Прощальне слово
На світанку 14 березня 2020 року відійшов у вічність Василь Михайлович Валько — невтомний культурний діяч, організатор Музею Софії КараффиКорбут у її рідному селі Куткорі. Василь Михайлович Валько належав до тої унікальної когорти людей, які покликані творити добро, приносити людям радість. Цю життєву місію покійний виконував постійно й неухильно. Тисячі людей у Львові й інших містах України знають про його жертовну діяльність — розсилання друзям і знайомим у різні куточки України рідкісних книжок львівських видавництв.
Навчався Василь Валько у Львівському політехнічному інституті (закінчив у 1965 р.), здобув фах інженера, працював начальником відділу технічного обслуговування електричних обчислювальних машин Статистичного управління Львівської області, але душа його тягнулася до духовних здобутків української й світової культури — до літератури й мистецтва. Ще у студентські роки він захоплювався творами українських письменниківшістдесятників, з багатьма з них був знайомий. Перебуваючи в армії, писав листи своєму краянину письменникові Роману Федорову, а після армійської служби захопився творами народженого 1921 р. у Львові польського прозаїкафантаста Станіслава Лема (1921—2006), дитячі й юнацькі роки якого проминули у Львові, навчався у 2й львівській гімназії, у центрі Львова на вул. Підвальній, 2. Про це дізнався пан Василь, прочитавши книжку Лема “Високий замок” (1966). Пан Валько почав із Лемом листування, пересилав йому книжки й отримував книжки від нього з дарчими написами. Він також листувався з видатним українським митцем, що проживав у Польщі, Левом Гецом.
Справжнім даром долі для Василя Валька стало його знайомство й дружба з геніальною львівською мисткинею Софією КараффоюКорбут. Одинокій жінці, котра нарешті отримала квартиру з майстернею, потрібна була всяка чоловіча допомога. Пан Василь доклав сил, щоб обладнати її майстерню стелажами для малярських творів і графіки, забезпечував мисткиню папером і необхідними речами побуту. Творчість Софії КараффиКорбут стала для нього іншим від техніки світом — світом духовним, світом прекрасного, а для мисткині Василь Валько став другом і опікуном, найближчою, найріднішою людиною, котрій вона безмежно довіряла, заповівши бути розпорядником її спадщини.
З великим достоїнством і посвятою виконував пан Василь заповіт мисткині. Він зберіг усю її творчу спадщину, щорічно організовував вшанування днів її пам’яті, влаштовував виставки її творів. А найбільша його заслуга, про яку, можливо, й не мріяла мисткиня — відкриття Музею Софії КараффиКорбут у рідному селі Куткорі, де народилася її мати Марія Береза, де пройшли дитячі роки мисткині, якій судилося своїми безсмертними творами прославити українське мистецтво у світі. Відкриттям музею Софії КараффиКорбут у Куткорі Василь Валько збудував собі безсмертний духовний пам’ятник, про який згадуватимуть усі, хто переступатиме поріг Музею геніальної мисткині.
Для мене особисто Василь Валько — дуже дорога людина. Він один із героїв мого документального романуколажу у двох книжках “Життя й творчість Софії КараффиКорбут”. Саме завдяки збереженим паном Василем архівам — графічним творам, листам, світлинам, стало можливим висвітлити життєвий і творчий шлях геніальної мисткині в усій повноті.
Усі, хто знав пана Василя, будуть йому завжди вдячні за ту невтомну просвітницьку культурну діяльність, продовжити яку не кожному під силу. Не можу собі уявити Львова без Василя Валька. Перебуваю в глибокій тузі. Серцем поділяю велике горе рідних і близьких від втрати цієї світлоносної Людини.
Вічна йому пам’ять і царство небесне
Богдан ГОРИНЬ
