Картини, що живуть своїм життям

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Новим проєктом Музею історії міста Києва стала персональна виставка Світлани Бринюк “Сюрреалістичний анімізм”.

Майбутня художниця народилася в Одесі. Закінчила факультет художнього дизайну Одеського державного художнього інституту ім. Грекова (майстерня Д. Єгорова). Отримала диплом НАОМА (майстерня станкового живопису професора В. Гуріна). Член НСХУ та дійсний член Mondial Art Academia, посол цієї Академії в Україні. Учасниця багатьох республіканських, всеукраїнських та міжнародних виставок, проєктів та пленерів, серед яких 20 персональних виставок, які експонувалися в Україні, Німеччині, Словаччині, Чехії, Польщі.
Лауреат ІІ премії на Бієнале “Color Fest” (Мінськ, Білорусь, 2012), художньої премії “Київ” ім. С. Шишка (2019) та інших.
Як зазначила кураторка проєкту Дана Пінчевська, ця мисткиня не втратила щирості. Вміє розрізняти присутність безсмертної душі в людях, тваринах, містах і предметах. І вони вдячні: їхні зображення в картинах художниці, реалістичні чи стилізовані, дихають життям, додають неспокою і змушують замислитися над тим, що ми взагалі всі тут робимо, навіщо живемо.
Світлана Бринюк надає перевагу натюрмортам, портретам та (зрідка) пейзажам, ніколи не забуваючи підкреслювати красу світу, його повноцінність, довершеність з точки зору людини, якій теж властиві саме ці якості.
Тож анімізм у назві невипадковий, адже художниця інтерпретуючи, віддає предметному світові частину власної натури. Результат вражає: картини, живучи своїм життям, принесуть будь-якому будинку поважність, ледь іронічну, але непідробну серйозність, наче процес відновлення зруйнованого спілкування з сутностями речей та явищ є природним для всіх без винятку.
Що стосується сюрреалістичності, то зміна ракурсу геометрує звиклі предмети — що завгодно, від сплячого кота до столика з чашками кави. І глядач переконується в користі зміни точки зору. Хоча б експериментально. Хоча б ненадовго. Так, щоб дійсність відкривала деякі свої таємниці щодо людяності, доброти, страху, задуми, страждання, тривоги і щастя.
— На вернісажі, до якого, зізнаюсь, готувалася серйозно, представлено більше 60-ти моїх робіт, — розповіла в одному з інтерв’ю пані Світлана. — З них третину картин шанувальники моєї творчості раніше ніколи й ніде не бачили. Водночас на виставці і “фірмові” сюжети: мої “вічні” коти, собаки, янголи, жінки у хмарах…
Все це моє рідне — моя душа, мої думки, моє відчуття буття, мій світогляд…
Кожен живописець як може, так і пише. Так само і я. А чому так, не можу відповісти. Але, до речі, надзвичайно цьому рада! Дитячий романтизм, широко розплющені світ очі дитини, рух уперед. Багато хто помічає це у моїй творчості. Виявляють все це і здивовано запитують: “Як, серед сірості наших буднів тобі вдається зберегти такий безпосередній погляд на світ?”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment