Бойківське весілля – найдавніший обряд

Мирослава ОЛІЙНИК (БУЧКІВСЬКА),
член НСЖУ

Тримаю в руках розкішне видання — арт-бук “Бойківське весілля”, створене за ініціативою та проєктом Олі Фреймут разом із редакторською командою (видавництво Олі Фреймут SNOWDROP, 2019). Текстову палітру створила Наталя Кібеба, збираючи спогади старожилів впродовж майже 20 років — “Я зачарувалася розповідями, які так влучно характеризують українську душу, і ми вирішили зробити книгу” (О. Фреймут). Так у тісній співпраці й народилася ця унікальна книжка.
А розпочати мені хочеться із незвичайної події — до міста Новий Розділ на Львівщині презентувати “свіженьку” книгу завітала “сама” Оля Фреймут! Недарма вона вибрала це містечко — тут народилася, закінчила “четверту” школу, а потім — Львівський університет ім. Івана Франка. Новий Розділ — гніздечко відомої нині української телеведучої, журналістки, моделі. А великої слави Олі Фреймут дав колишній неймовірно популярний проєкт “Ревізор”.
Отож, сенсаційна подія у Новому Роздолі — зустріч із знаменитою землячкою у центральній бібліотеці міста – “яблуку було ніде впасти”! На зустріч прибула також науковий співробітник Шевченківського гаю у Львові Люба Сварник, яка детально розповідала про народні традиції та унікальність костюмів. Почутим та побаченим були захоплені місцеві майстрині та знавці українського вбрання Люба Худяк, Ольга Береза, Леся Демчук та інші. Церемонію презентації провадила директор новороздільської міської бібліотечної системи, керівник літературного гуртка “Барви” Галина Приріз.
Щодо видання — це як автентична скарбничка українського народу, в якій зафіксовано давні й сучасні традиції весільного обряду. Адже весілля — один із найдавніших та найстійкіших обрядів, як прояв культури нації. “Ця книга, — читаємо у вступі, — останній шанс зафіксувати в історії прекрасні весільні звичаї українців на прикладі бойківської культури”. Бо з плином часу змінюються й обряди.
Читаючи передмову Наталі Кібеби (українською та англійською мовами), дізнаємося про зміст книжки, в якій — не тільки численні фотофакти, а й автентичне мовлення бойків у 32-х говірках! В основному це галицька частина Бойківщини, тобто сучасна Львівщина у районах: Дрогобицький, Сколівський, Стрийський, Старосамбірський, Турківський. Також й Івано-Франківська область у Рожнятівському районі.
Авторка записувала тексти говірконосіїв, як вона їх називає, різного віку — найстаршій бойкині Олені Варигаш із села Орів Сколівського району тепер було б 112 років (записано 2004 року).
Наголошено, що важливим довесільним етапом були так звані вечорниці, на яких і знайомилися хлопці й дівчата. На вечорницях дівчата виконували якусь роботу: пряли починки (намотану на веретено пряжу), шили сорочки, вишивали, а вже пізніше долучалися хлопці. І відбувалася культурна самодіяльність… Мало хто одружувався проти волі батьків — моральні канони бойків були суворі.
Гортаючи сторінки книжки-альбому, бачимо цікавих людей та розглядаємо їхні колоритні різноманітні костюми. Щоб проілюструвати видання, Оля організувала реконструкцію весілля у Музеї народної архітектури і побуту (Шевченківський гай), у фотозйомці якого знялася й сама, а також родина, сусіди, знайомі. Був задіяний навіть лелека! Авторкою фотографій є Соня Плакидюк, яка впевнена, що “вийшло дуже круто!”. Хоч із костюмами було непросто: відтворювали їх трудами художниці Антоніни Белінської та керівника Музею Люби Сварник, а також використано вбрання із музейної та приватних колекцій. Частково одяг й шився. Видання “пересипане” також весільними піснями — в кожній місцевості своєю говіркою, хоч змістом подібні.
Також традиційним елементом весільного обряду є плетенням вінків із барвінку. Виплітали вінки в основному заміжні жінки, а дівчата їм допомагали. На Сколівщині, наприклад, плели з барвінка “долю” (гірлянда), яку підвішували над молодятами за весільним столом у знак щасливої долі. І ще багато цікавинок можна почерпнути з книги — і хоч вона є недешевою, та можна її знайти в бібліотеках великих міст, а також через посольства та напряму передана українській діаспорі багатьох країн.
На жаль, все менше стає свідків тих давніх звичаїв та традицій. Та Наталя Кібеба сподівається, що “збірник надихне етнографів, фольклористів, діактологів до нових наукових пошуків і до глибшого пізнання мовно-культурного світу бойків як етнографічної групи та зацікавить широку авдиторію читачів-аматорів автентичної обрядовости та говірок”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment