Народ-Конституція-Держава

Михайло БУГАЄЦЬ,
професор, голова Конгресу громадських об’єднань України

Кожне з цих трьох понять, винесених у заголовок, є ланкою в нерозривному ланцюгу, а втрата чи недосконалість кожної з ланок веде до зникнення усього ланцюга з історії, мапи, пам’яті. Конституція визначає підвалини державності. Не збудувавши своєї держави, народ стає рабом чужої.
Це може статись і з Україною, бо за 29 років державностінезалежності ми не зуміли на досить міцних економічному, інтелектуальному, науковому, оборонному і соціальному фундаментах збудувати або хоча б усерйоз взятися до будівництва Держави.
Натомість за ці 29 років ми зруйнували фундамент і розікрали максимум можливого, зменшивши валовий національний продукт в 2,5 раза.
Ми не зуміли структурувати суспільство, зате зуміли створити більше 370 політичних партій та десятки тисяч громадських організацій, які в статусі еліти очолили процеси руйнування та розкрадання.
Досліджуючи процеси розвалу Радянського Союзу і створення на його місці нових незалежних держав, німецькі експерти відзначали ще на початку 90х інтелектуальний потенціал українців. Науковий потенціал українського суспільства на той час був одним із найвищих в Європі.
Аналіз процесів і результатів державотворення в Україні за роки незалежності свідчить, що український народ не брав і не бере безпосередньої участі в цих процесах з таких причин:

  1. Народ не став господарем і єдиним власником своїх національних багатств. Станом на 2018 рік понад 70 % багатств — у 3 % багатіїв. Вони, по суті, узурпували владу і законсервували феодальні порядки.
  2. Український народ формально начебто наділений правом вибирати собі владу (за механізмами, які йому розробляє ця влада), проте не реалізує це право через брак реальних механізмів її контролю в Основному Законі.
  3. Конституційний власник і конституційна влада — народ — “добровільно” віддав усю повноту влади і більше 70 % загальнонаціональної власності своїм дорогим “обранцям”, які 1991 року створили Систему влади рад, запозичивши феодальні механізми владарювання у радянської влади. А чия влада, того й власність. Це зауважили ще давні греки.
    Отже, Система 1996 року розробила і затвердила Основний Закон, який захистив її від народу, але дозволив останньому обирати Систему і передавати їй “від імені народу” всі права на владу і власність. І цей дозвіл довірливий народ виконує досі. В анабіозі.
    Український народ прокидався за роки незалежності двічі: 2004 року — в період Помаранчевої революції, якою змінив колір та частково фасад Системи, і 2013 року під час Революції Гідності, втративши Героїв Небесної Сотні, знову змінивши тільки кольори Системи.
    Світова аксіома — кожна народна революція завершується новою народною Конституцією — у нас не спрацювала.
    Система влади в розумінні її членів — це держава, і тому всі члени всіх Систем за 29 років будували свою Систему влади — свою державу.
    Народу як нечлену Системи не було і немає місця в будівництві державиСистеми.
    Конституція 1996 року, яку виконує народ і не виконує Система, яка її створила — є Конституцією тільки цієї Системи. Конституція Системи, яка стала одним із головних чинників руйнації України — системної узурпації влади і пограбування народу під виглядом псевдоринкових реформ, може стати головним чинником втрати державності на 30му році незалежності.
    Спробую пояснити ці тези на прикладах, хоча наперед знаю негативну реакцію і думку своїх опонентів, передусім укладачів чинного Основного Закону, а також більшості членів Системи.
    Влада — це велика власність. Хто не має такої власності — той не може мати влади у нашому суспільстві. Хоч і йдеться про власність, яку створювало все суспільство впродовж багатьох років (до і після 1991го) і яка дарована Всевишнім — земля й корисні надра, повітряний, водний, лісовий простори і т. ін.
    Чинна Конституція своїми статтями 5, 13, 143, 144 завуальовано встановила двовладдя на державному і місцевому рівнях, а також визначила єдиним власником загальнонародної власності (нібито з дозволу народу) владу у всіх її гілках під символічною назвою держава.
    Отже, влада — це держава, а держава — це влада. Підтвердженням цього є нагадування в багатьох статтях, що вона, “рідна”, відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3); сприяє консолідації, а не роз’єднанню, впродовж 29 років і розвиткові української (не створеної поки що) політичної нації та історичної свідомості нації (ст. 10); забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності на прикладі кучмівських указів та проєктів закону Зеленського щодо землі (ст. 13); забезпечує соціальну спрямованість знищеної нею економіки (ст. 13); створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, в результаті чого маємо зарплати в конвертах, 40 % безробітних, зокрема вимушених трудових емігрантів; забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності при повній монополії олігархопаханів та членів Системи (ст. 42); захищає права споживачів і як результат український народ споживає за світові ціни своїнесвої надра, фальсифіковані продукти та отруту (ст. 42); забезпечує соціальний захист усіх громадян, передусім інвалідів та пенсіонерів, які пропрацювали 30—50 років (ст. 46); в результаті чого більше 6 мільйонів цих громадян живуть за межею бідності; забезпечувала безоплатне до 2005 року, а після цього доступне медичне обслуговування всіх громадян (ст. 49), результатом чого є дисбаланс — смертність значно перевищує народжуваність та лікування десятків тисяч важкохворих українців у багатьох країнах світу; сприяє розвиткові науки (ст. 54), в результаті чого в країні не так давно з найвищим у Європі науковим потенціалом сьогодні наука відсутня, зате найбільша кількість академіків, професорів, докторів наук у світі; вона забезпечує участь громадян в управлінні державою через референдуми (ст. 38) — натомість видала та ліквідувала Закон про здійснення прямої демократії 26 квітня 2018 року…
    Сьогоднішня влада під державою розуміє себе і навпаки. Пропонуємо наше розуміння терміна держава, яке діє у всьому демократичному цивілізованому світі.
    “Держава — це об’єднання громадян України в адміністративних кордонах визнаної світом цілісної недоторканої території України, з багатоукладною економікою та природними ресурсами, збройними силами, з фінансовобанківською системою та інституціями забезпечення всіх сфер життєдіяльності суспільства”.
    Держава — це суб’єкт публічного права, як об’єднання усіх громадян України. Відповідно владою в цьому об’єднанні повинні бути всі громадяни, або народ України. Відповідно і власником усіх багатств і ресурсів України повинен бути одинєдиний народ. Це популярно можна пояснити на прикладі господарського суб’єкта публічного права — акціонерного товариства, власником (чи власниками) якого і владою в прийнятті рішень є тільки акціонери, а виконавцями — правлінням та контролерами — наглядовою радою є службовці, яких вибирають і призначають тільки акціонери.
    Система і укладачі чинного Основного Закону зуміли захистити свої майбутні антинародні дії введенням в Закон статті 92, яка гласить — виключно законами України (яких ще немає, але які буде написано пізніше) визначаються і встановлюються. А далі в цій статті перелічено назви і нормативи всіх статей, які є нормами прямої дії. Ця стаття дозволила Вищому законодавчому органу за 28 років випустити тисячі законів, змін та доповнень до цих законів, які знівелювали та зробили віртуальними більшість статей Основного Закону та стали механізмами руйнації — розкрадання економіки й ресурсів. Якщо б укладачі чинного Основного Закону змінили текст статті 92 висловами “Виключно Законами і змінами впроваджується дія деяких статей Конституції, які потребують цього, а всі інші статті є нормами прямої дії”, то Україна уже могла б стати в один ряд з Великобританією, Німеччиною та Францією.
    З допомогою маніпуляцій віртуального Основного Закону та створення тисяч новоспечених законів відбулися російськочубайсівська ваучеризація паперами одноразового використання: дика і збиткова для суспільства приватизація загальнонародного та державного майна, зокрема стратегічних об’єктів (планується всієї стратегічної промисловості); розпаювання загальнонародної власності усіх громадян (а не тільки оброблювачів) української території — землі; продаж і розкрадання загальнонаціональних лісових та водних ресурсів, надр.
    З допомогою створених Системою законів на базі дозвільної статті 92 за 28 років її члени та учасники, пограбувавши суспільство, вивезли в офшорні зони добрий трильйон доларів. Зрештою, чи хтось достеменно знає? Звісно, Система не хоче повертати вкрадене, навіть якщо створить ще десяток ДБРЕБРУБР та десяток нових НАБУ, ТАБУ, ДАБУ… Це — фарс. Тільки народ, отримавши повну і безпосередню владу в новій Системі Народовладдя, про що таки заявляв чинний президент, захоче повернути собі всю свою вкрадену (загальнонаціональну і народнодержавну) власність без усяких НАБУ й ДБР тощо.
    Єдина цінність Конституції 1996 року і тим вона найкраща в світі, що написана нашою солов’їною мовою.
    Народ, перетворений на жебрака та безправного раба, зневірився в Системі попередніх кольорів і тому масово повірив у новостворювану Систему. Але час минає, зневіра знову росте. Тепер уже до нового.
    Наближається сторічний ювілей втрати державності.
    Про кривавий шлях вирішення окресленої проблематики не може бути і мови, бо він остаточно похоронить всю тріаду “НародКонституціяДержава”.
    Вірю, що маючи гени предків і взявши на озброєння принципи самовиживання — самоструктурування — самореалізації, український народ змінить свій суспільний устрій (конституційний лад згідно зі статтею 5), почавши з громад, і об’єднано приступить до формування української національної держави. Тобто до руйнування закритої кланової економіки і політики на користь олігархічних кланів. До творення нових інституцій з підзвітним урядуванням. До подолання постколоніального залежного статусу на міжнародній арені.
    Громадські структури: волонтерські та кооперативні рухи, нове фермерство, франчайзингові мережі, проєкти громадянської освіти, церковні громади мають активно очолювати творення нових інституційних структур. Нам спільнотно треба розробляти стратегічне бачення проєкту національної держави.
    Команда нової Системи може долучатися до цих суспільних процесів, бо на керівництво ними не має конституційного права. Вони ж бо — слуги. Це стане її (команди) історичною місією — бути разом з народом.
    Думайте і долучайтесь!
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment