від 21.02.17 № 1857-VIII, “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році” від 03.12.19. № 325-IX та у відповідності до указів президента України: “Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016—2020 роки” від 13.10.2015 № 580;
“Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері” від 01.12.2016 № 534; “Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки” від 16.05.05 р. № 793/2005; “Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті” від 28.01.10 р. № 75/2010; “Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років” від 22.01.16 р. №17/2016; Закону України “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті” від 09.04.2015 № 314, внести дату розстрілу генералів армії УНР Я. Гандзюка і Я. Сафонова до щорічного вшанування наших Героїв визвольних змагань.
Під час церемонії і вшанування героїв священник Свято-Михайлівської церкви Видубицького монастиря Київської єпархії Православної Церкви України о. Михайло провів літію за всіма загиблими за волю України.
Заступник голови Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів, дослідник героїчного чину героїв-генералів та ініціатор встановлення пам’ятної дошки на місці розстрілу московськими окупантами наших генералів Олесь Гриб поінформував присутніх про результати своєї роботи. Він запевнив учасників, що пам’ятну дошку цього року буде встановлено.
Ліцеїст військового ліцею імені Івана Богуна Максим Стартанович, який прибув на вшанування Героїв разом із батьками та молодшою сестрою, сказав, що героїзм генералів Гандзюка і Сафонова є добрим прикладом для них, молодих ліцеїстів: “Вони є взірцем для нас, як служити українському народу”.
Дружина Героя Небесної Сотні Віктора Швеця п. Тамара зауважила, що герої Небесної Сотні також ішли на вірну смерть заради свободи і незалежності України, за наше майбутнє.
Порівняно з боєм студентів під Крутами, цей епізод більшовицько-української війни 1917—1921 рр. досі залишається білою плямою в історії. Кілька публікацій істориків та відомих дослідників, які вивчають цю сторінку нашої історії, не дають загальної картини. Громадськості досі мало що про це відомо. Тож героїчний чин розстріляних і нині піддається незаслуженому забуттю.
Зі щирою вдячністю учасники віча пам’яті згадали істориків Тетяну Пархомчук та Ярослава Тинченка, які одними з перших виступили в пресі і розповіли про героїчну і водночас трагічну долю вищих військовиків І Українського корпусу. До цього долучився і нащадок Якова Гандзюка, вінничанин Степан Гандзюк, який ще до перебудови почав збирати відомості про розкиданий по світу рід. Це завдяки його зусиллям одна з сільських вулиць у Багринівцях нині носить ім’я генерала Гандзюка. Внучатий племінник генерала Іван Федорович Гандзюк доглядає за родинною хатою Гандзюків, яка дивом збереглася. Співробітник СБУ Олег Шевченко розшукав цікаві архівні документи про останній день генералів УНР. Київський колекціонер Олексій Шереметьєв надав для публікацій фотографії з сімейного альбому Я. В. Сафонова. Кияни Лідія Гандзюк-Логвиненко, Тамара та Микола Нікітчуки також надали фотоматеріали для дослідників про Я. Г. Гандзюка.
Ось так ми, громадськість (не влада!), не лише вшановуємо своїх Героїв, а й відроджуємо правду про їхній подвиг. На прикладах їхнього життя і чину мусимо виховувати молодих захисників України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment