Буковинські берегині святкують 30-річчя

Олександра ПОПЕЛЮК,
почесний голова Чернівецького відділу Союзу Українок

Виповнилося 90 років від дня народження великої української патріотки, багаторічної голови Чернівецького відділу Союзу Українок Олександри Василівни Попелюк. За активну громадську діяльність, вагомий внесок у розвиток державницької політики, утвердження української національної ідеї Указом Президента України Віктора Ющенка 2005 року відома буковинка була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Нинішній ювілей цієї мудрої, мужньої і щирої жінки збігається з іншою поважною датою – 30річчям Чернівецького відділу Союзу українок. Вона стояла біля витоків цієї громадської організації, а згодом очолювала її майже 15 років.
Десятки статей Олександри Попелюк були надруковані на шпальтах обласних та загальноукраїнських газет, в яких вона порушувала актуальні проблеми українського суспільства. З болем писала про події та явища, котрі ганьбили Україну, закликала до громадянської свідомості та сумління кожного, хто може прислужитися українській справі. Захищала Українську православну церкву і молилася за її визнання серед інших помісних церков. А в ювілейній статті як почесний голова Чернівецького відділу Союзу Українок згадала союзянокактивісток і ту велику роботу, яку вони здійснювали упродовж трьох десятків літ, аби довести усім, що Україна була, є і буде…
…Жіночі організації Наддніпрянщини й Галичини 1937 року вирішили об’єднатися і створити Союз Українок. Того ж року на з’їзді союзянок у Львові затвердили Статут Всесвітнього Союзу Українок. Головою обрали Мілену Рудницьку – громадську та політичну діячку, вчительку, журналістку. В умовах жорстокого окупаційного румунського режиму створення Союзу Українок на Буковині було неможливим. Але через два роки більшовицькі окупанти ліквідували Союз Українок, і від того часу організація працювала тільки в еміграції. Не кращими були умови і в часи совєтської окупації.
Та настало літо 1990 року. Ще стоять на своїх місцях обкоми та райкоми комуністичної партії, КГБ, але відчувається послаблення системи тоталітарного правління і легкий подих демократичних впливів. Відомий фізик, членкореспондент АН УРСР, член Організації Українських Націоналістів від 1940 року Корній Товстюк запропонував створити Союз Українок у Чернівецькій області.
Ініціативна група жінок – Теофіла Якубович (учителька географії), Аксенія Щуцька (послідовниця патріотичних поглядів художника Юстина Пігуляка), Марія Чухрай (колишня зв’язкова УПА), Єлизавета Балан (викладачка музичної школи), Оксана Товстюк (дружина Корнія Товстюка, яка ділилася з нами досвідом львів’янок) і я, Олександра Попелюк (українська філологиня) – зібралися 16 червня 1990 року й ухвалили створення Союзу Українок Буковини. Головою обрали Теофілу Якубович. А 29 березня 1991 року рішенням виконкому Чернівецької обласної ради народних депутатів було зареєстровано добровільну громадськопросвітницьку демократичну організацію Союз Українок Буковини.
Уже в грудні 1990 року союзянки вперше в Чернівцях провели свято Миколая для дітей. На диво легко дозволив зробити це в Чернівецькому музичнодраматичному театрі імені Ольги Кобилянської його тодішній директор Тадей Сулятицький. За допомогою до влади ми не зверталися, бо вона була комуністична. Про спонсорів поняття не мали, тому подарунки для дітей готували самі – пекли “миколайчики” та медівники.
Свято благословив і освятив Єпископ Чернівецький і Буковинський Данило Української Автокефальної Православної Церкви. Завдяки рішучості та наполегливості Теофіли Якубович 2324 серпня 1991 року, коли в Україні заборонили будьякі зібрання через кремлівський путч, у Мармуровій залі Чернівецького державного університету за попереднього дозволу ректора Степана Костишина зібрався Міжнародний Конгрес Союзу Українок. Проректор Микола Ткач, який на час відсутності ректора виконував його обов’язки, був дуже обурений нашим зібранням і наказав негайно все припинити, але я відповіла, що вже Владика дав своє благословення і конгрес розпочав свою роботу. На що Ткач спересердя вигукнув: “Це комсомольські штучки Теофіли Якубович!”.
На конгрес прибули делегації від 13 областей України, а також представниці з Канади, США та Польщі. Було обрано Координаційну Раду Союзу Українок і голову Атену Пашко – дружину В’ячеслава Чорновола. По завершенні конгресу, почувши що Верховна Рада проголосила Акт про Незалежність України, учасниці зібралися на колишній Радянській площі (нині Соборній) на мітинг, присвячений цій події.
Союз Українок став ініціатором святкування Дня Матері в Україні, який від 1999 року став державним святом. 2001 року до Чернівців завітало свято рідної мови. Краще Церкви і мови ніщо не може консолідувати суспільство і народ. На жаль, ми весь час були в своїй державі найбільшою національною меншиною, яка примусово шанувала не рідну мову, а мову окупантів. Тож найближчими до духу фестивалю стали слова з “Молитви до мови” Катерини Мотрич: “Мово мого народу! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!”
Зі щирою молитвою і піснею буковинські союзянки навідалися до Криму на запрошення голови Ялтинського осередку Союзу українок Богдани Шевчук, щоб надати допомогу тамтешнім українцям, єдиній в цьому місті українській школі №15, розташованій на вулиці Степана Руданського, 43. На прохання директора ми подарували школі бібліотеку художньої і методичної літератури, 13 рушників, 13 ікон і портрет Степана Руданського. Зібрати книжки допомогли небайдужі люди, які дізналися про нашу поїздку з оголошення, розміщеного в газеті “Буковина” завдяки журналістці Людмила Черняк. Ікони та рушники подарував Владика Данило. Портрет Руданського на прохання голови Чернівецької облдержадміністрації Теофіла Бауера написав народний художник України Іван Холоменюк.
На засіданні координаційної ради Союзу Українок у Києві директорка Ялтинського музею Лесі Українки Світлана Кочерга запросила союзянок взяти участь в акції “Рушник для Лесі”. Буковинки прибули до Ялти з виставкою робіт керівниці студії художньої вишивки Чернівецького обласного центру естетичного виховання “Юність Буковини” Ярослави Гафійчук і подарували вишитий нею рушник для Лесі. В складі нашої делегації була режисерка Чернівецької державної телерадіокомпанії Антоніна Фантух. Вона домовилася про рекламу цієї акції на Ялтинському телебаченні, та місцеві журналісти підготували репортаж про заходи в музеї. Велику допомогу нам постійно надавала чернівецька радіожурналістка Любомира Паранюк. На підтримку українців Криму Чернівецький відділ Союзу Українок організував кілька поїздок до Ялти, зокрема театру “Голос” і заслуженого майстра народної творчості України Ярослави Гафійчук із великою виставкою її вишитих робіт.
Коли росіяни 2014 року окупували Крим, учні школи, в якій ми побували, на шкільній лінійці заспівали “Ще не вмерла Україна” замість московського “гімну”. Виходить, що наша співпраця з українцями Криму, як і візит Владики Данила й архієрейського хору (регент – Любомира Мазурик) влітку 1995 року до Севастопольського військовоморського інституту імені П.С. Нахімова з українськими молитвами та піснеспівами, не були марними. Кожен другий курсант не перейшов на бік Росії.
Ми все робили, щоб об’єднати український народ, зблизити схід і захід. Важливу роль відіграв, зокрема, Слобожанський Великдень за нашої активної участі. Українці на сході України сприймали, як своє, рідне, наші вишиванки, писанки та пасочки, а ми їхні борщ, вареники та пампушки смакували, як у рідної мами. Люди старшого віку згадували добрі старі часи, коли Харків був україномовним і шкодували, що друга столиця України повністю зрусифікована.
Союз Українок постійно дбав і дбає про відродження історичної пам’яті. Ми підтримали Владику Данила та Буковинське православне братство у відновленні теологічного факультету Чернівецького університету. Два з половиною роки Союз Українок разом з директоркою Центру культури “Вернісаж” Ларисою Канюкою, заручившись підтримкою громадських організацій “Ліга українських жінок” (голова – Марія Баб’юк) і “Славія” (голова – Олександра Губчин), домагалися і домоглися повернення історичної назви площі Пресвятої Марії. За спорудження там, на місці теперішнього фонтану, а в давнину — храмів Успіння Пресвятої Богородиці, пам’ятної каплиці, до останніх своїх днів Лариса Іванівна дуже вболівала. Вічна їй пам’ять і Царство Небесне.
З ініціативи Союзу Українок вулиця в місті Заставна, на якій стоїть родинна хата багаторічного політв’язня, заслуженого художника України Василя Турецького, названа його іменем. У сквері, неподалік від хати, родичі зі Львова встановили погруддя митця…
Провели союзянки багато зустрічей із видатними українками й українцями, які брали участь у заходах Союзу Українок і Товариства імені Олени Теліги, зокрема історичкою Оленою Апанович, мистецтвознавицею Ларисою Брюховецькою, ученимфізиком Василем Шендеровським, письменницею та громадською діячкою Галиною Могильницькою, письменницею Марією Матіос, головою Союзу Українок Атеною Пашко, головою Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Ольгою Кобець і поетесою зі США Дарією Рихтицькою, яку запросив на святкування Різдва Христового до Лужан сільський осередок Союзу Українок, очолюваний Сільвою Заєць.
Дарія Рихтицька (Мельникович) народилася в селищі Рожнятів, на ІваноФранківщині, 19 серпня 1928 року. За кордоном Дарія дуже тужила за Україною. Ця українська письменниця з Америки була вражена справжнім українським святкуванням Різдва в буковинському селі. Дарія Рихтицька зустрічалася зі студентами професорки Ніни Гуйванюк у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, з колективом і читачами Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка, вижницькими старшокласниками та гуртківцями “Червоної калини” (керівниця – Михайлина Іванюк), з керівництвом Українського народного дому в Чернівцях та філологом і письменником Віктором Косяченком, який очолював обласну організацію “Просвіти”.
У пам’яті зринають інші важливі події. У листопаді 1994 року в стінах нашого університету відбулася Всеукраїнська науковопрактична конференція, присвячену 110й річниці зародження жіночого руху в Україні, зокрема, діяльності Ольги Кобилянської та Наталі Кобринської. Собором жіночих душ стала наукова конференція “Жінка і духовність”, яку ми провели в жовтні 2005 року на історичному факультеті. На конференції була презентована книжка Галини Могильницької “Літос, або камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія”, в якій авторкаодеситка дуже професійно розвінчала маячню митрополита Одеського Агафангела й усього Московського Патріархату стосовно нашої Церкви. В обговоренні книжки взяли участь Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило, професорхірург Буковинської державної медичної академії Борис Мільков і методистка українознавства Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Тамара Мінченко.
Союз Українок при підтримці професорки ЧНУ Надії Бабич організував річну “Школу шляхетних українок” (директор школи Людмила Марусяк), яка здійснила два випуски.
У 2006 році при сприянні заступника голови Чернівецької облдержадміністрації Бориса Баглея відзначили 15ту річницю Конгресу Союзу Українок. У святі взяла участь Атена Пашко — почесний голова Союзу Українок. В останні роки Союз Українок ініціював обласний конкурс читців поезії Лесі Українки, збір коштів воїнам російськоукраїнської війни на Донбасі, продаючи книги, одяг, випічку тощо.
Після Теофіли Якубович Чернівецький відділ Союзу Українок очолювали Ольга Козьмик (19921996), учителька Олександра Попелюк (19962010), державний службовець Анна Глібка (20102014). Тепер головує доцентка філологічного факультету ЧНУ Лариса Маркуляк. Дарія Іванчук була секретарем організації, Віра Шумейко – скарбницею, Марія Чухрай – бібліотекаркою, Людмила Марусяк – відповідальною за стипендійну акцію Союзу Українок США, Любов Скоробагач – за організаційну роботу та зв’язки з громадськістю. Союз українок України після Атени Пашко (19912001) очолювала Лілія Григорович (20012013). Нині головує пані Ореслава Хомик.
Віримо, що наші зусилля, надії не марні. Роботу громадськопросвітницьких організацій не можна згортати, особливо в нинішніх складних умовах реваншу ворогів України, які виступають проти Закону про застосування української мови в широкому вжитку, насаджують нову русифікацію, не знають правдивої історії України, не хочуть знати і не бояться відповідальності за незнання.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment