Добромильські секрети, або Про те, як локальна історія є частиною всесвітньої

Галина ПАГУТЯК

Я не лукавила, коли казала після виходу мого роману “Магнат”, що мені потрібне ще одне життя, аби дослідити постать Яна Щасного Гербурта (15671616). Ще вчора я розмірковувала над Григорієм Сковородою та його віртуальною зустріччю з Парацельсом у Токаї, аж раптом пригадала собі Гербурта, з яким ми давно не бачились. Бо щось ми скисли, пані та панове, з тим коронавірусом і війною за культурну ідентичність. Мало опиратися гальванізованому трупові совка і огризатися на звинувачення у провінційності. Оборона — це поганий захист. Натомість цього дощового дня я пропоную вам поринути у блискучий прекрасний світ, який акумулював у собі Ян Щасний Гербурт, людина епохи Відродження, чий невпокорений дух досі блукає Добромилем і впливає на хід подій.
Староста Мостиський і Вишенський помер на самого Сильвестра 1616 року в місці, де народився, в селі Боневичі коло Добромиля, не доживши кілька днів до 50 років. Добромиль в останні роки був для нього тим, ким згодом став для одного мого знайомого ченця — містичним місцем, де на Чернечій горі перебуває Світла Істота. Світляна, казав той чернець, в минулому ядерний фізик, з яким я колись мала бесіду. Тоді я мало що знала про Гербурта, і коли через кілька років дізналась, що у нього теж були видіння і він також розмовляв зі світлою істотою, то була вражена. Мені дуже хотілось розплутати цей зв’язок, знайти якесь реалістичне пояснення, але вже знаю з досвіду, що такі знання приходять не лише з архівів, а й ірраціональними шляхами.
Що зробив би письменник укрсучліту, чи якийсь писака, що штампує бестселери десь на Заході? Він заробив би на цьому грошенят і славу. Бідаці не довелося б висмоктувати з пальця сюжет і вішати псевдоісторичну локшину на вуха спраглим до таємниць читачам. А якби Добромильська міська рада виявилась багатою і фінансувала написання такого опусу та і найняла собі попсового писаку зі столиці, ми мали б свіженький пиріжок з глевкого тіста.
Але для мене Добромиль став святим місцем, а вже потім прабатьківшиною. Звідти походив мій прапрадід Йосип Добромильський, який переселився до Урожа на початку 19 ст. Я не можу дозволити собі халтуру про автора шифрованого мовою птахів тексту “Геркулес слов’янський”. Є ще інша назва — “Гадка Гриця з Фортуною”. Тому просто хочу нагадати вкотре українцям, що зневажливе ставлення до локальної історії обертається згодом геополітичною поразкою й махровим застоєм в мізках.
Що в нас знають про Яна Щасного Гербурта? Магнатдисидент, який захищав права русинів, бо сам був наполовину русин. Мав друкарню, де видавав твори істориків, власні твори і полеміку. Був підданий обструкції, засуджений до страти, врятований і “ув’язнений” в Добромилі без права виїзду. Його дипломатичні вояжі і складні стосунки з опікуном і дядьком, канцлером Яном Замойським ще менш відомі. Все це наша історія, ми такі самі спадкоємці Речі Посполитої , як і поляки та литвини. А у Золотий вік (16 ст.) Річ Посполита була вільна від абсолютизму та інквізиції на відміну від решти Європи і дуже багатою. Нам є чим пишатися окрім вишиванок і народних пісень — вони прекрасні. І при тому не забувати, що громадяни унікальної держави, якою була Річ Посполита, були і свідками, і учасниками всіх тих захоплюючих процесів, що відбувались у світі. Вони здобували освіту в кращих університетах, були купцями, дипломатами, воїнами, одягались то в старосвітський шляхетський одяг, то за останньою європейською модою. І не почували себе прохачами, які прогинаються перед Венеційською комісією, як їхні нащадки, а самі створювали ліберальні на той час закони.
Ян Щасний отримав в Інгольштадті (Баварія) дуже добру філологічну освіту. Хто володіє мовою — той володіє світом. Писав українською, польською, латиною і знав ще кілька європейських мов. Кінець 16 ст. — то був спалах окультизму по всій Європі, а не лише час шедеврів Шекспіра та Сервантеса, Вермеєра і Рембрандта. І весь цей час Ян Щасний був при дворах європейських монархів, спостерігаючи і осмислюючи цей шалено прекрасний світ.
Англія при королі Якові. Молодий Гербурт має нагоду відвідувати театр “Глобус”, бачити п’єси Шекспіра. Він був знайомий не лише з творами філософа Френсіса Бекона, на це вказують твори самого Гербурта, а й бачитися з ним завдяки канцлеру Замойському.
Прага. Гербурт живе при екзотичному дворі австрійського імператора Рудольфа ІІ, любителя окультизму, саме тоді, коли містом ходить страшний Голем. Не знаю, чи застав він там ще Джона Ді, англійського математика і астролога, який жив тривалий час під захистом імператора і мав на нього величезний вплив, але досить того, що Прага тоді була центром окультизму і дійсно магічним місцем, а не тим що зараз — дешевою атракцією для туристів. Джон Ді був надзвичайно впливовою і харизматичною особистістю і, можливо, навіть прототипом Дон Кіхота Сервантеса. Певно завдяки Яну Замойському Джон Ді побував у Кракові. Як би там не було, але Ян Щасний знався на астрології й окультних науках, і це вплинуло на його подальше життя. Хоча політичні інтриги його заполонили цілком, під кінець життя він знову захопився містикою. А ще були вояжі в Московію, Османську імперію, можливо, Єрусалим. Не туристичні, ясна річ, а “по роботі”. Ну, і вічне місто Рим, де він жив після закінчення студій в Інгольштадті.
І чи тільки Гербурт був свідком і учасником подій світової історії? Світ тоді був відкритий для тих, хто прагне знань, не лише наукових, а й таємних. Згадаю лише єзуїта Михайла Боїма, місіонера, лікаря і ботаніка, який помер у джунглях В’єтнаму, а народився у Львові. І якщо ви дочитали мій опус до кінця, то це не випадково. Це вже було передбачено долею.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment