Любов як хиба і як розкіш

У Музеї літератури відбувся творчий вечір Світлани Короненко

Павло ЩИРИЦЯ
Світлана Короненко — поетеса, яка вміє дивувати. А ще вона вміє бути чесною з собою: мовчати, коли мовчиться, і говорити, коли несила стримувати бажання ословити емоції, а ще — змінюватись і сміливо експериментувати. А крім цього всього їй удається закладати в поезію тиху музику. Ту, яку потім помічають і увиразнюють композитори.
Того вечора у Національному музеї літератури панувала аура віршів Світлани Короненко, які увійшли до її попередніх збірок “Вірші з осені”, “Дебора”, “Містерії” (видавництво “Ярославів Вал”) та найсвіжіших поезій з книжки “Замовляння на білоруську мову”, яка готується до друку і має оприсутнитися до “Книжкового Арсеналу”. Пропонуємо читачам “Слова Просвіти” відлуння голосів учасників літературної прем’єри “Світлана Короненко: нові вірші й пісні”.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ: Я намагався для себе зрозуміти, з чого починається письменниця Світлана Короненко. Може, з есею “Самотній демон української літератури”? А, може, з книжки “Ворожба на віршах” чи “Зі старого манускрипту”? Чи, можливо, доречно було б починати з книжки “Дебора”? Чи все-таки зі збірки “Містерії”, адже пані Світлана робить місток у бароко у цій книжці, до того ж, як значить сама авторка, “містика цікавила мене завжди”. Так чи так, маємо унікальну поетесу, яка намагається висловити себе, а ми маємо нагоду бути спостережниками її стильових метаморфоз від книжки до книжки.
Дмитро ПАВЛИЧКО: Я пробував знайти сутність поезії Світлани Короненко і зводив усе до того, що її поезія сконцентрована на жіноцтві, мені здалося, ще ніхто так не описав бажання і страждання дівчини, жінки, бабусі. Свого часу ще незабутній Іван Драч (який робив революцію в нашій поезії) помітив молоду поетесу, яка не топтатиметься на одному місці, а рухатиметься вперед — і він не помилився. Є поети, які зображують, одначе не переживають зображуваного, Світлана Короненко не пише про те, що їй не болить.
Микола СУЛИМА: Мене вразила історія тривалого Світланиного поетичного мовчання і недавнього повернення до поезії. Колись Ярослав Смєляков написав “Если я заболею, к врачам обращаться не стану”. Для поета немає нічого гіршого, ніж не писати, вірші для нього — найсильніші ліки, тому я зрадів, що Світлана Короненко утвердилась у своєму поверненні в поезію.
Любов ГОЛОТА: Коли я читаю вірші Світлани Короненко, то думаю про танець фламенко, в якому двоє танцюють близько одне до одного, але не можуть торкнутися, — поетеса дуже близько підходить до суті речей та емоцій, і вони майже торкаються читача. Я не знаю, хто є загадковішим в українській поезії за Світлану Короненко.
Василь ГЕРАСИМ’ЮК: Я вже колись говорив про таємницю творчості Світлани Короненко. Тут можна було б сказати “загадка”, одначе вона передбачає імовірність розгадки, а таїна — незбагненна. Дебют Короненко був одним із найпомітніших, — Іван Драч був уражений ранніми вір­шами Світлани, читав їх Дмитру Павличкові й Іванові Миколайчуку, й обидва були захоплені ними (зокрема Іван, який рідко захоплювався чиєюсь поезією). Світлана завжди була щира. Вона мовчала 17 років. І потім усе-таки повернулася, довівши, що вона обраниця поезії (“бо слово — з музики, з її терпких агоній”). Щиро кажучи, я взагалі не думав, що Світлана вміє римувати, адже вона починала з верлібрів. А потім раптом — рафінована поетика. Їй вдається писати з високою інтенсивністю, а її ліризм — справжній, його імітувати неможливо. В її поетиці багато ховається в цезурах і синкопах. Крім того, Світлана несподівана поетка. Візьмімо бодай її поему “Дебора”. З неї ми бачимо не того Бажана-правовірного комуніста, застебнутого на всі ґудзики, а іншого — приватного, ліричного, який через 50 років після розлуки зустрічається з жінкою, в яку був закоханий ще хлопцем. Короненко спонукає нас до співтворчості в співпереживання. Інтенсивність її світосприйняття висока, а поетичне повітря, творене нею — насичене.
Павло МОВЧАН: Коли я прочитав вірші Світлани Короненко, негайно захотів познайомитись з нею. Недаремно Ейнштейн свого часу сказав, що якби він не мав уяви й інтуїції, то нічого б не зміг у точній науці, тому без поезії важко в житті, адже це божественна мова, це та несподіванка і таїна, що залишається на всі часи. Ось і в поезії Світлани є справжність і дух, а це важливо, позаяк ми живемо в добу духу.
Олена О’ЛІР: Світлана Короненко заговорила невимовною спрагою рими. Наскрізне римування і внутрішні рими приносять відчуття музики, себто вертають нас до джерел, до античних часів, коли поети виконували свої вірші у супроводі ліри. Ця музичність спонукає писати музику на її вірші. Ніхто з критиків не може спрогнозувати, якою буде С. Короненко завтра. Читаючи її твори, відчуваєш поета як медіума між світом земним і небесним.
Всенародно улюблена акторка Наталія Сумська зуміла стати тонким і ненав’язливим посередником між авторкою бенефісу й аудиторією колег і читачів, прочитавши вірш “Це таки осінь, котове!..”, який має дуже “короненківське” звучання, та інші вірші. Заслужена артистка України Лариса Недін продекламувала поезії відмінної інтонації, зокрема “Чугайстер” та найсвіжіший — “Замовляння на білоруську мову”. Українська поетеса білоруського походження Інна Снарська прочитала цей самий вірш, але в перекладі на білоруську, який здійснив В’ячеслав Рагойша, і це виконання отримало особливий відгук в аудиторії. А поет Валерій Корнєєв виконав поезії “У місті білого лева живе сумна королева” та “Старі гурмани п’ють вино старе”.
Далі лунали пісні на слова С. Короненко. Народна артистка України Світлана Мирвода виконала пісні Л. Нечипорука “Пішла любов” і “Як бороню я вас”. Сестри Галина і Людмила Турчак заспівали пісню “Скрипка біла” на музику Віктора Ліфанчука. Наталка Полтавець виконала пісню С. Цушка “Все повертається”. Наталя Бучель представила пісні “Пий вино” і “Світ не жаліє нікого”, а Тетяна Мірошниченко — “І пахне медом…”
У творчому вечорі-презентації також узяли участь письменниця Лариса Петрова, композитор Лео­нід Нечипорук та голова Спілки жінок м. Києва Лідія Москаленко, яка вручила С. Короненко нагороду “Жінка року”.
Завершився вечір авторським виконанням поеми “Дебора”.
Такою видалася ця літературно-музична прем’єра, яка настроєм була схожа на поетичне фламенко Світлани Короненко, в якому відчувається “любов як хиба і любов як розкіш”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment