Творчі обдарування Євгена Шморгуна

Борис БОРОВЕЦЬ,
член НСПУ
Євген Шморгун — просвітянин, людина, яка все життя активно працює на українську справу, мужньо стояв і стоїть на захисті української мови. Зрештою, він один з тих, хто стояв біля витоків української державності.

Упродовж сімнадцяти років поспіль Євген Шморгун як голова журі опікується дитячоюнацьким літературним просвітянським проєктом “Перло многоцінне”, приуроченим до Дня української писемності та мови; видає щорічний альманах кращих творів цього конкурсу “Проріст”, який традиційно вручається переможцям під час обласного свята української мови, культури й духовності у Пересопниці.
Починав Євген Шморгун у далекій юності як поет. Однак книгу віршів (єдину на сьогодні) видав у вже поважному віці. Як на мене, то чи не кожній з уміщених там поезій може позаздрити найрозхваленіший нині віршописець. І маємо пожалкувати, що ця гілочка розлогого творчого дерева письменника залишається в затінку.
Мабуть, заповідано було зверху, щоб його стежина в літературу виявилася не протореною іншими, а пролягла через буйнотрав’я погоринських і прислучанських лугів, неспоганені ще на той час людським безголов’ям лісовоозерні поліські закутки, які відкрили йому свої таїни, дали щедру поживу для літературної творчості.
Дехто говорить: Євгенові пощастило, що зазнайомився з цікавим краянином, мудрим знавцем природи Іваном Носалем, від якого навчився чути голос трави і всякого іншого зела, птаства й звірини. Звичайно, пощастило, але чи не тому, що сивочолий травознай відчув у ньому споріднену душу, що їхні спільні мандрівки полямилугамилісами, спілкування з природою і поміж собою насолоджували й збагачували обох?
Отак одна за одною в поважному київському видавництві “Веселка”, а згодом і в інших, стали з’являтися книженятка й книжки Євгена Шморгуна, головними героями яких були діти і природа.
Як писав про них незабутній побратим Шморгуна Григорій Дем’янчук, “у збірочках, адресованих читачам старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, світ рослин постає не тільки в розмаїтті природних кольорів, але й, що особливо слід завважити, в “простих” таємницях, розкриття яких стає сюжетами навіть з елементами інтриги і вчить малих читачів бачити те, що весь час перед очима, але часто залишається непоміченим”.
Враження від мандрівок, зустрічей з природопоклонниками, знання, почерпнуті з науковопопулярних і краєзнавчих джерел, легенди, перекази й бувальщини, почуті від земляківстарожилів — усе те через художню уяву автора переплавилося в захопливі сюжети оповідань і повістей для дітей і підлітків, а згодом і дорослих. Та він не задовольнився здобутою вершиною, а сягнув уявою в дохристиянські вірування українського народу, одним з перших у новітній час видобувши із забуття язичницьких богів Ладу, Рода, Сварога, Дажбога, Стрибога, Сварожича, Перуна, Купала, Велеса, Берегиню…
Два десятиліття працював Євген Шморгун над романом з часів князювання в нашому краї Федора Острозького “Сніги непочаті”. Роман удався таким, що номінувався на здобуття Шевченківської премії, дійшов до останнього етапу конкурсу, але, на жаль, премії не здобув. Звісно ж, не став від того менш захопливим чи менш популярним у читача.
На сьогодні у творчому доробку Євгена Шморгуна кілька десятків високохудожніх книг, котрі, як уже говорилося, до вподоби і малим, і дорослим. А скільки б їх було ще, якби не тратив свого письменницького таланту на інших. Значна частина рівненської письменницької організації старшого призову — то його вихованці, котрих він вимогливо плекав, виводив у люди, коли очолював організацію, і вже потому, як з літами попросився з цієї клопітної посади. На його рахунку десятки, а може, й сотні відредагованих книг інших авторів. І коли на книзі стоїть прізвище Шморгуна як редактора — то вже як перепустка у письменники.
Він і сьогодні, у свої поважні літа, завжди серед творчої юні, побатьківськи вимогливо вишукує і вирощує молоді таланти як голова журі обласних конкурсів юних авторів “Перло многоцінне” та “Провесінь”, зустрічаючись з учнівською молоддю.
Чверть віку опікується Євген Шморгун створеним ним письменницьким видавництвом “Азалія”, котре за час свого існування видало кілька сотень книг як сучасних авторів, так і предтеч. Пошук творів забутих земляків, повернення їх із небуття — то титанічна праця, на котру здатні лише справжні подвижники. Це ним уперше в Україні видано твори Олени Теліги й Олекси Стефановича, без котрих сьогодні немислима українська література, менш знаного Христофора Блонського та інших. До речі, ще в студентські роки ним було повернуто з небуття поета розстріляного відродження Валер’яна Поліщука, якому присвятив дипломну роботу та кілька публікацій у київських часописах.
Ним впорядковано і видано серію книг “Реабілітовані історією”, чимало тематичних збірників, хрестоматій, започаткований альманах “Погорина”, який згодом, переданий під опіку молодших, за його активної участі переріс у солідний журнал. До півсотні видань забутих і віднайдених авторівземляків нараховує бібліотечка музею Уласа Самчука, якою теж опікується Євген Шморгун, чимало творів підготував до видання у бібліотечці Рівненської обласної “Просвіти”, переклав і видав поезії й прозу нащадків волиняківвиселенців у Сибір, котрі не забули, якого вони родуплемені. А нещодавно побачила світ його повість “Снігури”, теж присвячена цій тематиці.
У його творчому доробку — трилогія про “Пересопницьке Євангеліє”, на якому присягають сьогодні президенти України. Можливо, воно й досі припадало б порохом у сховищах, і згадували б про нього лише дослідники старовини, якби не заповзявся наприкінці вісімдесятих років минулого століття його вивчати і популяризувати Євген Шморгун, клопотами якого встановлено було пам’ятну стелу в сусідній з батьківським селом літописній Пересопниці та запроваджено немислимі до того щорічні велелюдні святкування.
І в цьому проявився Євген Шморгун не лише як письменниквидавець, а й як громадський діяч. З його публікацій в обласній пресі наприкінці тих же вісімдесятих розпочалося створення на Рівненщині Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, він відроджував у краї “Просвіту”, активно працює в ній і до сьогодні, був серед засновників Народного Руху, його виступи на культурницьких заходах, по радіо й телебаченню, у пресі завжди відзначалися і відзначаються аргументованістю, зваженістю, але в основоположних питаннях принциповою непоступливістю. Такий само він і в житті — толерантний, але відвертий у судженнях, кого б те не стосувалося: українофобів чи вчорашніх і нинішніх побратимів по боротьбі за утвердження державності. Й до нього прислухаються, на нього не ображаються, бо знають, що все те від бажання допомогти, підтримати, від переживання за справу, якій присвятив усе своє життя.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment