Огієнкова церква в Брусилові вже з освяченими надкупольними хрестами

Микола ТИМОШИК

У житомирському Брусилові освятили і встановили надкупольні хрести знову відродженого Свято-Воскресенського замкового храму Храм цей незвичний трьома дивовижними фактами.
Факт перший. Він тричі знищувався і тричі відбудовувався, хоча досі ніхто достеменно не міг встановити в його кількастолітній історії ні справжніх причин знищення, ні точної дати заснування.
Факт другий. У цьому храмі майже сто сорок літ тому був охрещений, а через 25 літ потому повінчаний зі своє землячкою Домінікою Іван Огієнко. Йому судилося прославитися далеко поза межами рідного краю безкомпромісною титанічною працею заради ствердження української справи і української правди. І в такий спосіб прославити це маленьке містечко над тихим Здвижем в усьому світі.
Факт третій. В усіх трьох відбудовах він незмінно зберіг у своєму вигляді автохтонність — староукраїнський козацький стиль у видовженому трихресному вимірі. Щоправда, цього разу постав із руїн не дерев’яним, а в камені.
Ідея третього відродження Огієнкового храму належить послідовнику цього Великого Українця, одержимому конкретними добрими справами, талановитому господарнику, не фальшивому, а справжньому патріоту і вмілому керівнику Володимиру Габенцю. Нині він — голова Брусилівської громади і лауреат премії ім. Івана Огієнка. Приїхав на цю подію і знаний земляк брусилівців — колишній київський голова Олександр Омельченко.
Урочистий чин освячення надкупольних хрестів здійснив владика Житомирський і Овруцький ПЦУ з поважним клиром митрополит Паїсій.
Третє відродження храму відбувається у спосіб народної толоки. Щоправда, “з миру по нитці” в позаобласному масштабі не вийшло.
Свого часу я виступав з промоційними зверненнями про цю сакральну толоку на сторінках і “Слова Просвіти”, і “Літературної України”. Зазначався там і рахунок, на який небайдужі до цієї справи мали можливість щось таки та й пожертвувати. Однак майже ніхто з читачів цих газет не відгукнувся. У таких ситуаціях пекуче нагадує про себе стала розбіжність значної частини української інтелігенції між полум’яними закликами любити Україну і потребою любити її, мовлячи словами Євгена Чикаленка, “до глибини кишені”.
Тішуся тим, що до цієї святої справи реально прилучилася очолювана мною Фундація ім. митрополита Іларіона (Огієнка).
У який спосіб?
Під крилом Фундації ось уже кільканадцять літ видаються недруковані досі в Україні праці Огієнка з канадських архівів. Для цього заснована ціла бібліотечна серія “Запізніле вороття” (досі світ побачив уже 21 том). Також є написаний автором цих рядків свіжий двотомний життєпису про Огієнка — “Його бій за державність” та “Запізніле вороття”. Частину з цих накладів Фундація безкоштовно передає до Музею Огієнка в Брусилові.
Кожний, хто побуває в цьому музеї, може взяти з собою один або кілька томів цінних текстів, які з малороса здатні перетворити читача в справжнього українця. Але є одна умова. За кожну взяту при вході книжку відвідувач має покласти до спеціальної скриньки свою власну добровільну грошову пожертву. У такий спосіб на сьогодні Іван Іванович Огієнко вже “заробив” на свою церкву близько 30000 гривень.
В Огієнківському комітеті є традиція. Під час урочистого віншування нових лауреатів у Брусилові запрошувати їх до цього Музею. І там кожен причетний до нашого кола однодумців залишає у скриньці частину своєї премії. Вручення премії цьогорічним лауреатам у Брусилові планується 18 вересня. Відвідання всіма учасниками дійства нового храму і музею в сценарії позначено як головні події того дня.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment