Сторінка з життя Василя Єрошенка в Японії

Єрошенко Василь Якович (13.01.1890, українська слобода Обухівка, тепер Бєлгородської области РФ — 23.12.1952, Москва РФ) — український і японський письменник. У 4 роки втратив зір. Займався педагогічною діяльністю на Чукотці, Далекому Сході й Туркменістані. В 1916—1921 роках відвідав Сіам, Бірму, Індію, Китай, Фінляндію, де збирав фольклорні та етнографічні матеріали. Відвідував Польщу, Німеччину, Англію, Францію, Австрію та інші країни. Очевидці свідчать, що
В. Єрошенко знав і вільно володів 19 мовами. Серед них — українська, латинська, санскрит, есперанто, англійська, італійська, французька, німецька, японська, китайська, бірманська, тайська, хінді, туркменська, пушту, іспанська, португальська, російська. 1914 року Товариство есперантистів відрядило його до Японії, де навчався у Токійській школі сліпих. Тут через півтора року опанував японську мову й почав друкувати художню і публіцистичну прозу японською мовою та есперанто, опанував гру на традиційних японських інструментах кото та сямісені. 1920 року залишив Японію, переселився до тодішнього СССР, де жив під пильним наглядом совєтських спецслужб. Його багатющий архів перевезла до рідного села і знищила большевицька влада. В Японії видано тритомник його творів, про життя і творчість В. Єрошенка захищено докторську дисертацію, про нього пишуть в японських енциклопедіях.
Далі подаємо уривок спогаду Такасуґі Ічіро (есперантист, письменник, громадський діяч, вчений літератури та прекладач: 1908—2008) з книжки Досвітня пісня” (Токіо, видавництво “Іванамі шотен”, 1982, стор. 192—204) про діяльність В. Єрошенка в Японії, атмосферу того часу, його друзів та знайомих.

  1. Нові друзі
    Єрошенко знову зачастив на зібрання есперантистів. В той час токійські есперантисти кожної третьої середи збирались в тимчасовому офісі Асоціації бакалаврів, а в усі інші середи – на другому поверсі будинку Осака Кенджі, що на Шін-Огавамачі, в районі Ушігому. Це місце слугувало офісом Японського інституту есперанто, і також у ньому на постійній основі проводили лекції. Хоч би якою сильною була його любов до мандрів, а все ж батьківщиною його душі завжди було есперанто.
    У той час на тлі інтернаціоналістських напливів, що охопили світ, рух есперанто почав стрімко набирати оберти. 26 грудня 1919 року, приготувавшись до розвитку нового руху, Японську Асоціацію Есперанто (JEA) реорганізували в Японський Інститут Есперанто (JEI).
    Через російську революцію, зокрема політичну нестабільність на Далекому Сході, різко зросла кількість росіян, які шукали притулку в Японії. У проміжку між Токіо та Йокогамою один за одним розселились білі емігранти, що заробляли собі на життя, продаючи раша, але до таких біженців також додались такі визначні есперантисти, як Серишев, Кузнецов, Коломієць, що стало великим поштовхом для руху есперанто в Японії. Крім того, на цей період також припав приїзд фінляндського посланця Рамстедта (1873—1950), що також був есперантистом.
    Хоча письменник Накано Шигехару п’ять років — з 1919 до 1924-го, провів у Старшій школі №4 в Канадзаві, схоже що хвиля руху есперанто дійшла навіть до містечка в Канадзаві, що на краю Японії. В його роботі “Uta no Wakare” є наступні рядки:
    Якось, на чолі з Рамстедтом, посланцем з Фінляндії, до цього містечка завітала група есперантистів. Щоб послухати лекцію, Ясукічі пішов запросити Курату….
    Повертаючись з лекції додому, Ясукічі ще раз зайшов до Мацуями. І повів розмову про есперанто, яке вперше почув. “Потрібно розтягувати голосні звуки. Мова здається якоюсь безтурботною. А в кінці Рамстедт розповідав, що сонце в Фінляндії влітку не сідає, і через те, що неможливо зрозуміти коли день, а коли ніч, понад вечір, тобто вечір згідно з годинником, в містах і селах б’ють у дзвони. Щось на кшталт: дзвонять дзвони, тому вечір. А потім він заявив “Схоже і моїй розповіді задзвонили дзвони”, і спустився”….

На такому підйомі руху Ооіші Васабуро з центральної метеостанції читав лекцію з аерології на есперанто, а Єрошенко, з балалайкою навпереваги і наспівуючи російські народні пісні й власні імпровізовані мелодії, активно брав участь у лекціях з популяризації есперанто. 14 листопада в Ічіко, 28-го числа того ж місяця в YMCA, в грудні — в Осаці і Кіото.
Такао Акіо, який зустрічав Єрошенка в Осаці, в “Osaka ni okeru tanemaki jidai” наступним чином описує свої спогади про той час.
Для Єрошенка будь-яке місце було його домівкою, і навіть в невеличкі подорожі він брав з собою великий словник для незрячих, громіздкі книжки і балалайку. Я багато разів говорив йому, що ми ще повернемося, і радив залишити важкі речі, але він вперто відмовлявся. Певно, це через те, що його завжди супроводжувало почуття “вічного мандрівника”. Як результат, супроводжуючі вимушені були допомагати йому, несучи важкий багаж. А якщо у переповненому потягу стукнути інструмент — багровіє від злості. Кидається зі звинуваченнями в неуважності….

Єрошенко, використовуючи будинок сліпця Івахаші Такео як штаб-квартиру, протягом кількох тижнів подорожував по Токіо, Осаці й Кобе. Свої враження про той час Івахаші так описує у своїй автобіографії “Ugoki-yuku hakaba”:
Єрошенко мав гостру спостережливість, коли мова заходила про літературу чи соціальні проблеми, і все ж у чомусь він мав вузькі упередження, властиві незрячим людям, що наштовхувало Рьоічі на думки про те, що досі у нього була важка доля. Весь час не покидало відчуття, що десь у середи­ні Єрошенка продовжує жити вигляд тих давніх мандрівних бардів, що під акомпанемент лютні співали довгих історично-героїчних пісень на вулицях Флоренції чи Греції.
Єрошенко, наспівавши своїм низьким голосом якусь мелодію, голосно зітхнув. Раптом він запитав у Єрошенка: “Пане Єро, якої Ви думки про соціалізм?”
Єрошенко знову зітхнув. І продовжив задушливо мовчати.
(Для цієї людини романтизм і марксизм співіснують разом)
Ось що він подумав…
Одного дня Єрошенко вирушив до школи для незрячих у Кобе, і того вечора залишився ночувати в будинку директора Імадзекі. Але так вийшло, що після вечері Єрошенко з Імадзекі дискутували про релігію і в ході суперечки перейшло у сварку. Директор, християнин, був відомий своєю впертістю, що зовсім не поступалась впертості Єрошенка. Наостанок Імадзекі прокричав:
“Такий нічого не розуміючий атеїст, як ти, не може залишатись у моєму будинку! Йди геть”.
“Чудово. Я також не бажаю залишаться в подібному місці”, — кинув наостанок Єрошенко, вийшов зовсім один у нічне місто, поблукав якимось дорогами і о першій ночі нарешті дістався до будинку Івахаші в Осаці.
Закінчивши лекції в церкві Яріямачі в Осаці та в жіночій школі Соай, Єрошенко сказав, що бажає відвідати Іттоен в Кіото. Таким чином, Такао Акіо в супроводі Єрошенка, вирушив до Кіото. Це відбулося 20 грудня.
Саме в цей час у кіотській старшій школі №3, буквально за тиждень до цього, був заснований клуб Есперанто на чолі з Ягі Хідео (в майбутньому ректор університету Окаяма) та Окамото Йошіцугу (редактор Нового есперанто-японського словника). Єрошенко провів лекцію перед десятками слухачів у студентському центрі університету Кіото, яку перекладав Ягі Хідео.
Таким чином, поки Єрошенко активно брав участь у русі есперантистів, він знаходив дедалі більше друзів, впливаючи на той напрям, у якому мав рухатись далі.
За ті три роки, що Єрошенка не було в Японії, у країні помітно змінилася соціальна ситуація. Оскільки Антанта, на чиєму боці виступала Японія в Першій світовій війні, здобула остаточну перемогу над мілітаристичною Німеччиною, демократія, що була ціллю війни, великою хвилею накрила і береги Японії також, і на передовій цього припливу стояли Йошіно Сакудзо з Токійського університету (1878—1933), Ояма Ікіо з університету Васеда (1880—1955) та Фукуда Токудзо з університету Хітоцубаші (1874—1930). Крім того, під прямим впливом революції в Росії, соціалістичний рух в Японії, що довгий час був у застої, знову почав зростати.
Приблизно за рік до повернення Єрошенка в Японію спонтанний “жіночий бунт Еччю”, що спалахнув 3 серпня в Ніші-мадзухачі-мачі, префектура Тояма, відразу поширився всією країною і перетворився на Рисовий бунт з підпалами та кровопролиттями за участю близько 700 тисяч чоловік.
З початком 1919 року, в лютому, з подачі Хасегави Ньодзекана (1875—1969) та Оями Ікіо був заснований журнал “Warera”, в квітні журнал “Kaizo”, в травні “Дослідження соціалізму” Сакая Тошіхіко і Ямакави Хітоші (1880-1958), а також у червні вийшов журнал “Kaiho” за колективною редакцією Арахата Кансона (1887—1981), Асо Хісаші (1891—1940), Сано Манабу (1892—1953). Візит Джона Дьюї (1859—1952) до Японії також випав на лютий цього ж року.
У грудні 1918 року при Токійському університеті було створено студентську організацію “Шінджін-кай”, а в лютому 1919 року при університеті Васеда заснували “Мінджін-домейкай”. Напрям Масового мистецтва в літературному світі почав відроджуватись ще приблизно з 1916 року, але з другої половини 1920 року він розвився до пролетарської літератури з чіткішими положеннями.
За кожним з цих явищ — як журнали, асоціації та літературні напрями, неслась буря, що покривала всю Азію. З березня 1919 року в наступні пів року в Кореї відбувся так званий рух 1 березня; 4 травня цього ж року в Китаї почався Рух четвертого травня.
Саме в час, коли на Японські острови почала насуватись ця буря, Єрошенко знову ступив на землю Токіо.
Такацу Масамічі (1893—1974) — один із тих друзів, з яким пов’язала доля в епіцентрі цих нових віянь. Такацу Масамічі народився в префектурі Хірошіма, при храмі буддійської секти Шіншю і мав стати монахом, але одного дня почувши лекцію Корехіро, батька Курахари Корехіто, в нього відкрились очі на соціум і він поставив своєю метою провести реформи в Хонган-джі. Восени 1918 року у віці 25 років він переїхав до столиці, вступив до університету Васеда і ввійшов до ораторського клубу.
Одного разу на конкурсі промов з професором Учігасакі Сакусабуро в ролі судді нагороду отримали Асанума Інеджіро (1898—1960) від факультету політології, і Такуцу Масамічі від філологічного факультету. Тоді, стоячи за кафедрою, наприкінці своєї промови на тему “Осінь, до якої повинна рухатись молодь”, Такацу заспівав пісню, що викликала овації у слухачів.
Це була перероблена пісня Соеди Адзенбо (1872—1944), якого називали “Червоним співаком Енка”.
“Що це блищить в бокалах багатіїв?
Шампанське? Ні, невірно.
Піт славних селян.
Що це блищить на голові
коханки аристократа?
Діаманти? Ні, невірно.
Кров і сльози милої робітниці.
Що це блищить на грудях
у міністрів й генералів?
Ордена? Ні, невірно.
Черепи славних солдат”
Як можна побачити з цієї пісні, думки тогочасних студентів старшого віку вже були охоплені соціалістичними ідеями. В лютому 1919 року він разом з Асанума Інеджіро, Інамура Рюічі, Міяке Шьоічі, Вада Івао організували Мінджін-домейкай, і в липні 1920 року створили Акацукі-мінкай.
У серпні 1920 року Хасегава Ньодзекан і Ояма Ікіо були звільнені з газети Осака-асахі за статтю (торкаючись теми Рисового бунту, вони написали на передовиці “А чи не наближається наша Велика Японська Імперія, що так пишається своєю бездоганністю, до дня останнього страшного суду?”), а з лютого 1919 року вони заснували журнал “Warera”, зробивши своїми читачами молодь. Водночас Ояма Ікіо повернувся до університету Васеда і став за кафедру. В Мінджін-домейкай як на лідерів покладались на Ояму Ікіо та на Кітазаву Шінджіро, які щойно повернувся з навчання за кордоном, але з часом, залежно від того, кого з цих двох вказували як лідера, “Домей” розкололось на дві конфліктуючі частини. Вирішальним голосом за те, що лідером стає Ояма Ікіо, став голос Такацу Масамічі.
Такацу був із студентів, схильних до соціалістичних ідей, почав відвідувати лекції з есперанто в будинку Осака Кенджіна на Шін-Огавамачі. Там він познайомився з Єрошенком, з яким напрочуд швидко зблизився.
Порадившись з Такацу Масамічі, Єрошенко став вільним слухачем філологічного факультету університету Васеда. Також у Васеді викладав його колишній приятель Катагамі Нобуру, що всіляко за ним приглядав. У квітні 1920 року в університеті Васеда відкрилась кафедра російської літератури, завідуючим якої став Катагамі Нобуру, що за два роки до цього повернувся з Москви.
Один із приятелів-однокурсників, письменник Ібусе Масуджі, в есе “Той час” згадує про Єрошенка:
Єрошенко був моїм товаришем по курсу на філологічному факультеті Васеди. В цей час в Васеді проводили академічні реформи, і наш курс об’єднали з молодшим курсом, окремо приймаючи вільних слухачів. Вважається, що Єрошенко, як знайомий професора Катагамі, слухав лекції, щоб підучити японську.
В той час, серед студентів було багато дивакуватих людей.
Про Єрошенка говорили, що він абсолютно самотній російський поет-сліпець. Він ніби проживав в Накамура-я на Шінджюку, але я часто бачив, як він пізньої ночі прогулюється по Гакурадзака. Я бачив, як він йде, не одягнувши шляпу і без зонта, хоча на вулиці моросив дощ. Він йшов широким впевненим кроком, ніби зряча людина. Ми обговорювали те, що зі спини його силует в накидці виглядає дещо атмосферно. І підозрювали, чи не зрячий він насправді.
Але коли він заходив до аудиторії, зазвичай хтось зі студентів заводив його тягнучи за руку, і як правило цими студентами були Такацу Масамічі, або ще один, ім’я якого я забув, але він був родом з Кобе і притримувався поглядів лівих — це був обов’язково хтось з цих двох. Але не зважаючи на це, я гадаю, що сам Єрошенко не був прихильником лівих, чи щось на кшталт того, а був просто поетом.
Якось на класних зборах студентів він заграв на балалайці і заспівав кавказьку пісню. Це була якась пісня однією з кавказьких мов, яку він співав похмуро, пригнічено, здавалось навіть, що він плаче, але, згідно з поясненням професора Катагамі, це була пісня про кохання кавказців. Як для такого, то це був тьмяний спів.
Після того як пройшло це зібрання, ми з Аокі, моїм приятелем по курсу, повертаючись додому, разом дійшли до висновку, що Єрошенко все ж таки не лівий. Причина була в тому, що в той час ми вірили, що ліва ідеологія заперечує і кохання також…

Такацу Масамічі жив зовсім поруч з університетом в Тодзука, Генбе-мачі. Єрошенко майже кожного дня навідувався до цього пансіонату, де вони розмовляли про Російську революцію. Під впливом Такацу, Єрошенко поступово дедалі сильніше став цікавитись соціалізмом.
Серед товаришів Такацу Масамічі був незрячий соціаліст Оно Канеджіро. Він був на рік старший за Єрошенка. Оно народився в Кіото, на Хігаші-Хорікавадорі, але, як і Єрошенко, в чотирирічному віці втратив зір і отримав освіту в школі для незрячих в Кіото. Він мав відмінний розум, а щодо теорії соціалізму, то він був на крок попереду від будь-кого. Крім того, був міцним, активним, життєрадісним, і до того ж мав ту саму гостру інтуїцію, властиву незрячим людям.
Єрошенко почав близько спілкуватись з Оно Канеджіро. Єрошенко навчав Оно російської мови, а Оно вдихнув в Єрошенка соціалістичні ідеї.
Оно Канеджіро, разом з Кондо Ейдзо та Такацу Масамічі, в серпні 1921 року брав участь у заснуванні так званої Комуністичної партії освічених (Gyomin-kyosanto). Вважалось, що він загинув у 1923 році під час Великого землетрусу Канто, але він емігрував до Шанхаю, де йому допомогли сховатись серед французького кварталу люди з Незалежної партії Кореї і звідки він втік на кораблі до Владивостока. Та за якоюсь підозрою його затримало ДПУ. Саме в цей час, за випадковим збігом обставин, туди прибули Сано Манабу, Кондо Ейдзо, Такацу Масамічі, що втекли від арештів по справі Комуністичної партії Японії. Оно попросив дати йому зустрітись з ними, і Кондо, і Такацу підтвердили що Оно їхній однодумець, але ДПУ не дало їм зустрічі. На періодичні звертання Кондо і Такацу щодо зустрічі з Оно, радянська влада відповіла, що вони відправили його до школи для незрячих в Іркутську. Втім про подальшу долю Оно нічого не відомо.
Вище йшлося про те, що під впливом Такацу Масамічі і Оно Канеджіро Єрошенко почав проявляти зміни в ідеологічних думках, але, з іншого боку, серед нових близьких друзів були також і такі люди, як Фукуока Сайічі та Масакі Хіроші.
Фукуока Сейічі (майбутній головний редактор “Reader’s Digest”), Масакі Хіроші (майбутній адвокат) та Цумагарі Кураноджьо (майбутній професор університету Тохоку) були членами одного гуртка “Клуб Теннен” у старшій школі №7. В 1920 році вони разом вступили до Токійського університету.
Одного дня провідні критики Хасегава Ньодзекан, Ояма Ікіо та Кушіда Тамідзо (1885—1934) влаштували лекцію в Унітаріанській церкві на Шіба. Масакі Хіроші, що зовсім недавно приїхав до столиці з самого краю Кюшю, заздалегідь вирушив до місця проведення лекції, сівши на потяг від будинку свого старшого брата на Хякунін-чьо в Окубо. Наблизившись до місця проведення, він зауважив високого сліпця, вдягнутого в високі чоботи та сорочку, що збентежено шукав вхід. Провівши цього сліпця всередину, Масакі зайняв місце поруч з ним на лекції.
З цього дня Єрошенко почав часто навідуватись до Масакі. Можливо, справа була в тому, що Шінджюку і Окубо Хякунін-чьо розташовані недалеко один від одного, але він приходив і вдень, і ввечері, і запрошував Масакі на прогулянку. І ввечері йшов набагато швидше, ніж удень. Особливо Єрошенко радів прогулянкам по Тоямагахара у вітряну погоду. В дні коли дув сильний вітер, шуміли дерева і незрячий Єрошенко міг чітко і в динаміці відчути щось на кшталт всесвітнього простору.
Оскільки старший брат Масакі був суддею і в обідній час був відсутній вдома, у Масакі не було нікого, окрім його бабусі та молодшої сестри. Єрошенко, завітавши в гості з обіду, міг весь день розмовляти з Масакі в його кімнаті, або вони сідали на набережній в Тоямагахара і читали Емерсона (1803—1882). Упевнений у своїй англійській мові, Масакі зачитував Емерсона вголос, а Єрошенко, що мав досвід навчання в Лондоні, одразу розумів прочитане і ділився влучною критикою і враженнями.
У цей час за Єрошенком вже інколи почали встановлювати стеження. Нечисленна кількість біглих росіян, що проживали в районі між Токіо та Йокогамою, всього лише за один рік, прагнучи свободи, знову вирушили в еміграцію до Америки та Китаю. З цього факту легко можна простежити, що тогочасна японська поліція з підозрою ставилася до російських емігрантів, серед яких цілком можливо приховався вірус більшовизму, і притримувалась політики перешкоджання їхньому проживанню в Японії на постійній основі. Мало того, Єрошенка не тільки примусово вислали з Індії, він ще й багато спілкувався з Такацу Масамічі і Оно Канеджіро, що, схоже, нервувало органи влади. “Слідкують навіщось за такою чудовою людиною, а що ж він зробив поганого?” — примовляла бабуся Масакі.
Масакі познайомив Єрошенка зі своїми приятелями Фукуокою Сейічі та Цумагарі Кураноджьо, з якими той також зав’язав тісне спілкування. Особливо велику роль у його житті зіграв Фукуока Сейічі, що водив Єрошенка до Хасегави Ньодзекана, який проживав на Уегахара в Накано, а пізніше, коли збірку Єрошенка вирішили видати на Собункаку, всю паперову роботу, таку як переклад і корекція, робив саме він. Причиною чому Фукуока Сейічі став особливо близьким з Єрошенком, можна вважати його сильну короткозорість, що робила його наполовину незрячим і вселяла в нього хвилювання про те, що він і сам з часом осліпне. Одного разу вони пішли на виставу Дзаданджі в Мейджі-дза і зайняли місце на третьому поверсі. Оскільки Єрошенко не міг бачити сцени, він почав ставити багато питань по ходу вистави. Але і Фукуока з третього поверху фактично не бачив деталей. Природно, що відповіді були незв’язними. Єрошенко розізлився і сказав з образою: “Як не люб’язно”, тож Фукуока був вимушений зізнатись у своїй таємниці.
“Насправді мені також не видно. Я не так сильно відрізняюсь від тебе, пане Єро”.
Єрошенко якийсь час мовчки задумався, і в кінці кінців тихо промовив:
“Он воно як, друже. Тоді і мені треба все переосмислити. Я зовсім нічого не знав”.
Після цієї розмови вони напрочуд швидко зблизились.

Переклад з японської
Хіросі КАТАОКИ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment