Романс по телефону з Ліною Костенко

“Сама муза поезії вселилася в цю українську дівчинку Ліну”, — так вважає композитор і співак Павло Тютюнник, який впродовж десяти років наспівував поетесі по телефону з рідної Макіївки, що на Донбасі, свої пісні та романси на її вірші. А зустрілись вони вперше 2015 року на її дні народження у неї вдома… Останні п’ять років він живе під Києвом і продовжує це високе творення. Усі охочі зможуть 19 березня о 19й годині в Українському Домі (Хрещатик, 2), саме в день її красивого ювілею прослухати наживо романси і пісні на вірші Ліни Костенко, які поетеса колись слухала по телефону і дуже прихильно висловилась про цю музику в одній з передач радіо “Культура”.

На афішах концерту прізвище композитора написано (сподіваємось, що тільки поки що) маленькими літерами. Митець Павло Тютюнник — нове ім’я в Україні, хоча у 2018 році його музику вже подавали на Національну премію України імені Т. Шевченка… А сама Ліна Костенко, прослухавши цю музику, сказала: “Я плачу…”
Втім, серед фахівців з вокалу Павло Тютюнник уже давно відомий як самобутній вокальний педагог, автор унікального методу постановки голосу, що дав надзвичайні практичні результати. Його учні є переможцями різних вокальних конкурсів, солістами оперних театрів. Та найголовніше, мабуть, те, що завдяки його методиці навіть ті, хто ніколи не співав і, більш того, навіть ті, кому “ведмідь на вухо наступив”, отримують і музичний слух, і співацький голос. “Співати може кожен, співати треба всім!” — стверджує маестро. Більш того, вважає він, бути талановитим у будьякій справі можна лише за однієї умови: коли у тебе співає душа. Павло Тютюнник закінчив вокальний факультет Донецької консерваторії і заснував Перший в Україні Центр постановки голосу “Українське бельканто”. Він був ініціатором щорічного Всеукраїнського фестивалю в Донецьку “Українське бельканто” запрошує”, головами журі якого свого часу були Анатолій Солов’яненко та Анатолій Мокренко.
Та не менш значним, ніж вокальна педагогіка, виявився його композиторський талант.
Нині він автор понад 500 пісень та романсів на вірші класиків української та світової літератури, серед яких Ліна Костенко, Тарас Шевченко, Микола Вінграновський, Леся Українка, Григорій Сковорода, Максим Рильський, Іван Драч та ін. Його музику в 2017 і 2018 роках висували на здобуття Шевченківської премії. Композитор Ігор Поклад, познайомившись з творчістю Павла Тютюнника, сказав: “Мені все подобається. Треба нести цю музику зі сцени до слухача”. Мирослав Скорик підкреслив переконливий мелодизм цих творів, а Євген Станкович наголосив на духовній домінанті музики. Анатолій Авдієвський сказав: “Багато хто пише на українську тематику, але мало у кого в музиці є Україна. А у вас що не пісня — то Україна. Обов’язково щось візьму до репертуару нашого хору”. І це ще не все. Павло Тютюнник є самобутнім мислителем, автором книжки про таємницю людського голосу і таємницю творчості взагалі “Приречені на щастя”, в якій стверджує, що всі люди талановиті і навіть геніальні від природи, від народження, якщо у них немає страху, якщо у них душа на місці, якщо вона співає…
— Багато хто з людей, причетних до співу, на запитання, чому Україна перестала співати, говорять, що винен телевізор… А як Ви вважаєте?
— Колись маестро бельканто в Італії говорили: “співає радість”. Безперечно, радість — це те, що спонукає людську душу співати. Радість, пісня — це форма існування людської душі, істинна, здорова, родом дана форма. Бо коли життя не в радість, людині і не співається, і не живеться посправжньому.
— Куди ж поділася наша радість?
— Найголовніша причина втрати радості буття й усіх інших наших негараздів — це наша розрізненість, бо люди від народження є братами і сестрами, сім’єю єдиною, єдиним родом, в якому усіх поважають, приймають такими, якими вони є, усім допомагають, про всіх піклуються, де люди живуть у взаємному служінні. А в таких умовах серце не може не радіти, а душа не може не співати. В такій атмосфері людина не знає страху, кожен є собою — неповторним, незрівнянним і незамінним, кожен знає своє покликання і свою місію у цьому світі. Кожен має велику творчу силу — творити й перетворювати цей світ за законами краси. Він є щасливим. Його не можна залякати і перетворити на раба — ось що таке рід. Недаремно головним принципом усякої влади завжди було: “Розділяй і володарюй!”
— Тож виходить, що хтось нас дуже залякав? І хто ж те страхіття?
— Колись на нашій землі не було рабства, люди були вільними і рівними між собою, жили у взаємному служінні. Це був рід людський, сім’я єдина. Потім на нашу землю прийшла біда: князі й царі, прийшло рабство. Це ганебне явище зветься владою людини над людиною. Головними її інструментами є залякування, задурювання і розрізнення людей. Будьяка влада — явище аморальне, а, отже, антилюдське, бо людина і мораль — це синоніми. Якщо й може існувати на світі якась влада, то це хіба що влада совісті, правди і краси.
— А Україну сьогодні “тягнуть” у Європу, але ж там процвітає індивідуалізм, тобто розрізненість…
— Україна і є Європа. Більш того, вона є центром Європи, принаймні географічним і, безперечно, духовним. Шкода, що наші люди цього не розуміють і шукають поза своєю Європою іще якоїсь Європи… Нема чого лізти в ту Європу, від якої тхне бездуховністю, прагматизмом, індивідуалізмом й іншими “ізмами”. А наша земля — свята Русь — земля волхвів, святих високих душ, які служили людям, служили Роду. То було справжнє, первинне, героїчне козацтво, а Україна була країною козаків. Це були не ті гультяї і найманці, які потім продали і нашу віру, первинну споконвічно святу, і нашу землю, і нашу свободу, хоча теж називали себе козаками і називають досі. Козак — це справжній чоловік, який виконує у цьому світі свою чоловічу місію: не знаючи страху, любить рідну землю, служить людям, живе по совісті, по правді.
— У Ваших словах відчувається особливий дух. Напевно, то і є козацький дух. Я чула, що Ви потомок запорозького отамана… Це правда?
— Колись, незадовго до своєї смерті, наш батько Василь Тютюнник, як я вважаю — останній справжній козак нашого роду, зібрав нас, трьох своїх синів, і сказав: “Мені батько казав, а батькові дід, а дідові прадід, що є на світі іще Тютюнники, та тільки ми йдемо саме від того, який був отаманом на Запорізькій Січі і десь ще у XVI столітті підняв там повстання. Кажу це, щоб ви знали, звідки ми йдемо…” Тож всі ми, українці, йдемо з країни справжніх козаків. Тільки ми забули про це, а точніше, нам дуже старанно допомогли про це забути.
— Все ж планку шляхетності й благородства в нашому народі, мабуть, хтось тримає, бо наш український світ ще тримається. Наприклад, Ліна Костенко. Багатьох чоловіків наша Ліна Костенко вражає своєю відвагою та безкомпромісністю в питаннях совісті й моралі…
— Безперечно, погоджуюся з вашою оцінкою особистості і творчості Ліни Василівни. Про це, мабуть, свідчать десятки пісень та романсів, написаних мною на її вірші. До того ж, я вважаю, в особі Ліни Костенко ми маємо надзвичайне і унікальне явище в літературі. Мені здається, що такого володіння поетичним словом ще не було на нашій землі. Схоже, сама муза поезії вселилася в цю українку і промовляє до нас її устами. Україна породила у найскрутніший час своєї історії таку надзвичайну дівчинку — Ліну… Для нашого ж спасіння, аби вона нагадала нам, що люди — то є люди, що люди — то насамперед є совість, правда і честь.
— Я чула, що у Вас є мрія — розспівати Україну. А навіщо?
— Поперше, пісні бувають різні. На жаль, сьогодні здебільшого піснею називають те, що нею не є. Справжня тільки та пісня, яка проспівана душею. А душі наші співають, коли є радість у наших серцях. Тож треба повернути радість у наш світ. А для цього потрібно подолати страхи та комплекси, поставити душу на місце, провести своєрідну психокорекцію особистості. Це можна назвати “другим народженням”. А в цьому здоровому, гармонійному стані люди починають помічати красу світу, неповторність і красу одне одного. Безперечно, якби життя було нам в радість, ми постійно співали б, наше життя складалося б, як пісня, і було б піснею. Саме в цьому сенсі хотілося б розспівати Україну — щоб повернулась радість у наш світ…

Розмовляла Тетяна ОЛІЙНИК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment