Поляки Анджея Дуду залишають президентом

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ
Так дещо незвично сформулювати заголовок змушує і дещо незвична постановка питання як президентом Польщі А. Дудою, так і його політичним середовищем. Від першого він заявляв, що в президентських виборах 2020 року буде “ubiegać się o reelekcję”. У прямому перекладі це означає старатися отримати право знов зайняти ту ж саму посаду. Ментально це не те ж саме, що наше “повторно балотуватися”. Анджей Дуда вів свою кількамісячну емоційну виборчу кампанію під гаслами “зберегти те, що є”.

Мав він у своєму розпорядженні глибоко залежне від влади суспільне телебачення, яке показувало і діючого президента, і його політичне середовище як рятівників нації, а їхніх головних політичних опонентів в особі Громадянської платформи як пришелепуватих монстриків і злодюжок. Мені особисто боляче було дивитися такі “об’єктивні новини”. Вони дуже нагадували випуски путінських або “українських новин” на телеканалах Медведчука чи Коломойського часів виборчої кампанії в Україні 2019 року. Від таких “новин” віяло дрімучим дикунством.
Коли я про це сказав колезі з Польщі (це пристрасна фанатичка партії “Право і справедливість” і самого президента Анджея Дуди), з якою постійно контактую, то вона аж підстрибнула на стільці:
— Ти так говориш, бо в Україні через телеканал “Polonia” бачиш лише новини першого суспільного телеканалу. І не маєш поняття, що про владу говорять на каналах, які належать опозиції.
Дійсно, не маю поняття, що там говорять. Однак, якщо те, що стверджує колежанка з Польщі, є правдою, то маю усі підстави твердити, що живемо у страшний час деградації і політичних еліт, і суспільств загадом. Це засвідчує і путінське “обнулення” в Росії, і обманний прихід “слуг” до влади в Україні, і страшнний бруд та інформаційні маніпуляції польської політики.
Стратеги виборчої кампанії діючого президента Польщі вважали, що їхнього інформаційного ресурсу, підсиленого по суті щоденними зустрічами президента з мешканцями повітових містечок дозволить йому вже у першому турі з тріумфальним результатом отримати суспільну згоду на другу п’ятирічку президентства. Можливо, так і було б, якби президентські вибори відбулися на початку травня, як спочатку планувалося. Але поважну корекцію в плани вніс коронавірус. Через пандемії вибори було перенесено на кінець червня. Хоч поляки це називають перенесенням дати голосування, проте нова реєстрація кандидатів показує, що це були нові вибори. На них опозиція замінила безбожно спаплюжену провладним телебаченням (воно має найбільшу глядацьку аудиторію) кандидатку.
Її заміна усіма конкурентами польської президентської виборчої кампанії розцінювалася як свідчення сходження на маргінес головної опозиційної сили — Громадянської платформи. Після скасування призначених на початок травня президентських виборів та оголошення нових виборів на 28 червня новому висуванцеві Громадянської платформи, діючому президенту Варшави Рафалу Тшасковсьому (Rafał Trzaskowski) не давали ніяких шансів на вихід у другий тур. Тим паче, що почалася дика компрометація опозиційного кандидата. У цій ситуації 9 з 11 кандидатів у президенти Польщі вважали, що при активному “спалюванні” Тшасковського кожен з них має шанс на вихід у другий тур і перемогу в другому турі Дуди.
А в середовищі діючого президента сподівалися, що в червні все вирішиться у першому турі. Однак не так сталося, як гадалося. У другий тур з діючими президентом вийшов “списаний” Тшасковський. Він набрав 30,46 відсотка голосів, а діючий президент — 43,5% відсотка. І на цій підставі Дуда робив заяви, що такий розрив над конкурентом — запорука “великої перемоги” та “твердого мандату”. Тож волею долі знов не так сталося.
Напередодні другого туру соціологічні дослідження показували, що президентські вибори виграє представник опозиції, що стало великою сенсацією. Я до тих досліджень ставився скептично, бо знаю, що через неможливість зробити точні заміри в селі, вони зазичай завищені. А коли мені сказали, що у Польщі 11 липня напередодні виборів цілий день крутили матеріали про “волинську різанину” і про роль Анджея Дуди у збереженні пам’яті про “закатованих на сході”, у мене вже не було сумніву, що вибори виграє діючий президент. І хоч з точи зору права тут не дуже прискіпаєшся, насправді це глибоко аморальний, цинічний хід команди Дуди. Тим паче, що знайдені німецькі документи зовсім по-іншому трактують події на Волині в 1943 році, ніж польський Інститут національної пам’яті!
Враховуючи вище неведені обставини, жевріла надія, що діючий президент Польщі переможе діючого президента Варшави з більшими розривом. Просто не було інформації, наскільки великі міста, а особливо їх інтелектуальні прошарки рішуче налаштовані проти сповзання Польщі до примітивного споживацького популізму та проти конфронтації як західними, так і зі східними сусідами. Коли поляки після першого туру зрозуміли, що зміни можливі, мобілізувалися на другий тур. 12 липня 2020 виборча явка була найвищою за всі попередні вибори у Польщі, які проводилися від історичного 1989 року. Становила вона 68,18%, хоч у першому турі була на 4% нижчою). А у великих містах була ще більшою. У Варшаві вона становила майже 80%, що б’є усі дотеперішні рекорди.
Так великої мобілізації виявилося недостатньо аби покласти край, улюбленого люмпеном курсу, головними складовими якого є патерналізм, популізм та авторитаризм у парі з шовінізмом. За “збереження того, що є” висловилося 10 440 648 особи. За конкурента Дуди та за кардинальні зміни відали голос 10 018 263 особи. Ще майже 10 мільйонів осіб не брали участі у голосуванні. Частина з них перебуває за кордоном і не мала такої можливості. Більшість — це ті, кому все байдуже, як розвиватиметься далі держава.
Отже, Дуда отримав на понад чотириста тисяч голосів більше, ніж його суперник. Якби у Польщі відбувалися вибори за американською моделлю, то переміг би Тшасковський, бо він виграв в 10 воєводствах, а Дуда лише в 6. Тшасковський у своїх, західних, воєводствах випереджав Дуду де на 10%, а де на 30%. Дуда у своїх, східних воєводствах випереджав конкурента де на 100%, а де й на 250%.
Рафал Тшасковський визнав перемогу діючого президента. Однак його виборчий штаб заявляє, що подаватиме позови до суду з приводу тих виборів. Не тому, що сподівається на якусь зміну результатів волевиявлення громадян Польщі. А тому, що в судових архівах є судові позови про факти шахрайства, які творилися під час тих виборів. Штаб Тшасковського заявляє, що велика частина польських заробітчан, які перебувають за кордоном через злий умисел влади, були позбавлені можливості голосувати.
Політики з ПіС двовідсоткову перевагу над конкурентом називають “сильним мандатом”. Закликають вони гасити виборчі емоції та “клеїти” поділену Польщу. Однак керівник парламентського клубу “Право і справедливість” Ришард Терлецький (Ryszard Terlecki) після оголошення попередніх результатів виборів сказав, що половина народу зробила помилку, що не дуже сприяє “склеюванню суспільства”. Керівник товариства Марш Незалежності Роберт Вакєвіч — організації, яку на Заході Європи вважають уособленням польського радикального націоналізму, сказав, що на тих виборах вирішувалося доля Польщі: “Ми, голосуючи в другому турі за Дуду, вберегли Польщу”. Ці висловлювання показують, що дуже непросто буде “клеїти” розбиту виборами та емоціями Польщу. Особливо, доки Ярослав Качинський не вийде на політичну пенсію.
Багато людей у Польщі саме його вважаться уособленням авторитаризму. Відома в Україні польська письменниця та громадська діячка Мануела Ґретковська (її книжки перекладено українською) після оприлюднення попередніх результатів виборів заявила, що змушена їхати в еміграцію. Неможливо далі жити серед народу, який толерує авторитаризм. Особи, котрі підтримують письменницю в її еміграційному виборі, в соціальних мережах пишуть: “Їдь, поки ще відносно молода, бо тут створено ненормальну систему, в якій нормальна творча людина не може вижити зі своєї творчої праці”. “Я народилася невільницею у комуністичній системі, проте не хочу помирати невільницею, у системі, яку будує “Право і справедливість”, — цитують слова письменниці польські ЗМІ.
Замість коментаря змушений тут констатувати, що на тлі тих слів польської письменниці ми виразніше бачимо наскільки дику систему будують в Україні олігархи та їхні слуги, коли творчій людині стократ важче вижити з творчої праці. Тим паче, що в Україні на порядок гострішим є “склеювання” суспільства, розбитого олігархічним цинізмом, російським політичним і церковним шовінізмом та власним егоїзмом.
Звичайно, що польські вибори і польське післявиборче “клеєння” — це їхнє внутрішнє питання. Нас вони цікавлять у контексті зміни політики нової влади щодо України. Анджей Дуда стоїть на позиції, що головним джерелом нестабільності у сучасному світі є Росія. Вона незаконно окупувала частину Молдови, Грузії, України. Дії Росії змушують посилювати східні форпости НАТО. Україна розглядається як важливий економічний партнер Польщі (насамперед як постачальник робочої сили для Польщі). Проте з іншого боку Польща часів Дуди через різні компліменти Зеленському домагається ревізії української політики національної пам’яті, реалізованої у часи президенства Петра Порошенка.


Хоч парламентські або президентські вибори в усіх суверенних державах є їхніми внутрішніми справами, проте до них прикута посилена увага сусідів та стратегічних партнерів. Однак далеко не завжди це дружнє зацікавлення. Вже тривалий час путінська Росія дивиться на вибори в інших країнах в контексті того, наскільки її інформаційне втручання (а часто не лише інформаційне) здатне вплинули на прихід до влади проросійських сил. І там, де таке неможливе, робить ставку на сили хаосу. Часто головною причиною для провокування хаосу є жадоба особистої помсти Путіна. Через багаторічну інформаційну російську брехню, яка була потужними інструментом деградації українців, Путіну в 2019 році в Україні вдалося досягнути усіх трьох завдань: привести до влади в Україні сили російського реваншу, посіяти хаос і помститися Порошенкові.
Практично такі ж завдання ставив собі і у випадку Польщі. Хоч у нинішніх умовах у Польщі не реальний прихід до влади проросійських сил. Своєрідним політичним адвокатом Росії в Польщі вважався Конгрес Нової правиці, пов’язаний з іменем Януша Кровіна-Мікке. Хоч цей політик вже має нову партію, однак і далі видає “перли”, твердячи, що путінський режим є демократичним, що схід України, схід Білорусі та північ Казахстану заселеним росіянами, що захоплення Криму Росією відбулося у демократичний спосіб — через референдум. Цей політик лаяв польську владу за те, що вона реагувала урядовими завами на висловлювання Путіна про співвідповідальність за вибух другої світової війни. Мовляв, не можна реагувати заявами на висловлювання на прес-конференціях. Кровін-Мікке, коли був депутатом європейського парламенту, агітував за скасування санкцій проти Росії за анексію Криму та окупацію частини України. Це, що цей політик та його партія перебувають від глибоким інформаційним впливом Росії не викликає сумніву. Однак не можна виключати, що вона перебуває не лише під інформаційним впливом. Був час, що партія Корвіна-Мікке практично зійшла з арени, проте після окупації частини України вона у “надприродний спосіб” знов ожила і здатна долати виборчі пороги.
Її лідер, зрозумівши безперспективність власних проходів (він, починаючи з 1995 року, балотувався у президенти 5 разів) за президентську корону, нині посилає у бій молоді кадри. Від очолюваного Корвіном-Мікке політичного середовища минулого разу на президентські вибори ходив представник молодого покоління — 38-річний Кшиштоф Босак. Це політичне середовище у нинішній її конфігурації утворилося як федеративна партія “Конфедерація Свобода і Незалежність”. До її складу входять малі політичні партії націоналістичного, як вони себе називають, профілю. Хоч дуже важко зрозуміти, як можна бути польським націоналістом та адвокатом Путіна! Особа, яка у 2020 році була кандидатом у президенти Польщі від Конфедерації, є віце-головою партії “Національний рух”. Це рух, який базується на польському католицизмі (полякам часто закидають, що їхній католицизм є національним, а не універсальним), на націоналізмі, національному консерватизмі, національному лібералізмі а на додаток ще й на євроскептицизмі. Як усе це можна поєднати в одному русі — важко зрозуміти.
Кандидат у президенти Польщі Кшиштоф Босак від середовища, що захищає Путіна — не новачок у політиці. Як діяч молодіжної шовіністичної організації “Усепольська молодь” (Młodzież Wszechpolska) в 2005 році був обраний до Сейму Польщі, і вже як парламентарій очолив молодіжку польських шовіністів. У 2019 році вдруге потрапив до парламенту. І вже як парламентарій виграв у своєму політичному середовищі праймериз (поляки називають це правиборами) як кандидат на найвищу державну посаду у Польщі.
Тут то на мить зупинюся на історії “Усепольської молоді”. В українських виданнях з-перед 1914 р. зайдете повідомлення як в Галичині бойовики, яких називали тоді терміном “вшехполяки” нападали на українських активістів. Чи вони якимись чином були пов’язані з “Усепольською молоддю” офіційно створеною після Першої світвої війни мені важко однозначно сказати. У якості прикладу наведу повідомленням з газети “Свобода” Ч. 15 за 6 лютого 1915 року. У двох замітках розповідається про арешти в Галичині “вшехполяків” австрійцями за їхню співпрацю з росіянами у час окупації Галичини Росією. Їх позиція стосовно українців називається “підлою”, такою як і позиція “кацапів”, писала в 1915 році газета української еміграції.
Проте вже точно з “Усепольською молоддю” пов’язують погроми українських мистецьких виставок у Львові в 1930-их рр. А нині представники відродженої після падіння комунізму “Усепольської молоді” з мандатами парламентаріїв заявляли, що до 1991 року не було ніякої України не було… Невже ж вони читали путінські шпаргалки?
У К. Босака я не знайшов подібних тверджень. Проте бачив його інтерв’ю, де він наполегливо заявляв про недопустимість “ревізії” українцями своєї історії, мовляв українці починають дошукуватися польської вини у складних взаєминах між обома народами. Такі “міркування” пов’язані не лише з кліматом у шовіністичній молодіжці. У польській вікіпедії про цього політика сказано, що починав навчання щонайменше в 4-ох вищих школах. Проте жодної з них так і не закінчив! Політика надала можливості. На президентських виборах 2020 р. посів він 4-те місце з результатом 6,78% голосів.
Від того середовища у президентських виборах брала участь ще одна особа — Станіслав Жултек. Він набрав 0,23% відсотка голосів (за нього проголосувало, себто, 45419 особи). На цю особу звертаю увагу, бо він, очолюючи осколок від колишньої партії Корвіна-Мікка — Конгрес нової правиці — створив ще одну партію, партію виходу з Польщі з ЕС — “Polexit”. Від них йшов він на президентські вибори. Хоч в Росії часто можна почути заяви про розчарування поляків ЄС, проте рівень розчарування промовисто засвідчує його результат на виборах. І показує, хто ж насправді стоїть за усякими партіями виходу. А та обставина, що і Босак, і Жултек заявили, що вони своїх голосів у другому турі не віддають нікому, бо ані президент Польщі Анджей Дуда, ані його конкурент у другому турі — президент Варшави Рафал Тшасковський, є не польськими кандидатами, показує, хто є провокатором суспільного хаосу також у Польщі.
І це вже не перша цього плану провокація. Не тільки у нас люмпенові закидають “ідею”, де досвідчених політиків називають “старими свиньми”, які не хочуть відступитися від корита. Для поляків, котрі думають категоріями “хай вони собі там лоби порозбивають, аби я мав що їсти”, політичні маніпулятори, випробовуючи нові технології, в 2015 р. підкинули “несистемного кандидата” — рок-музикантка Павла Кукіза, за якого пішла голосувати в основному смартфонна молодь.
Павел Кукіз у 2015 році, втомившись від сцени і від публіки, вирішив зіграти нову роль такого собі “слуги народу”, як і в Україні Зеленський, та пішов вступати у президенти, кинувши дуже примітивне гасло “Досить того, що було”… Він з тим примітивним гаслом, подібним до українського “сделаем их вместе” “трошки” не дотягнув до результату Зеленського. Його підтримав майже 21 відсоток тих людей, що пішли на вибори. Цей результат був великим політичним шоком. Окрилений успіхом на президентських виборах, вирішив з тріумфом увійти до парламенту. Створив партію “Кукіз’15”, яка отримала 8,8% голосів виборців, або 42 депутатські мандати. За час роботи у парламенті легіон польських “слуг народу” (переважно з радикальних шовіністів) і його очільник не раз демонстрували цинізм, особливо у трактуванні українського питання. Коли десь два роки тому у Польщі велася дискусія, щодо санітарного відстрілу диких кабанів, то улюбленець смартфонної молоді заявив, що ті хто це робить, “уподібнюються до бандерівців, котрі вели в 1943 році відстріл поляків на Волині”…
Далеко не всім до вподоби такий політ “інтелекту” політика. Тому на травневих виборах 2019 року до європейського парламенту цього політика підтримали лише 3,7% виборців. На жовтневі парламентські вибори у Польщі 2019 р. “Кукіз’15” вже не йшла самостійно, а створила разом з Польською селянською партією (очолювану лікерам, а не селянином!) передвиборчу коаліцію з патріотичною назвою “Коаліція польська”. Ця патріотична назва спрацювала. Коаліція отримала загалом 30 депутатських мандатів. Однак лише 6-м особам від “Кукіз’15” виборці віддали перевагу. Тому-то яскравий “метеор” польських президентських виборів 2015 р. в 2020 р. вже не брав участі в президентських виборах. Своїм колись резонансним іменем підтримав свого коаліціанта. Та ця підтримка нічого не дала. Керівник Польської селянської партії отримав лише 2,36% відсотків виборців. Майже стільки, скільки отримав політик, котрий декларував легалізацію у Польщі одностатевих шлюбів (2,2%).
Історія з тріумфальним злетом у політику людини з неполітичної стихії та її різке падіння — свідчення, що примітивною демагогією люмпенізовану та нечитаючу масу можна легко надурити. Проте на брехні можна “доїхати” хіба що на політичний смітник або до пекла. В атмосфері демонстрації того, що загал суспільства дуже не любить, коли його явно дурять, відбувалися президентські вибори — 2020 р. Проте ще немає однозначної думки, хто є тим, що дурить. У тому питанні нині польське суспільство поділене навпіл.
Коли дивитися на карту Польщі не лише у контексті останніх президентських виборів, а всіх, що там відбувалися від часу падіння комуністичної системи, то побачимо, що за цінності, які проповідує партія Качинського і підтримуваний нинішній президент Польщі А. Дуда, частіше голосують у тих регіонах, що колись входили до російської та австрійської зон окупації. 4 із 6 воєводств, в яких виграв діючий президент Польщі, до 1918 року понад 130 років були окуповані Росією!
У північних та західних землях, що були колись частиною Німеччини (і заселено нині приїжджими звідусіль) віддають перевагу опонентам партії Качинського. Чи це звичайна випадковість, чи, може, це влив деформації менталітету, зумовленої більше, ніж стома роками окупації? Наукова відповідь на це запитання дуже важлива і для нас, українців. Ми ж як нація століттями були під московським чоботом, який деформував українську свідомість та менталітет. Тож ретельніше вивчаймо досвід сусідів і наполегливіше захищаймо свої національні права.

Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment