Лицар Українського опору

Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Минуло 20 років з дня смерті Анатолія Лупиноса — знаменитого українського дисидента-політв’язня, громадського й політичного діяча, неординарного поета, одного із засновників УНА.

Дядя Толя, як його називали побратими, помер у Києві 5 лютого 2000-го на 63-му році життя. До 20-х роковин з дня смерті провідника бойових націоналістів України у Києві відбулися громадські заходи. Побратими і родина відвідали могилу Лупиноса на Байковому цвинтарі столиці. З нагоди роковин його смерті в Національному музеї історії України відкрили виставку “Анатолій Лупиніс: Життя триває, точиться війна” та влаштували вечір пам’яті у Спілці письменників України.
Анатолій Лупиніс належить до тієї частини колишнього радянського суспільства, яка безпосередньо причетна до здобуття незалежності Української держави. Він не був топполітиком, депутатом чи міністром, проте спілкувався на рівних із президентами Грузії, Азербайджану, Ічкерії, Придністров’я… Якби Дядя Толя застав Помаранчеву революцію і Революцію Гідності, то неодмінно був би серед їхніх лідерів чи найактивніших діячів. Бо за такими, як він, завжди йдуть люди…
Лупиніс народився 1937 року на Донеччині, після війни переїхав із батьками до Черкаської області, де закінчив школу із золотою медаллю. Усе життя перебував у вирі дисидентського руху, громадської і політичної діяльності. Через свої націоналістичні погляди неодноразово потрапляв у в’язниці, табори та психлікарні для “інакомислячих”. Уперше був ув’язнений 1956 року за організацію студентських виступів проти радянської окупації Угорщини. За рік перебування в таборі Дубравлаг став головою страйкому та організував бунт, за що отримав ще десять років “зони” та більш суворий режим. Умови у Володимирському централі і спецтаборі особливого режиму №10 були важкими. Коли вийшов з ув’язнення у 1967 році, мав парапарез ніг і пересувався на милицях. Та вже 22 травня 1971 року, на 110-ті роковини перепоховання Кобзаря, Анатолій виступає біля пам’ятника Шевченкові з віршем “Покритка” “(“Я бачив, як безчестили матір”) — і його знову арештувало КДБ. Цього разу покарання було ще тяжчим, адже Лупиніс потрапив у психлікарню. У Дніпропетровській спецпсихушці його “лікували”, а звільнили лише у 1983-му! На початку перебудови Лупиніс долучається до багатьох новостворених контрсистемних організацій — “Зелений світ”, товариство “Меморіал”, Народний рух… У 1990 році стає ініціатором і головою виконкому Української міжпартійної асамблеї (структури, що об’єднала невеликі націо­налістичні партії й осередки) та організував реєстрацію людей, які вважали себе “громадянами окупованої УНР”. До грудня таких було зареєстровано 2,5 млн осіб. Згодом УМА стала УНА, а тоді партією “Українська національна асамблея — Українська націоналістична самооборона”.
Свій день народження 21 липня 1991 року Анатолій Лупиніс зустрів у Лук’янівському СІЗО “за організацію дій, що порушують порядок” (мітингів протесту проти підписання союзного договору). Але був звільнений після проголошення незалежності України. Після відновлення Україною своєї незалежності Лупиніс бував у всіх “гарячих точках” — Чечні, Грузії, Абхазії, Придністров’ї…
Побувавши у російському фільтраційному таборі, Анатолій Лупиніс назавжди зрозумів, що підтримувати треба ту сторону, яка чинить опір Москві, бо наступною може стати рідна Україна! Обдумуючи відносини з Росією, не полишав думки про те, що Крим у великій небезпеці: “Зараз треба Грузія, бо якщо Грузія не почнеться, то буде Крим. Хай краще на чужих городах. Нам треба підготуватися”…
Яким Дядя Толя залишився у спогадах рідних та друзів, можна побачити на музейній виставці та на перегляді документального фільму О. Муратова про нього. Жалкують про те, що сучасне молоде покоління українців, навіть залучених до політики, мало знає про цю легендарну особистість. “Про Лук’яненка, Чорновола, Горинів… чули, бо ті були народними депутатами. А якби ми запитали в той час у Алієва, Шеварднадзе чи ще когось із президентів, чи знають вони Лупиноса, то, мабуть, вони й не сказали б, хто це такий. Тоді як Лупиніс у 90-х роках був значною фігурою на всьому пострадянському просторі. І хоча так і не став народним депутатом, проте точно зміг залишити слід в історії більший, ніж сотні нардепів!” — говорить побратим Лупиноса Ігор Мазур (Тополя).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment