Катерина Мотрич
Понад рік я веду мовчазний діалог з любим народом – отим, якого аж 73%. До декого звертаюсь поіменно – це до тих, кого благала і переконувала не робити дурниць, щоб опісля не було соромно за свій вибір. По пунктах називала що буде і як клоун знищуватиме Україну. Ні на йоту не помилилася. Бо держава – це не його бездарні кривляння і гундосіння на сцені, а в ньому сидить і ніколи не вийде з нього живучий дух пролетарського совкамалороса, українофоба – і цьому не завадять навіть його мільйони і бізнесовий азарт. Бо дух сильніший за гроші і в нього демонічна суть. А оскільки цей дух ворожий Україні, він приведе з собою ще багато схожих – і вони вчинять те, що покликані вчинити. Пригадалось навіть із Святого Письма, як злий дух вийшов із стада свиней і по дорозі вхопив легіон собі подібних. Таких собі “слуг народу”.
Той, хто переплутав віртуальний світ із реальним і замахнувся на роль лідера великої європейської держави, не маючи для цього ні найменших підстав, явище містичне. Інакше, як витівками темних сил, це не назвеш. Я не обмовилася – це може не до кінця усвідомлений ворог України, і він демонстрував це в минулому житті клоуна, не приховуючи, своєї зневаги до України, її культури, духовного світу, насміхаючись з мови, бездарно змальовуючи “дурного хохла” в стилі совєцьких анекдотів і москальського зубоскальства. А нині він щодня доводить це, женучи Україну, як виснажену ялову корову, на бійню. І цей дух він увібрав з пролетарським вихованням і українофобською філософією батька професора, де домінувало “бєй хохлов – спасай Росію”. Мені відповідали: “побачимо”. Побачили, і то дуже швидко. І те, що він запущений як механізм знищення держави, бачать всі, хто здатний бачити і мислити. Кожен крок мовбито боротьби із “ворогами України” — це кроки боротьби із ворогами Росії, захисниками й найбільшими патріотами. Людьми патріотичними і жертовними.
Хто, як не ворог, буде переслідувати патріотів і відкривати проти них кримінальні провадження?! Хто, як не ворог, буде закривати двері до Євросоюзу і НАТО? Мовби й не категорично, але й кроки туди не робляться. Хто як не ворог буде у змові із агресором, що ось уже шість років вбиває українців і випалює нашу землю? Він цілеспрямовано виконує його вимоги – і в цьому ми пересвідчуємося щодень. Він скорочує армію і деморалізує воїнів, не підвищуючи їм зарплати, зате позахмарні ставки одержують ті, що близько коло його тіла і оберігають його. ДБР вилучило недавно у військових важливі деталі озброєння. У його лексиці немає слів “агресор”, “окупант”. Вони спазмуються ще у його голові, де “вже давно закінчилася війна”. Хто, як не ворог, дозволив повернутися вчорашнім бандюковичам і посісти відповідальні посади, щоб чинити розправу над майданівцями і патріотами? Деякі вже гибіють у неволі. Хто, як не ворог, дозволить вустами запеклих ворогів називати вимріяну століттями Єдину Православну Церкву і одержаний Томос розколом церкви, бо це розкололо російську церкву і люто розгнівило “старшого брата”убивцю. Чи не ворог майже через тридцять літ незалежності робить атаки на мову і знову намагається через своїх посадових мародерів повернути Україну у стан, коли над нами панувала мова чужинця? Повертаються на телеекрани російські серіали, мелькають фейси, які вже встигли ми забути. Ось і до Національного банку добрався, бо так велить ненажерливий патрон, який запустив його, як наживку у водойму, де планує виловити всю нашу рибу. Не витримав очільник банку тиску і подав заяву на звільнення. А це був той профі банківської системи, якому найвищі оцінки дали європейські професіонали. Не зручний і не ручний, а йому потрібні слухняні. Коломойський важливіший, ніж сорокамільйонний народ. Це він в хаосі й бездарності, у своїй інтелектуальній яловості виконує повеління корупціонерів й олігархів, цю всепоїдальну ненаситну тлю, ставлячи в ніщо інтереси народу, якому нахабно брехав і як лукавий демон, затягував у тенета обіцянок і щедрот, знаючи що нічого не петрає ні в політиці, ні в економіці, тим більше в державотворенні, але чітко знаючи що хоче сам і ті, які його спровокували на цей божевільний крок. Щоправда, обіцянка про кінець бідності справджується, але знущальножорстоко. Бідність справді в багатьох його симпатиків, і не лише, закінчилася, а почалася смуга виживаннявичахання.
Це він привів у найвищі ешелони влади дике і почасти мерзенне збіговиськопосміховисько з різних пластів соціуму, безграмотне і нікчемне, що стало осудом і ганьбою наших днів і запише в українську історію ті свої діяння, про які скажуть недалекі нащадки “і сміх, і гріх”, а потім зітруть їх, змиють, як куряву і не захочуть ніколи згадувати як ту сторінку, яку написала сама ганьба. Бо були може й лихіші, підступніші, але таких “слуг” іще не було. Щоб згодилися бути безправним бездумним стадом. Щоб покірно служили патрону і його оточенню, щоб покірно виконували усі їхні повеління, зневаживши те високе призначення, яке повинні сповідувати у найвищому органі держави, демонструючи колгоспний “одобрямс”, безпринципність, принизливу безликість і просто зневажаючи власну людську гідність і те, що Творець вручив кожній людині закон свободи. Їхнє “керування” нашою державою нагадує кермування п’яним босяком, що вперше сів за кермо, вантажівкою. За понадрічний час цього шоу ми надивилися і на їхні безглузді вчинки, дурисвітство, макоцвітні рішення і прийняті закони на шкоду України. Побачили і гру гормонів та “нєдержанія” того переситу, моральних збочень, яких вони не соромляться показувати як “вірнопіддані слуги народу”, не виходячи із зали ВР.
От на таке ганьбовище ти, Україно, спромоглася! От таким вірусом ти сама себе інфікувала! І цей вірус українці “винайшли” самі і самі заковтують його нині. І серед цих бацилопоглинальників різні пласти соціуму: “кочегари і плотники”, вчителі і лікарі, митці, і науковці, пастирі і навіть професура. Один професор медицини зізнався, що в них у великій знаменитій лікарні всі голосували за Зеленського. Сам, гадаю, скромно приховав, що і він був серед них, бо клято осуджував “державного злочинця” Порошенка. Напередодні президентських виборів довелося почути й таке від простих сільських немолодих жінок: “хоч насміємося”. Сміялися по великих містах, гуртом сміялися по селах і навіть заробітчани за кордоном. Такий був винайдений медійний сміховірус “вірусологами”. Ввели його не повітрянокрапельним шляхом, а через медіапростір. А точніше через канал “1+1”. Інфікувалися весело, легко, приємно, лежачи на дивані, лузаючи насіння, попиваючи то “Соборне”, то “Львівське світле”. Свідоме й несвідоме помінялися місцями. Ось вам новоявлений “Мойсей”, його нащадок, що виведе народ по дну моря до Cинайгори. А ось вам “злобний фараон, корупціонер, злодій, братовбивця”. Мойсейчик повів, тобто, завів по дну моря в момент не відпливу, а припливу, його завершенні. Усіх нас накрило. ГораСинай обернулася в синайську пустелю. Мойсейчик, виявилося, не вміє ні плавати, ні вести далі і манни небесної у Бога не випросить.
Я не раз писала про те, що у доленосні моменти українці самі, власними руками загрібали і свою волю, і свою долю, і незалежність, і, врешті, Україну. Така у нас планида. А тоді вили від горя і нарікали на свою долю і вустами геніяпророка постогнували: “Доле, де ти, доле де ти? Нема ніякої…”
А я з кожним із них “веду діалог”, тримаючи в руках символічного гарапника. Особливо, коли слухаю по телевізії дуже розумних, освічених українців і українок. Людей патріотичних, зорієнтованих у світовій політиці й економіці. І також запитую в української долі: “Навіщо ти так вчинила, чого не любиш нас? Поглянь скільки розум них, патріотичних, моральних, а ти поставила над нами інтелектуальних карликів, мародерів і маргінальних рагулів, гоблінівдержавників, які на очах у всіх знищують державу, на чолі якої стояли князі і гетьмани, яку захищали у всі століття, зневаживши смерть, козаки та віддані сини і дочки України.
Те, що нині відбувається, наш найбільший глум і ганьба. Сама собі й відповідаю, що цей акт розіп’яття України вчинили самі ж українці. Бездарно і бездумно, полюбивши до втрати розуму і притомності маленького бідового клоуна, кривляку з гугнявим голосом, який підсадив мільйони на “наркоту” свого телеобразу. А в 73% люду не виявилося на той час клепки і в них на той час свого волевиявлення не всі були вдома. А тому вони не спроможні були провести жир ну лінії між тим, що на екрані і тим що буде в реальному житті. Що між його серіальним “вєліком” та охоронцями, яких він мовбито гнівно проганяє “я свободний чєловєк”, і тим нинішнім довгим кортежом машин, супроводом із сигналізацією, що везуть його “безсмертне” тіло на Банкову, — насміхання над наївністю мільйонів, прірва, між його обіцянкамицяцянками і його нинішніми подвигами в ім’я Коломойського і себе коханого, — і це ще одна прірва. Що симпатюлякривлячка зі сцени мало схожий на нинішнього з оскалом злості, роздратування і неприхованої мстивості й заздрості до Справжнього президента. А ще і страху. Бо йому є чого боятися. Бо за рік свого правління він назбирав стільки перевищень влади і злочинних наказів, що правосуддю, яке неодмінно поміняється, коли згасне його фальшива зірка і реальність дихне на нього пекельним холодом, не треба буде висмоктувати з пальців і вигадувати ті провадження і кримінальні справи, які неодмінно йому світять, і кайданки в залі суду в нього уже є! Темних, антиконституційних і анти державних справ уже великий стос лежить у папці, яку тримає Феміда. І єдиний вихід іти шляхом свого незаперечного кумира Путіна — до кончини земних, осквернених днів. Тож насолоджуйтеся, якщо це у вас виходить, пане Зе, днями, які здаються вам зоряними. А насправді це дні вашої ганебної неспроможності, недолугості, падіння в небуття і гіршої долі ніж у Януковича. І нашої кари Господньої. Бо той робив усе так, як веліла його кримінальна совість і доля донбаського вурки. А ви пішли далі. Ви проєкт найлютіших ворогів України, ви знали чого йдете на такий високий пост — не творити Україну, а нищити її і загнати в імперське тирловище. Тому й суд над вами буде крутіший і нещадніший. І з того списку ваших антидержавних повелінь і диктаторства не згубиться, повірте, жоден пункт. Ростов був би для вас не найгіршим покаранням. Ви добре знали на що йдете і задля чого. І не дуріть нікого, що там було два сакральних слова: “Україна і народ”.
Тому моя розпачлива злість на тих, що дали себе отак бездарно і непростенно обдурити, а людям свідомим, мислячим вчепити це ярмо. Я подумки не лише їм дорікаю, а й вимахую тим хльостким чи то гарапником чи батогом. Після цього довго болять руки і… схлипує душа… Виринає навіть епізод із мого дитинства як сусіда баба Химка виховувала свого неслухняного шкідливого онука. Коли він допікав їй, вона вхопивши його за підтяжки штанців, хльоскала лозиною, приказуючи: “Оце тобі, що в коноплях тирловище зробив! Оце тобі за клуню, у якій ти солому підпалив і добре, що Тихін нагодився і погасив! Оце тобі, що курчат і квочку підкидав і повбивав! Оце тобі за те, що бичка доїв! Оце тобі за соняшники, які ти серпом позбивав, пранціпуп ти проклятий! А бодай вона (невістка) була тебе на кропиву вис…ла!” Внук вищав і божився, що більше такого не буде, і днів зо два не було…
Мій монолог схожий: “Оце вам за клоунакривляку, що насміхався з України й українців! Оце вам за “слуг”! Оце вам за олігархів! Оце вам за судилище над патріотами! Оце вам, що підпалили Україну і її волю! Оце вам за продажних суддів “пранціпупів”!”… А бодай би вас…”. Кропиви шкода… І було б смішно, коли б не було так печально.
У всій цій моторошній камарильї, без гальм і моралі, без натяку на державницькі рішення і вболівання, усе ж не просто родзинкою, а яблуком спокуси, власним пеклом і розп’яттям залишається для випадково легітимного постать Петра Порошенка. Об неї маленький диктатор вдарився, об неї обпалився, поранився, напала діарея, він врізався в нього всім своїм хлипавим тілом і впав у кювет. Це не просто опонент, конкурент, подразник. Це той, що розчахує душу чорною заздрістю, злобою, люттю. І немає нині важливіших проблем, немає смертоносного коронавірусу, великого провалля в бюджеті, руйнівної повені на західній Україні, що знищила життя сотень людей, немає і війни із смертями й каліцтвом, є Порошенко, якого маленький амбітний диктатор хоче бачити за гратами. Бо його треба прибрати з його “епохальної” дороги, щоб не рятував Україну, витягував її з тої ями, у яку він, клоунбездара, її затягнув уже до половини. Треба йому зв’язати руки, щоб не їздив Україною, не перетягував на свій бік виборця. Бо у нього вже виробився умовний рефлекс на слово “рейтинг”. А він вислизає, витікає катастрофічно, виборець оговтується від медійного коронавірусу, у нього прорізається слух, зір і навіть нюх. Він починає відчувати, що його вибір погано пахне. Тхне, просто смердить.
Тому випадково легітимний йде на злочинні накази, повеління, порушення всіх законів, збираючи собі на день великого суду такі вироки, що побліднуть і жахнуться всі попередні його дні, коли він безтурботно сміявся, веселив охлос і сномдухом не здогадувався яка безодня розверзнеться під ним через його непомірний апетит, беззаконня, злочинні накази, бажання влади і великої слави. І тоді сам диявол сміятиметься, бо це його успішний “проект”, бо це він волочив його на круту гору, щоб с кинути з неї з гуркотом, ганьбою і печаллю…
Про таких сказано у Святому Письмі: “не відає, що творить” та “краще такому було б не народжуватися”. Судилище перетворюється в посміховисько і ганьбу, але диктатор не хоче зупинитися, скористатися сумним досвідом “попєрєдніка” і йде далі. І всі до одного пункти звинувачень — не в захист України, а таки ж Росії! Він, здається, не усвідомлює, що пані Феміда мстива, хоч і справедлива. У неї є ті стріли, які спрацьовують, як бумеранг. Але ненависть до Порошенка засліпила його і перетворила в маніакального переслідувача без логіки, правових норм, моральних гальм, людських вимирів — ловця тіні у темній кімнаті. Жорстокого і нелюдяного. Адже міг втрутитися і перенести судилище над Порошенком, а не робити його в день смерті батька. “Яким судом судити, таким і вас судитимуть”. Це із Євангеліє, хоч для нього цих одкровень не існує, але він існує для них. Він нехрестбезбожник, і віра не заземлилася у ньому, інакше боявся б гріха. Він вірить лише в батька Коломойського, що породив його від злого духа. А понад все його богом і духовною державницькою вершиною є Путін. Але це тайна, у якій він боїться зізнатися навіть собі. Він — його криве свічадо, він повторює його вчинки і наслідуєслідить багато в чому. Він волів би отак потоптом іти по людях, народах, тримаючи їх у страхові і панувати над ними вічно. До кінця своїх мерзенних днів. Але не та земля і не той народ. Зупинять. І дні його у цій ролі пораховані і вже почалася агонія, яка триває з моменту інавгурації. З моменту, коли його рука не торкнулася Євангеліє, коли він випустив із рук посвідчення президента. Авжеж, не втримає і посаду. Назвати того, хто ось уже шість літ бореться на всіх рівнях за Україну “державним зрадником” щось на зразок того, що сталося передозування… Чи може Зе має на увазі іншу державу, яку зрадив Порошенко, але яка ностальгійно ще хвилює Зе, тому всі рішення — і припинення вогню, і відведення військ вглиб країни і скорочення армії, а нині вилучення служками ДБР важливих деталей зброї в армійців; і рішення на користь Росії інциденту в Керченській протоці; і закупівля електроенергії в Росії. І ще багато того, про що не відає загал, але що дуже тішить останнього московського царя. Особливо судилище над Порошенком, чи не найбільшим ворогом царя. За ненавистю Зе до п’ятого і, вірю, сьомого президента, проглядає не лише однодумність царя і васалапаяца, а певна й домовленість чи й ультиматум. Адже ніхто із президентів України, васально відчуваючих і васально діючих, не посмів розхитати його трон, висміяти перед світом і дати йому під гузно з престижних міжнародних інституцій. Знесилити Росію санкціями, відсікти її від української церкви, а ім’я царя затаврувати перед світом ганьбою і зневагою. Назвати його так, яким він є: агресорвбивця, нападник, окупант. На це жоден не спромігся. Лише Порошенко. Зрадником і Мазепу називали москалі, бо він зрадив царя. То, може, це синдром імперського наймитавасала і в тимчасово легітимному спрацював? Адже на таку правду він не здатен, не тому, що дипломатія не дозволяє, а тому що його внутрішня філософія малоросасовка, який ностальгує за “старшим братом”, не дозволяє це робити. Він навіть, виступаючи перед моряками у день їхнього свята не зумів видавити із себе правдиву фразу про російську агресії, а спромігся лише на завуальовану: “Ми ніколи не пробачимо тих, хто у нас анексував Крим”. Точно це про турків. Він з тієї пролетарської колиски, де виколихувався “єдіний народ”, з того імперського болота, у якому було тепло і затишно. А українці, патріоти, були “бандероїдами, фашистами”, яких треба “мочити”. І він “мочив” їх у дешевеньких шоу 95го кварталу. І ці кривляння були в дусі анекдотів про хохла, з дебілуватою мовою, гугнявою й відразливою. Він не відмовляв собі в знущаннях над відомими політиками. Але нині верещить і відкриває судові провадження на кожного, хто посмів кинути тінь на нього. Комплекси!
Добирається маленький диктатор до “сивочолого гетьмана” з різних боків. Аж 27 “злочинів” намив. Не вийшло з цього боку, зайдемо з іншого. Не зміг ось оцей, поставлю ось цю, більш зручну і ручну. Ліпиться щось не просто позбавлене логіки й притомності, а колекціонуються ті судові провадження, за які їм світять провадження справжні і правдиві, покара за цю вседозволеність, зневагу до законів і кримінальний стиль поведінки. Немудрі, без царя в головах. Ваш час ганебно мине, а кара Божа і людська не забариться.
Щось надто інтимне, особисте, глибоко затаєне переховується в не дуже веселій і не дуже люблячій душі тимчасового гаранта. Уявити, що він щось не може простити в діяннях свого попередника як державника, смішно та ще й дуже. Що йому та держава, яка ось так, прямісінько з 24го кадру голобородьківського серіалу впала йому до ніг! Його на цю роль і в серіалі і в реальному житті висватали повелителі“режисери”. Їм потрібен був реванш, добратися знову до грошових потоків, узурпувати банківську систему. Їм потрібна була помста Порошенку. Але помстою і мстивістю захворів і комікпародист, юдоль якого викинула на вершину державної піраміди. І тут держава ні до чого. Тут особисте, глибоко затаєне, може не до кінця й усвідомлене. Але воно існує, пече, розпікає, сліпить і засліплює. Він в ньому живе, пливе, як у багні і не годен вибратися. Тому готовий іти на все, і кожен його “похід” закінчується осудом і ганьбою і тими маргінальними витівками типу “відвідання” озброєними сатрапами ДБР виставки в музеї І. Гончара і арешт картин П. Порошенка, придбаних ще до його сходження на президентство. Це все пункти і складові тих судових вироків, які Зе колекціонує разом із його непрофесійною, скандальною, аморальною командою, що мало не щодня робить злочинні, на шкоду державі рішення. Складається враження, що комік Зе отак і на державному посту продовжує безсоромно гамселити об клавіші рояля. Тому і лексика відповідна, можна не відмовляти собі у “відосіках”, називаючи людей “чєртямі”, “засранцамі”, не відаючи про совість, мораль, елементарну притомність і повагу до тої посади президента, якого вибрала частина виборців, яких також, здається, зачали нетрадиційно — тарабанячи по роялю…
Отож, про свідоме і підсвідоме у тому, як Зеленський, ґвалтуючи свою високу посаду, намагається знищити Порошенка. Що ж таки домінує у цій ненависті? Не шукаймо її у тому, що він щось не так чи не те зробив як президент. На стадіоні Зе прорік, що він його вирок. Та ні! Він його дрібна, мізерна, млява і не чітка тінь, по вінця залита заздрістю. Чорною і лихою. У Порошенкові його пече і шкребе душу все! Іскрометний розум. Потік мислення. Ораторський хист із гарним гучним голосом, а не з анемічним гугнявим. Вміння говорити на будьяку тему експромтом, а не завчені тексти для “відосиків”. Масштабність. Повага європейських і американських лідерів, з якими він поводиться на рівних, а іноді і на рівніших. У нього виборець свідоміший, патріотичніший і просто розумніший, а не той серіальнозазомбований… від рояля. Врешті, чоловіча статура, ріст (це особливо), гідність, сміливість, блиск очей, якими він просто роздягає усіх недолугих, лихих, інтелектуально упосліджених, що чинять над ним судилище. (Таки ж запам’ятайте! “Яким судом судите, таким і вас судитимуть”). Всього цього немає у Зе. Так розпорядилася природа. А спокуса є. Причин для того, щоб жахатися Порошенка безліч, якщо впустити у свою душу темряву і демонів злоби. Якщо сприймати світ через свій серіальний образ і реготи рагулів, що заковтують сирі, сірі й примітивні приколи квартальців. (До речі, майбутнім законотворцям: пропоную прийняти такий закон, за яким має бути кримінальна відповідальність тим носіям дешевих, сумнівного характеру шоу, які деморалізують й денаціоналізують українців, сприяють несмаку, антикультурі, потоптуванню вселюдських і національних цінностей).
Тож причин для того почуття до Порошенка у Зеленського, яке Сковорода назвав батьком гріха, багато. І це заздрість. Воно не лише батько гріха? а й матипороділля великих бід і трагедій. Заздрість переродила першого ангела на диявола (“вище зір небесних поставлю престол свій”), заздрість породжувала людські біди – війни, бойовища, убивства. Комплекси помножені на владу й заздрощі диктатора стають загрозою не лише одному народові, а людству.
Чи мав бодай якийсь народ таку ганебну сміхотворну поразку? Світ і ми несемо покару. Божий перст гнівно піднявся над людством. Але духовний коронавірус упав на нас рік тому. Медійний вірус. Брехуни й очорнителі вигулювали у своїх шоу і розсівали медіа інфекцію з каналів телевізії, то через інтернет і заразили мільйони. Їх ніхто за це не судить. Тож всенародна епідемія, ба пандемія, із високою температурою і задухою навісніє. Спаду не видно, ускладнень багато, вакцини не існує. Всенародна “веселуха” “хоч насміємося” перетворюється в гримасу, а олігархи ще більше активізувалися, збадьорилися і готові доковтати те, що ще залишилося для “розсміяного” народу. Українська Кліо, здається, також обсміялася, зачувши, що долю України вирішує москаль із козацьким прізвищем Козак і наш малорос, патріот Московії із неоднозначним прізвищем Єрмак. Мовляв, тут у тебе, Україно, така символіка, що і я обсміюся. Хай живе дружба гієни і шакала.
І те, що правиця Творця струсонула планету і “возлюби ближнього” поміняно на “бійся ближнього”, а зза кордону повернулися тисячі і поділилися з родичами і ближніми смертоносною хворобою, на тлі цього тихого божевілля здається органічним. Ось тільки багато риторичних запитань до тих, що могли, а не зробили: чому за 29 років незалежності не вдалося відправити у небуття п’яту колону і вона все впевненіше крокує у бік Москви? Чому не створено порядну професійну судову систему, яка нині розпинає Україну й українців? І чому наші бажання створити власну державу в пух і прах розбиваються об нашу сварню, ворожнечу, зрадливість і злодійство? І ми лише раз у кілька століть виводимо нову дату нашої поразки і неспроможності. 1709 р. Мазепі не допомогли козаки і старшина подолати Московію і пішли за царем. У 191820му очільники Центральної Ради не без “батька гріха” наламали купу дров і також повірили у московських соціалістів, які “не скривдять”. І ось чергова поразка: мільйони повірили в сміхотворну реінкарнацію клоуна у президента. Айяйяйяйяй! Ойойойойой!
Усе наше життя на очах у всіх перетворюється чи то в театр абсурду, чи ляльковий театр із ляльками, ляльководами, злими привидами, що іменують себе посталінськи “слугами народу”, усе більше послуговуючись і його духом. Чи то й арену цирку із озлобленим клоуном і напіввідкритими клітками, у яких метаються хижаки. Колись нас мучили орди, а нині частина народу стала ордою, що у мирний спосіб майже повалила державу. Найлютіші епідемії проносилися не раз у нашій історії і зникали. А от епідемія антидержавності й слабомислія загалу не минає сама собою. Вона веде за собою крах і небуття. Слабких історія не любить і не прощає помилок. Вона дає урок, але жорстокий: карає неволею. Нинішня влада слабка, злочинна й антинародна. Її відліт не за горами. Діра є не лише у бюджеті. Все, що створювалося й тяжко зводилося останні роки, зяє дірамипроваллями. Їх треба латати. З цих проваль треба буде виповзати і знову давати своїй державі шанс. Але є велика тривога й зневіра: чи не зробить рідний народ ще один такий вибір, після якого захочеться освоювати інші планети і ріднішими стануть інопланетяни. Що там у тебе, у твоїх пророцтвахлітописах, наша несамовита, бунтівна, зневірена Кліо?..
