Хибний градієнт миру

Євген БАДІН,
м. Дніпро
Нещастя для демократичної країни, якщо народ помиляється й у критичний момент обирає собі не найкращого керівника, який виведе країну з кризи, а такого керманича, який може посунути країну в прірву. Така помилка може відбутися з різних причин, та головна – це піддатливість люду на смачні й яскраві популістські гасла. Так трапилося і з Україною.

У період війни ми вибираємо туманного миротворця-ілюзіоніста. Миритися з агресором – це капітуляція, хоча “миротворці”, безумовно, цього не визнають і знаходять цьому процесу різні евфеміністичні назви, обов’язково наголошуючи на своєму великому гуманізмові: смертей не буде, військовополонених не буде, а буде велике щастя – мир. Мир – це щастя для народу тільки тоді, коли народ живе спокійно й вільно власним життям, самостійно вирішуючи свою долю. Мир під диктатом або примусом іншого – це не мир, це здача своїх інтересів на користь ворога.
Вже скільки було написано про те, як країни Європи напередодні Другої світової війни йшли на поступки, трохи не падали перед Гітлером навколішки, аби тільки не було війни, аби тільки був мир. І чим це скінчилося? Надто яскравим є приклад французьких “миротворців”. Французи й британці здали Чехословаччину, далі зрадили Польщу. А потім настав час і самої Франції. Французький прем’єр-міністр Рейно намагався боротися з німцями не зважаючи на поразки французьких військ. Та настрої суспільства в травні 1940 року, не готового воювати, добре передає епізод з книги М. Гейстінгса “І розверзлось пекло”: “Одна жінка, розпашівши від гніву та хвилювання, кричала на французького офіцера, стоячи перед церквою: ”Чого ви чекаєте, ви солдати, чому не зупините цю війну? Невже ви хочете, щоб вони перерізали нас усіх разом із дітьми? Чому ви воюєте? Цей Рейно! Якби ж я могла схопити його, цю падлюку!” Рейно вимушений був піти у відставку, а ця жіночка та й інші французи отримали мир. Рейно віддали німцям (мабуть мирні умови це передбачали), він просидів усю війну у “Целленбау”. Це там, де сиділи Я. Стецько, Т. Бульба-Боровець, А. Мельник, С. Бандера, Я. Джугашвілі та інші відомі діячі
Франція ганебно зрадила свого прем’єра заради миру, зрадила вона й Британію, тому що Рейно до нападу німців уклав з Чемберленом угоду, що жодна з країн не буде домовлятися про сепаратний мир з ворогом. Більше того вішістська Франція воювала з англійцями в Сенегалі, Сирії й Лівані. Це була ціна миру з Гітлером: Франція перетворилася на маріонетку рейху.
Наче теперішня українська влада не збирається видавати Москві Порошенка, хоча хто їх знає. А от укласти з агресором ганебний мир – точно входить в їхні плани. В Україні вистачає своїх тіточок, які кляли не Путіна, а Порошенка за війну. Колабораціоністи й капітулянти були скрізь і завжди, у всіх народів, але не скрізь вони мали вирішальний голос.
Народ, який прагне свободи, не підкоряється ворогові навіть після поразки. Яскравим прикладом є боротьба поляків в Другій світовій війні. Поляки гідно чинили опір величезній потузі гітлерівців у вересні 1939 року. Після поразки поляки билися з ворогом, де тільки могли: акції численного підпілля, боротьба Армії Крайової, Армії Людової, армії Андерса, боротьба військових підрозділів, особливо льотчиків, в армії Британії – це загалом більше пів-мільйона борців з нацизмом. А скільки поляків не змогли взяти участь у боротьбі через знищення. Одна Катинь чого варта. Порівняймо з французами: в 1943 році у “Вільній Франції” було 53 тисячі осіб, з них 32 тисячі – це темношкірі вояки з французьких колоній. Відроджена польська держава була для багатьох поляків вищою цінністю, тому вони ладні були битися з ворогом на всіх фронтах, аби тільки визволити Польщу.
В 2014 році, з початком війни з РФ, був величезний спалах українського патріотизму. До широких верств населення прийшло розуміння: поруч не міфічний етнічний брат, а історичний ворог. Стало зрозумілим: ворог масово інфікований давньою бацилою імперської величі, яка слугує йому і за ідеологію, і є індульгенцією за будь-які вчинені злочини.
В якому стані було в 2014 році українське військо – загальновідомо. Треба негайно було будувати сильну армію. Це питання за короткий час не вирішиш, але післямайданівська влада в умовах жорсткого фінансового дефіциту знайшла можливість виділяти кошти на відродження й оновлення армії. З’явилися військові дрони, модернізувалися БТРи, міномети, САУ, ракетні комплекси та інше. Закуповувалося іноземне озброєння. Країна мобілізувалася для відсічі ворожого нападу.
У 2019 році прийшла нова влада, яку обрали оті тіточки, що дуже хотіли миру. Почали сходити нанівець досягнення попередників. Популістський гуманізм вийшов на передній план. Який прогрес у зміцненні української армії відбувся за останній рік? Армія отримала тільки партію ракетних коплексів “Вільха”. Всі інші розробки так і лишилися здебільшого дослідними зразками. Нещасний танк “Оплот”, який прийняли на озброєння ще 2009 року, через неймовірні труднощі імпортозаміщення так і не став серійною бойовою машиною. Розрекламована українська САУ “Богдана” все ще випробується за допомогою турецьких снарядів. А де ж наш модерний снаряд “Квітник”, про чудові балістичні характеристики якого було стільки балаканини? Така ж доля й новітнього контрбатарейного радару “Зоопарк-3”, і морської ракети “Нептун”. Така ж доля… І це такий стан з озброєнням українського виробництва. Тобто з тим, що треба вже було виготовити тисячами одиниць.
Можна наводити безліч аргументів, які будуть виправдовувати нікчемну ситуацію, що склалася з озброєнням у ЗСУ за останній рік. Та головна причина в чому? Риба звідки гниє? Отож.
У нас багато тіточок, що прагнуть миру за будь-яку ціну, а між тим сховали своїх синочків від війни. Але ж і безкомпромісних носіїв свободи, на щастя, також багато. Та скільки ж можна виїжджати на героях-пасіонаріях? Вся країна мусить бути змобілізована, готова до війни. Абсолютно правий публіцист Ігор Лосєв, коли говорить, що ще в 2014 році треба було запроваджувати воєнний стан в Україні, тоді воєнний вектор став би градієнтом всієї політики держави.
Я дивлюся в небо, чую віддалений знайомий гуркіт двигуна. Я добре знаю, що це. Знову з боку Донецького шосе в Дніпро залітає гвинтокрил. Він регулярно залітає звідти з 2014 року. Він возить поранених, в основному важких, до лікарні Мечникова. І залітає поспіль вже сьомий рік…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment