Кого охороняє Міністерство охорони здоров’я?

Євген ҐОЛИБАРД

По факту виконуваних функцій штаб управління медициною в Україні мали б називати не МОЗ, а МОХ — Міністерство охорони хвороб. Бо схема роботи цієї системи “охорони” орієнтована не на боротьбу з причинами хвороб, а на наслідки — на обслуговування хворих.
В історії медицини наводять приклад китайського імператора шостої династії, котрий платив своєму лікареві лише за ті дні, в яких бував здоровий. А у нас — державні (публічні, наші з вами) гроші йдуть за пацієнтами, тобто за хворими і за їхніми хворобами, по суті стимулюючи хвороби, а не їхнє скорочення.
Медичні чиновники спрямовують основну масу коштів не на підтримку і заохочення тих, хто веде здоровий спосіб життя і працює над собою, а на тих, хто марнує здоров’я, зокрема у шкідливих звичках. Завдяки цьому абсурдному принципу, покладеному в основу діяльності медичної галузі, у виграші опиняються аматори тютюну і алкоголю.
Чому штаб не стимулює збільшення здорових, чому не стимулює тих лікарів первісної ланки, на дільницях яких зменшено чисельність хворих?
Фахівці паперової медицини навіть розробили документи, які назвали галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я. Проте насправді у цих документах йдеться не про охорону здорових і їх здоров’я, а про піклування стосовно хворих:
– стандарти медичної допомоги визначають норми, правила і показники якості допомоги хворим;
– клінічні протоколи визначають вимоги до методів надання медичної допомоги хворим на всіх етапах, від діагностики до реабілітації;
– табелі матеріально-технічного оснащення медичних закладів для допомоги хворим;
– лікарські формуляри, тобто переліки лікарських засобів, рекомендованих для допомоги хворим.
Отже, в Україні існують одночасно дві “правди”:
а) писана на папері, про те, що МОЗ “забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я”, тобто має допомагати здоровим, охороняючи їх від хвороб;
б) реальна практика всієї медичної галузі, спрямована винятково на допомогу хворим.
Як бачимо, з огляду на діяльність МОЗ, хвора людина – це норма, а здорова – аномалія, що виходить за межі “формування державної політики”.
Хибний принцип і абсурдна позиція МОХ черговий раз виявили себе на тлі пандемії коронавірусу — всю увагу суспільства привернуто до хвороби, до хворих, до пошуку вакцини і карантину, а не до здорових людей.
Чому МОХ досі не поцікавився здоровими? Є протоколи на хворих, але досі немає протоколу на здорових. Адже вірус не інфікує всіх підряд. Які медичні характеристики і параметри мають люди, котрих вірус не бере?
У чому секрет їх відпорності? Що нам — кожному з нас — робити, щоб зміцнити свою відпорність? Які мої медичні показники і як я повинен підтягнути до норми імунітету, а не пасивно чекати невідомо чого і скільки?
З наведеного міркування випливають три логічних висновки:

  1. При формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у центрі уваги має бути не хвора, а здорова людина.
    Головним показником діяльності МОЗ має бути щорічне зменшення чисельності хворих і абортів, й від цього зменшення має залежати збільшення заробітної платні медпрацівників — від первісної ланки до штабу.
  2. Відповідні заклади МОЗ повинні розробити взірці показників здорової людини для всіх вікових категорій, з врахуванням статі, роду діяльності тощо.
  3. Провідним підрозділом МОЗ, що визначатиме основний напрямок діяльності всієї галузі, має бути Департамент здоров’я і недопущення хвороб.
    А нинішній абсурдний принцип, покладений в основу діяльності медичної галузі, необхідно переосмислити.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment