Дмитро Павличко
Олесь Гончар про свою поетичну творчість писав 1985 року в статті “Від автора”, що була опублікована в першому томі його творів у дванадцяти томах. Він писав так: “Перечитавши свої фронтові поезії і досить скромно їх оцінюючи, автор, однак, вважає, що ці давні, подеколи може й кострубаті, рядки — як не дивно — зберегли через десятки літ свою первісну емоційну навантагу, внутрішню щирість, отже, й мають право на зустріч із читачем”. Я зустрівся з поезією Олеся Гончара давно, не раз вже збирався написати про неї, як про твори Олеся Гончара, надзвичайно важливі для розуміння всієї його творчості. 1941 року, коли Олесь Гончар був студентом Харківського університету, він написав вірш “Україні”:
Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.
Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.
І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.
І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!
1941 рік, Харків
Це пише двадцятидвохлітній студент, який знає, що за цей вірш його можуть заарештувати, заслати на Сибір, але кайданів дзвони його не лякають. Цей хлопець виступає, як проникливий пророк: “За тебе стануть ще мільйони!”, і тут же, того ж року, в Харкові, студент Олесь Гончар пише вірш “Лебеді”, не політичного, а суто образного, метафоричного змісту.
ЛЕБЕДІ
На кривавій вечірній воді
Білі ячать лебеді.
Вітре бурхливий, повій,
Озера зруш супокій.
Тиші ясної раби,
Не знали ми вік боротьби.
Чого ми бажали, куди пливли?
Для чого на світі жили?
На кривавій вечірній воді
Білі ячать лебеді.
Музика цих рядків доводить, що їхній автор — митець, ислитель, що своє духовне переживання здатний побачити в явищах природи. Це — справжній поет!
Але ще роком раніше студент Олесь Гончар у відверто філософському вірші пише про своє життя, як про “Співучу стрілу”. Це геніальний вірш, читайте його двічі, а то й тричі, бо це сповідь душі великої, що усвідомила своє духовне життя, як стрілу, яку не можливо спинити, а тому необхідно її вважати блискавкою, що співає, як молода людина і не знає назад вороття.
Бура трава без води
В гарячім конанні злягла.
Над степом, од сонця рудим,
Дзвінка пролітала стріла.
Все заглушила на мить
Сила стріли молода.
Повітря навкруг аж кипить,
Мов сонячна світла вода.
Співуча стріло! Як і ти,
Прожити б хотів життя.
Вперед блискавицею йти,
Не знати назад вороття.
1940
Думаю, це один з найкращих поетичних українських творів, що мають право стояти біля творінь Тараса Шевченка та Івана Франка.
Є ще один вірш Олеся Гончара — “Україна”, датований 1943 роком.
УКРАЇНА
Україна — плантаторське поле,
Україна — лиш ярем скрипіння,
Україна — плачі й голосіння,
Які не вщухають ніколи!
Ми тепер, 2020 року, переконуємось, що студент Олесь Гончар писав надзвичайно важливу правду для нас і, мабуть, для майбутніх поколінь нашого народу.
2020 р
