20-річний ювілей легендарної подорожі по Дніпру до Криму

“Не можна відновлювати державу, не знаючи історії, не знаючи, як гинула Україна, як її душили, плюндрували, гнуздали. Якби ті, хто стає президентами, хто в кандидатурі, поїхали хоча б в одну — дві гетьманські столиці! І відчули той національний дух. Оце національна свідомість і національна ідея, про яку ми так багато говоримо! І вона починається з очільника держави, з президента. А якщо в нього немає цього духу нації, пріоритетного лише для цього народу… Тоді все і валиться, трощиться, руйнується…”, — з інтерв’ю в Батурині.

20 років тому вперше відбулась просвітницько-спортивна подорож по Дніпру до Києва — похід під вітрилами на чотирьох яхтах від Києва до Севастополя під девізом “Дніпро і Чорне море єднають Україну”. Флагманом флотилії яхт була легендарна “Лелітка”, на якій перед цією експедицією її капітан Валерій Петущак разом зі своєю дружиною Наталею Македон здійснили навколосвітню подорож у 48 тисяч кілометрів.
На всьому маршруті під час стоянок в містах по Дніпру відбувалися цікаві зустрічі та мітинги з місцевими людьми. Подорож завершилася встановленням язика на дзвоні в стародавньому Херсонесі. Але у Севастополі на учасників вітрильної регати, що її організувала і провела Українська Народна Партія “Собор” і яка мала на меті приєднати до німого херсонеського дзвону бронзового язика, вже тоді чекали провокації місцевої влади…
Близько полудня 12 серпня до Графської пристані пристали три яхти під блакитними знаменами “Собору” з народними депутатами України Анатолієм Матвієнком та Григорієм Омельченком, президентом Міжнародного фонду “Союз-Чорнобиль” Володимиром Шовкошитним, генерал-полковником Анатолієм Лопатою та їх побратимами по партії. Перед севастопольцями виступив Анатолій Матвієнко, котрий розповів про хід регати, її мету та про акцію озвучення стародавнього дзвону в Національному заповіднику “Херсонес-Таврійській” і науково-практичну конференцію “Українська мова і українська політика”. Кульмінацією усіх пропагандистсько-культурологічних заходів якраз і мала стати акція повернення голосу старовинному дзвонові у Херсонесі: “Досі дзвін глухо озивався лише тоді, коли туристи жбурляли у нього камінням. Це був голос відчаю і болю. Ми ж хочемо повернути йому голос віри і надії, адже без віри і надії в себе, в краще майбутнє нашої молодої держави український народ не зможе подолати трьохсотлітню рабську психологію, гордо розправити свої широкі плечі сівача і будівничого, усвідомити себе повноправним господарем на прабатьківській землі”.
На превеликий жаль, ганебні дії Севастопольської держадміністрації із “терміновим замінуванням авіабомбою часів ІІ світової” зірвала акцію. Та народні депутати України відвідали згодом міську Раду, де передали язик до дзвону, який, до речі, виготовили майстри Севастопольського Морського заводу, голові п. Пархоменку, котрий пообіцяв виконати прохання і завершити від імені міської влади благородний намір соборівців.
Прибуття і перебування у місті учасників регати УНП “Собор” сколихнуло громадськість і вже тоді показало антиукраїнську сутність місцевої влади, яка протягом цих трьох днів демонструвала свій відвертий промосковський дух… Додивилась до сумнозвісної “кримської весни” 2014-го! Окрім цієї , вже історичної просвітницької регати, подорожування щоліта стало для представників національно-демократичних сил, об’єднаних спершу “Відкритою політикою”, далі — УНП „Собор“, а ще згодом УРП “Собор”, доброю традицією. Кожного року знаходилося зо два десятки відчайдухів, готових пожертвувати черговою літньою відпусткою задля фізично виснажливого, але страшенно насиченого подіями “спортивно-політичного туризму”.
У 1999 році за ініціативою Матвієнка вдалося здійснити першу спортивно-туристську експедицію на велосипедах по гетьманським столицям України під гаслом “До джерел державності”. Маршрут експедиції складав відстань більше тисячі кілометрів: Київ – Ніжин – Батурин – Конотоп – Кременчук – Чигирин – Черкаси – Канів – Трахтамирів – Переяслав-Хмельницький – Київ. Ця просвітницька подорож стала першою ластівкою в подальших щорічних спортивно-туристських експедиціях різними куточками України. Серед них була й важкодоступна Говерла (з вершини якої в ураганний вітер було зібрано 2 тони сміття), Кримські гори та фортеці півдня України, унікальний природно-історичний об’єкт, який від доби пізнього палеоліту до перших віків християнства правив за святилище для наших пращурів — Кам’яна Могила, яка як пам’ятка загальносвітового значення здатна пролити світло на загадки перших тисячоліть історії індоєвропейців, історична памятка козацької доби Хортиця, складний комбінований маршрут місцями, пов’язаними з життям князя-короля Данила Галицького в Холмі, де велосипедна частина перейшла спочатку в байдаркову, а згодом — в напів-марафон від Хотина й до Кам’янця-Подільського, експедиція “Соборна Україна-2002” на проблемний український Схід з гаслом: “Ми всі — українці” — на Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Луганщину, Донеччину, Запоріжжя… Її продовжила під тією ж назвою “Соборна Україна-2003” на яхтах по Дніпру за маршрутом Київ–Одеса 2003 року. Напередодні важливих президентських виборів 2004\2005 року “Собор” провів культурно-просвітницьку експедицію “Соборна Україна-2004”, учасники якого побували в Київській, Полтавській, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Черкаській, Хмельницькій, Чернівецькій та інших областях на підтримку патріотичного кандидата Віктора Ющенка. Мотором таких подорожей незмінно був саме Анатолій Сергійович Матвієнко — президент Федерації спортивного туризму України з 2000-го року. Під час президентства Анатолія Матвієнка федерація, якою він керував впродовж 12 років, отримала статус національної, що надало їй ексклюзивне право на проведення всеукраїнських та міжнародних змагань зі спортивного туризму на території України.

Анатолій Матвієнко завжди наголошував: “Слід, нарешті, перестати боятися слова “Націоналізм”. Націоналізм — це той самий патріотизм, тільки діяльніший і жертовніший. Націоналістами своїх держав, своїх націй з неминучістю були і є всі великі політики. Бідою України, однак, було є те, що в нас при кермі ніколи не були націоналісти, які б по-справжньому любили свій народ, свою країну!”
P.S. Франція має національний велотур “Тур де Франс”, їхні сусіди італійці – “Джіро д’Італія”. Наш веломаршрут 1999 року ( “Гетьманські столиці”) може стати основою українського національного велотуру – “Меморіалу ім. Анатолія Матвієнка”. Можливо, не професійного, а масово-аматорського, до якого могли би приєднуватися на окремих етапах від своїх населених пунктів вздовж всього маршруту…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment