Світ радості Бориса Рапопорта

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
Ще на початку року у столичній галереї сучасної класики “Синій вечір” відбулася виставка Олекси Захарчука “Монологи”. Після цього вирішили запросити “на гостини” видатного та визнаного майстра пейзажу Бориса Рапопорта. Тепер у картинах продовжився діалог, який художники час від часу вели по телефону.

На виставці “Світ радості” представлено 50 живописних творів Б. Рапопорта (1922—2006), створених ним протягом 19552006 років. Кожна пора року спонукала художника до створення сповнених глибокого внутрішнього життям та змісту, ліричних пейзажів настрою.
У великій залі галереї розмістились пронизливі, зворушливі картини з весняними мотивами — повені, квітучі сади, а також більш експресивні роботи, які умовно, “за сюжетом” можна об’єднати у цикл “Дерева”.
У другій залі — зимова сюїта. Твори різних років, зібрані в одному просторі, звучать могутнім акордом. Деякі зимові мотиви вірогідно написано з одного місця і, на перший погляд, дуже схожі, проте, вдивляючись, можна насолодитися надтонкими відтінками білих тонів та магією “чистого мистецтва” високого ґатунку.
І, нарешті, третій зал демонструє картини з “Вірменської” серії, виконані восени 1971 року, які заворожують колористичною гармонією. Їх доповнюють жовтогарячі осінні пейзажі різних років.
Кожна зала має свою тему, свій колорит та відповідає певній порі року. Разом вони представляють унікальне явище — потужного живописця та тонкого лірика Бориса Рапопорта.
В аванзалі (або меморіальній залі) галереї, як завжди, показані головні монументальнофілософські пейзажі Олекси Захарчука.
Під час експозиції “Світ радості” відбулася низка культурномистецьких заходів. Серед них — зустріч з дочкою митця, відомою художницеюграфіком, дизайнеркою, мистецтвознавцем Оленою Агамян.
— Ця виставка побудована так, як і все життя мого батька — зима, весна, літо, осінь, — розповіла пані Олена. — Ми бачимо, якою була природа в ті роки, коли він створював свої картини.
Головним призначенням у житті він вважав живопис і виховування своїх дітей. Був переконаний, що в усьому потрібно бути чесним. Малювати лише те, що відчував. І не “крав” чужі настрої, чужі мотиви у своїх товаришів і великих майстрів. Батько добре знав Павла Тичину, серед його друзів були письменники Володимир Кисельов і Микола Дубов.
Також був майстром на всі руки, міг змайструвати табуретку чи якийсь інші меблі.
Ще навчаюсь у шостому класі, батько вирішив, що стане художником. Серед його вчителів були Хворостецький, Рубан, Світлицький, Штільман, Фомін. З великою теплотою згадував Трохименка, який був директором художньої школи.
У 1937 році мого діда заарештували і розстріляли. Залишилося у центрі міста дві дитини — мій батько і його сестра. Його могли забрати до дитячого будинку, і невідомо, як тоді б склалася доля. Але вчителі доклали зусиль, аби він міг продовжити навчання. Згодом у художника з’явилася можливість продовжити здобувати мистецьку освіту в Ленінграді, але він вирішив залишитися в Україні.
Коли сам почав займатися викладацької діяльністю, то дуже цінував, коли його студенти вміли малювати по пам’яті.
1995 року ми зробили сімейну виставку в Українському домі, що мала величезний успіх. Статтю про цю виставку я опублікувала в журналі “Вітчизна”. Після цього за порадою батька надрукувала в цьому часописі матеріали про художників Фоміна і Рубана. Дуже шкодую, що нині немає цього чудову журналу, він був осередком української думки.
А через два роки відбулася його виставка у Національному художньому музеї. Тоді один з журналістів запитав батька: мабуть, життя було складним? Він відповів, що в нього було чудове життя, бо він займався улюбленою справою, а поруч були хороші друзі.
На одній з представлених на новій виставці картин зображено будинок, в якому наша родина поселилася у 1968 році. Обрали це помешкання через те, що з вікон відкривався фантастичний київський пейзаж.
На виставці представлено живопис різних років. У тому числі й останні — 20052006го років. Тут є і медитація, і філософія. Він відчував кожне дерево, кожен рух. Поруч — роботи 1960х років. Ці картини створено у Седневі. У них відчувається подих тієї доби.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment