Бандерівський стяг
Розірвала звістка груди,
Наче грім посеред жнив.
“Що ж то буде? Що ж то буде?”
Кожен тихо говорив.
Смерть Бандеру наздогнала,
Не здригнулась та рука…
Україна застогнала —
Вже нема Провідника.
Приспів:
Підіймемо вище Бандерівський стяг,
Бо під ним повстанець не один поляг.
Україно рідна, пом’яни усіх,
О, якби Бандера нині встати міг!
Йти до бою знову мусить
Наш червоночорний стяг.
Скільки ж вас, хлоп’ят безвусих,
Залишилось у лісах…
Ми бандерівцями стали,
До криївок знаєм хід,
І таких нас є чимало —
Козаченьків славний рід.
В їхню пам’ять
Сибір, ГУЛАГи, Соловки…
І вирок суду: “Враг народа”.
Які страшні були роки,
Конала, плачучи, свобода.
Мордва, Хабаровськ, Воркута…
На збори дві чи три години.
Так виривала зла орда
В людей любов до Батьківщини.
А голод скільки душ забрав?
На трупах танцював чужинець,
І в “лічном дєлє” помічав:
“Причина смерті — українець”.
Сибір, ГУЛАГи, Соловки…
Згадаймо Курбаса і Стуса…
В їх пам’ять запалім свічки
На білім кутику обруса.
В окопі паску розділив комбат
Коли задзвонить Великодній дзвін,
І прийде Паска, на яку чекали,
Згадаймо про бійців передусім,
Що стільки днів в окопах ночували.
Ми сядемо за стіл, де стільки страв,
“Христос Воскрес” — промовлять батько й мати.
Згадаємо, як наш Господь страждав…
Лиш не забудьмо про солдат згадати.
Які під свистом куль їдять і сплять,
Які в землянках пробують свячене…
Зішли на них, Всевишній, благодать,
Хай кожен воїн буде незнищенним!
В окопі паску розділив комбат,
І, може, вперше воїн просльозився…
— О, Боже, дай, щоб кожен із солдат,
Просто живим… просто живим
лишився!..
Вдова
Тихо скрапують сльози
Із серця мого на щоку.
Хто, скажіть, напророчив,
Мені долю аж надто гірку?
Хоч вдова я сьогодні,
Та зате я щаслива вдова.
Так, погодитись важко…
Як і важко збагнуть ці слова…
В суцвітті вишиванок
На світі місця кращого не знаю,
Коли цвіте калина в ріднім краю.
Коли в суцвітті пишнім вишиванок
Стрічає місто чарівних панянок.
Коли синок, і донечка, й внучата
У вишиванках йдуть на кожне свято.
Цвіт вишиванки лине понад краєм
І моє місто до пісень скликає.
Співає серце і здається дуже,
Підспівують на сорочках нам ружі.
Немов цариці і жінки, й дівчата…
Хай буде вічним це вкраїнське свято.
Болить душа
О, Боже, як болить душа
І розривається на часті!
Знов об’єдналися напасті,
І як їм дати відкоша?
О, Боже, як душа горить!
Я погасить її не вмію…
Але ж горить! Горить! Не тліє!
У всесвіт іскрами летить…
Воскресаймо з Христом
Новий день на поріг нам приносить тепло,
Щоби сонце добра в кожнім домі зійшло.
Щоб воскресли ми знов і забули про гріх,
І тоді нас любов об’єднає усіх.
Воскресаймо з Христом кожен раз, кожну мить,
Серце кожного хай лиш любов’ю горить.
І любімо цей світ, бо ми гості у нім,
І тоді благодать прийде в кожен наш дім.
Воскресаймо з Христом, гріх веде в небуття…
Бо лиш ми є творці всього свого життя.
Ти не заздри, не мсти, не принижуй людей,
Слово кривди, бува, гірше сотні смертей.
Воскресаймо з Христом! Позбуваймось оков,
Щоб терновий вінець потім нас не колов,
Щоб стояли ми всі по правицю Христа.
Ця дорога складна, але й дуже… проста.
Воскресаймо з Христом! Це така благодать,
Як Краса і Добро вічним світлом горять.
Бо багатство мине, сила з часом пройде,
Лиш Любов… Лиш Любов… поруч завжди буде.
Єднаймося, браття
Єднаймося, браття, бо винищать нас,
Як будемо ми поодинці.
Топтати свій край ворогам не дамо,
На те ми і є українці.
Дітей наших зроблять рабами повік,
Як будемо ми поодинці.
І як на коліна ще раз упадем,
Не встанемо більше, вкраїнці.
Забути заставлять, хто нас породив,
Як будемо ми поодинці.
Згадаймо, за що у могилах лежать
Герої, мої українці.
За волю Вітчизни ми підемо в тан,
Не будемо ми поодинці.
Бо з нами Бандера, Шухевич Роман,
Бо з нами Господь, українці.
Жовтосиній прапорець
(До Дня Конституції та
Державного прапора України)
В руках тримаю жовтосиній прапорець,
Перед очима пропливає його доля.
На тлі — пшеничне золотаве поле,
З волошок неба сплетений вінець.
А він живе! Поміж людей він жив!
Хоч був в підпіллі довгідовгі роки.
Здійми його! Здійми його високо!
Частинку неба й позолоту нив.
Приспів:
Я прапор найгарніший тримаю у руці,
Які ж вони безцінні, ці рідні прапорці.
Слова, не мов молитву, на вік запам’ятай:
На іншого, дитино, його не проміняй.
В руках тримаю жовтосиній прапорець,
Яка важка була його дорога…
То падав ниць, то зводився на ноги,
Та все ж дійшов він до людських сердець.
Співають Славень… Ці святі слова
Так хочеться щоразу промовляти.
Ще мить — і вгору попливе наш Прапор,
Хвала усім, хто Волю здобував!
Ірині Фаріон присвячую…
Ох, і побільше б нам таких, як Ви!
Щоб не ганьбить своєї булави,
Щоби і мову, і своїх героїв
Були завжди відстоювать готові.
Хтось каже: “Різко!”, я скажу: “Нехай!”,
Це краще, ніж казати нам: “Прощай!”
Як землю не відстоїмо свою,
Рабом будемо в рідному краю.
Чи можемо ми на своїй землі
Терпіти утиски? А хтось, як королі,
Будуть нам вказувати: як? коли і де?
Тоді антихрист прихист в нас знайде.
Він вже знайшов. Стріляє, нищить, б’є.
Та є герої в нас і Україна є.
Хай наша нива сіється життям,
На ній же панувати тільки нам! Лиш нам!
Мово українська
(До Дня української писемності та мови)
Мово українська — сонце моє ясне,
Вишита сорочка і намисто красне.
Ніжний цвіт калини, пісня солов’їна,
Будь благословенна, рідна Україно.
Сестро моя рідна, я завжди з тобою,
Ти чаруєш землю піснеюкрасою.
Забуяли цвітом мальви коло хати,
Зрадити не можу голос твій крилатий.
Мово українська — зоре промениста,
В зачерствіле серце ти ввійди врочисто.
Бо без тебе, рідна, ми сирітські діти,
А з тобою в серці — найгарніші квіти.
Українські волонтери
А доля волонтерська нелегка,
Зібрав вантаж і знову у дорогу.
До ближнього добратись блокпоста,
Вручити довгождану допомогу.
Чекають їх “Азов”, “Дніпро” і “Січ”,
Нема часу подумати про втому.
Буває, сльози котяться зпід віч,
Коли боєць читає лист із дому.
Приспів:
Українські волонтери, ви, без сумніву, — Герої,
Ви, без сумніву, також — захисники.
Хоч немає в Україні ще професії такої,
Та у нас є волонтери — добровільні вояки.
На них чекають ранені бійці,
Родини, що навік осиротіли.
Вони, неначе Ангели святі,
Для перемоги Світла прилетіли.
Дорогою вертались, як завжди,
Старались не потрапити в засаду.
Та звістка облетіла всі пости, —
Загинув волонтер від куль із “Граду”.
31 січня 2015 р. 4 година ранку
Я вітаю тебе, Україно!
Моя Україно — господня дитино,
Тумани ранкові здіймаються ввись.
Ти райського саду співуча пташино,
Тут воля козацька гуляла колись.
Моя Україно — гаї солов’їні,
Купається місяць в сріблястій імлі.
Тут мого народу одвічні святині,
Тут бавлять своїх дитинчат журавлі.
Приспів:
Я вітаю тебе кожен день, кожен час,
І за тебе молюсь, наче матір за сина.
Защемить у світах моє серце не раз,
Як приходиш у сни, дорога Україно!
Моя Україно — душе незрадлива,
А я лиш частинка, краплинка роси.
Гойдається гілля від теплої зливи,
І ніби німієш від тої краси.
Моя Україно — барвінок і терня,
Як чимось образив, благаю — прости.
Я в землю святу знову сіюся зерням,
Щоб потім на радість тобі розцвісти.
Я повернусь
До тебе, Україно, повернусь,
Мій голос правди нині є не в моді.
Я виструнчусь калиною в саду,
Чи соняхом розквітну у городі.
Мені однаково: ким буду я і де,
Лиш би вкраїнським духом пахло всюди.
Так хочу спертись на твоє плече,
Своє підставлю, як потрібно буде.
Ти досі ще залежна, як і я,
Обличчя волі втоптане в калюжі.
Мені болить гірка твоя сльоза,
Моя тобі, я знаю, не байдужа.
Тернина в серці? Та потрібно жить!
Утерти сльози і вони не вічні.
Крізь чорні хмари вигляне блакить,
Буває сонце і в холоднім січні.
Яка у тебе гарна вишиванка…
Сьогодні йду на зустріч до дівчини,
Недавно познайомились в саду.
Вона з такими гарними очима,
Що я своїх ніяк не відведу.
Стояла в вишиваній сорочці
Посеред інших стильних і крутих,
До неї залицялись наші хлопці,
А я лиш ці слова сказати зміг:
Приспів:
Яка у тебе гарна вишиванка,
Не випити очима цю красу.
Цвіте калина, ружа, матіжанка —
Мого народу українська суть.
Яка у тебе гарна вишиванка,
Такої в світі схожої нема.
Ти — наймиліша галицька панянка,
Ти — вічна Україна і Весна…
У вічі мило глянула красуня
І ніжно усміхнулася мені.
І задзвенілизаспівали струни,
Що десь дрімали в серденьку на дні.
Палає серце. Хто у тому винен?
Його кохання вразила стріла.
Ця дівчина, мов вишита картина,
Лиш їй сказати хочу ці слова:
Приспів:
Яка у тебе гарна вишиванка,
Не випити очима цю красу.
Цвіте калина, ружа, матіжанка —
Мого народу українська суть.
Яка у тебе гарна вишиванка,
Такої в світі схожої нема.
Ти — наймиліша галицька панянка,
Ти — вічна Україна і Весна.
