«Січ», «Луг», «Сокіл», «Пласт» та «Просвіта»

Богдан САВКІВ

“Січ”, “Луг”, “Сокіл”, “Пласт” разом з “Просвітою” супроводжували українське національне відродження починаючи ще з кінця позаминулого століття. Діючи поруч із “Просвітою”, з прикладним оздоровчим спортивним спрямуванням (“у здоровому тілі здоровий дух”), вони сприяли патріотичному вихованню української молоді спочатку тільки в межах колишньої Австро-Угорщини, що відрізнялась ліберальнішим ставленням до народів, що її населяли (осередки товариств функціонували і у Відні, столиці монархії), на відміну від визнаного жандарма Європи Росії. Вихованці прикладних спортивних “Січі”, “Лугу”, “Сокола”, а також “Пласту”, українського скаутського товариства, стали ще від кінця позаминулого століття провісниками української державності, висунули зі свого середовища січове стрілецтво, що стало основою Української Галицької Армії, а також організоване Є. Коновальцем з числа полонених галичан стрілецтво на Наддніпрянщині — одну з найстійкіших до більшовицької пропаганди одиниць армії УНР, висунуло зі свого середовища низку загальновідомих військовиків та людей науки і мистецтва, зокрема тих, що недавно відійшли — Богдан Гаврилишин та Василь Сліпак. Другим дуже важливим державницьким надбанням стало Наукове товариство імени Т. Шевченка, що з настанням незалежності стало передумовою створення національної академії наук. Тодішні українські вчені І Пулюй, І. Горбачевський, Ю. Медвецький, Р. Залозецький крім вимушеного друкування своїх праць переважно чужими мовами зробили вагомий внесок у розвиток української технічної термінології. Деякі сусіди намагалися присвоїти наукові здобутки наших вчених, і тоді для гарантування належності їх до українства членство в НТШ виявилось недостатнім, адже членами авторитетної наукової організації обирались і найвідоміші вчені іншого походження, наприклад Айнштейн та інші. Поляки у своїх публікаціях навіть переінакшили прізвище українського відомого вченого Ю. Медведського на свій кшталт (Niedwiedzki), і тільки належність останнього до “Просвіти” стала гарантією українства. Тому я вважаю, що сучасна “Просвіта” та часопис “Слово Просвіти” не повинно залишатися осторонь важливого складника патріотичного виховання прийдешніх поколінь. Ще в часи проведення футбольного “Євро — 2012” я звертав увагу на настійну потребу відновлення випуску української “Спортивної газети”, при існуючому засиллі російськомовних часописів, навіть клонів російських видань. Адже раніше київські динамівці та інші спортсмени передплачували та залюбки читали українську газету. Звертав увагу і на те, що заокеанська українська діаспора, випередивши представників таких державних народів, як Голландія, Німеччина, Італія, Польща (іспанська та португальська мова і так є пануючими в Латинській Америці), видавала “Спортивні вісті”. А до відновлення українського часопису “Слово Просвіти”, сповідуючи відому тезу, що у складному слові “фізкультура” другий складник є визначальним, повинно взяти під свою опіку висвітлення спортивного життя країни. Адже і висвітлення спортивного життя, рішуче наповнення спортивного простору якісним україномовним коментуванням, україномовними інтерв’ю тренерів, спортсменів та оглядачів сприяло би патріотичному вихованню, зрозумінню престижності рідної мови, наверненню підростаючого покоління до оволодіння нею. Необхідно рішуче поліпшити організаційну роботу зі створення первинних осередків “Просвіти” у всіх школах і спортивного профілю та командах майстрів. Не забуваймо, що порожнього місця не буває. Відсутність якісної української інформації та засилля добкінсько–кернесівського тлумачення історії призвело недавно до такого курйозу: довірливий молодий коментатор футбольного дійства раптом заявив, що проведення цьогорічного футбольного фіналу кубка вирішено провести… в “першій столиці” України. Не забуваймо, як представники олігархату, брати Суркіси, зуміли політизувати народних улюбленців, записавши в СДПУ(о) всю команду київського “Динамо”, збудували на Закарпатті під виглядом бази відпочинку для динамівців дачу для свого шефа В. Медведчука, якою він і користується донині. Не применшуючи окремих заслуг Суркісів, зокрема в організації Григорієм “Євро – 2012”, поступовим розумінням деяких питань теперішнім власником, не забуваймо, що їхня незграбна робота з суддівством призвела до відлучення команди від розіграшу європейського кубка. Тоді, ще в роки ніби братерського ставлення Росії до нашої держави, мінімум у двох виданих в Росії “Енциклопедіях футболу”, в яких пропагувались досягнення двох найтитулованіших пострадянських команд — московського “Спартака” та київського “Динамо”, в характеристиці останнього крім завоювання численних нагород вказується про дисциплінарне відлучення його від європейського змагання. Тоді тільки завдяки особистому втручанню недавнього президента України Л. Кравчука вдалось скоротити термін відлучення. Насторожує і недавня ініціатива Суркісів щодо відсудження в націоналізованого “Приватбанку” якоїсь суми, що розхитує стабільність національної валюти. Несподіваним стало призначення новим тренером “Динамо” перестарілого Луческу, що протягом чотирьох років, тренуючи петербурзький” “Зеніт” та збірну Туреччини, не зумів досягнути відрадних результатів. Адже тільки такому великому тренеру як В. Лобановський вдалося у трьох етапах керування київською командою добиватися високих показників, виховати трьох володарів європейського “Золотого м’яча” та й іноді успішно поєднувати основну роботу з тренерством національної збірної. В таких делікатних питаннях зарозумілому власнику клубу потрібно було порадитись з громадськістю, врахувати професійну думку самих футболістів. Зовсім непедагогічним вважаю ставлення І. Суркіса та його тренера Хацкевича до подальшого навчання перспективного гравця С. Супряги. Хотілося би повірити в чудо, але для роботи в подальшому (якщо це не суперечитиме жорсткості міжнародних правил, тоді — на чисто громадських началах, врахувавши національні особливості) утворити громадську опікунську раду, що гарантувала б від усіляких непродуманих призначень. Для відновлення занедбаного авторитету улюбленого лідера українського футболу, мабуть, треба спиратися на вихованців своєї школи та, як виняток, запрошувати здібних виконавців з інших міст і до мінімуму звівши запрошення з інших країн. Даруйте за історичну аналогію, у моєму баченні київська команда повинна нагадувати Запорізьку Січ — з основною українською масою, тільки з невеликим доповненням з інших, переважно споріднених народів. Раніше у київське “Динамо” запрошували (а це за півстоліття) тільки таких гравців як Хмельницький, Щегольков, Пузач,. Поркуян, Коньков, Беланов, Безсонов, Протасов, Литовченко, Дем’яненко,. Заваров, та найвідоміші з-за меж України, європейського рівня гравці, як Ю. Войнов, В. Колотов, В. Шевченко, Віда, Белькевич. Потрібно виробити стратегічне рішення оптимальної участі українських футболістів в європейських та інших чемпіонатах, обмеження олігархічного впливу на футбольне життя. Адже пам’ятні припинення подальших шляхів закріплення успіхів очолюваних М Маркевичем харківського “Металіста” та особливо “Дніпра” після підступних дій олігархів, те ж стосується долі “Карпат” тощо. Попри майже необмежені фінансові вливання, у порівнянні з іншими клубами, наявності більш ніж подвійного складу висококваліфікованих виконавців, “Шахтар” давно втратив справжнє шахтарське обличчя, перетворившись наполовину в збірну Латинської Америки та Африки, не став справжньою донецькою командою, а скоріше комерційною організацією з закупівлі та продажу гравців. Така команда не може стати національною гордістю країни. Вважаю, що в таких містах з усталеними футбольними традиціями, досвідом вирощування самобутніх майстрів, як Одеса, Харків, Дніпро, Львів міська влада повинна об’єднати місцевих бізнесменів, які би в складчину утримували команди. Від олігархічного засилля треба повсюдно відмовитися. Тільки створенням сталих патріотичних колективів, а не пасинків олігархату, український футбол може відновитися та зайняти гідне місце у світі. Бажаючі можуть мене доповнити.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment