Передмова упорядника
Дмитро ПИЛИПЧУК
Продовження. Початок у ч. 30-32 за 2020
2.
Це перший бібліографічний покажчик про паперові публікації словників української мови, укладений за принципом максимальної повноти. Охоплено видання за період з 1596 до 2018 року включно. Загалом у покажчику 9244 бібліографічні нотатки; загальний обсяг видання – 67 обліково-видавничих аркушів. У покажчику три основні розділи. В розділі І “Книжкові видання в Україні: 1627–2018” описано 8036 словників, розділі ІІ “Книжкові видання в інших країнах світу: 1596–2018” – 556 словників, а в розділі ІІІ “Окремі публікації в періодичних і продовжуваних виданнях та прикнижкові словники: 1793–2018” зафіксовано 652 публікації. Бібліографічні записи систематизовано за хронологією, а в розділі ІІ – ще й за країнами видання.
Конче необхідно зазначити, що перший словник української мови – “Лексис” Лаврентія Зизанія-Тустановського (1596), ровесник Берестейської унії, – вийшов друком у Литві (Вільно, друкарня Братська), весь текст словника мав 34 сторінки й містив 1061 слово. Як пише професор Ірина Фаріон, саме цей словник вперше зафіксував слова мова, мовлю, мовлєньє1.
Другим (після “Лексиса”) друкованим українським словником, але першим на теренах України став “Леξіконь славенорѠсскій” Памви Беринди (1627, 477 с., друкарня Києво-Печерської лаври).
Звертаю увагу читачів на те, що покажчик “Словники української мови” подає інформацію не лише про словники у вузькому розумінні цього терміна, а й про інші джерела довідково-енциклопедичного характеру та обсягу, в яких в абетковому чи тезаурусному порядку систематизовано лексикографічний матеріал. Як упорядник обстоюю розширювальне тлумачення терміна “словники української мови”.
Якось, вже ближче до завершення роботи над цією книгою, я занотував був, що в бібліографічних описах названих у моєму покажчику книжкових видань чи пресових публікацій слово “словник” трапляється понад 6,8 тисячі разів, словничок – 222, слівник та слівничок – по 2 рази, довідник – 1128 (у т. ч. словник-довідник – 732), енциклопедія – 914, розмовник – 317, глосарій – 89, лексикон – 62, атлас – 59, номенклатура – 33, тезаурус – 21, перелік – 12, фармакопея – 4. На жаль, у тих даних про жанрознавчу термінологію було багато “інформаційного шуму”, і остаточні цифри, можливо, виявляться дещо іншими, – але їх порядок і співвідношення, я певен, залишаться тими самими, тож наведена статистика дає бодай приблизне уявлення про плоди праці українських лексикографів за нібито понад чотири століття (422 роки).
Якщо вúшикувати дані мого бібліографічного покажчика про кількість назв паперових словників української мови, виданих у 1627–2018 рр., у єдиний ланцюжок, вийде дуже інформативна таблиця, в якій наочно видно історичний плин творчої продукції українських лексикографів і незаперечний зв’язок між піднесеннями в національному словникарстві – й піднесеннями національно-визвольного руху українців (див таблицю 2).
Таблиця 2
Кількість паперових книжкових словниково-довідкових
видань в Україні у 1627–2018 рр. (на 18.03.2020)
Рік і кількість назв словників Рік і кількість назв словників Рік і кількість назв словників Рік і кількість назв словників Рік і кількість назв словників
1627 – 1
1751 – 1
1756 – 1
1804 – 1
1830 – 1
1849 – 1
1850 – 1
1852 – 1
1861 – 1
1862 – 1
1864 – 1
1865 – 1
1866 – 1
1867 – 1
1869 – 1
1871 – 1
1873 – 1
1874 – 2
1877 – 1
1881 – 1
1882 – 2
1884 – 1
1885 – 1
1886 – 3
1888 – 1
1889 – 1
1890 – 1
1892 – 2
1893 – 3
1894 – 3
1896 – 2 1897 – 2
1898 – 2
1899 – 2
1900 – 1
1901 – 1
1902 – 1
1904 – 3
1905 – 3
1906 – 2
1907 – 5
1908 – 7
1909 – 8
1910 – 4
1911 – 4
1912 – 4
1913 – 1
1914 – 1
1916 – 1
1917 – 21
1918 – 76
1919 – 10
1920 – 6
1921 – 3
1922 – 4
1923 – 14
1924 – 16
1925 – 22
1926 – 34
1927 – 20 1928 – 25
1929 – 13
1930 – 22
1931 – 19
1932 – 9
1933 – 8
1934 – 11
1935 – 11
1936 – 6
1937 – 6
1938 – 6
1939 – 2
1940 – 3
1941 – 3
1942 – 2
(УРСР = 0)
1943 – 0
1944 – 0
1945 – 0
1946 – 0
1947 – 2
1948 – 5
1949 – 1
1950 – 5
1951 – 4
1952 – 3
1953 – 4
1954 – 4
1955 – 15
1956 – 6
1957 – 9 1958 – 20
1959 – 22
1960 – 14
1961 – 22
1962 – 14
1963 – 22
1964 – 30
1965 – 13
1966 – 10
1967 – 11
1968 – 16
1969 – 27
1970 – 22
1971 – 26
1972 – 20
1973 – 21
1974 – 16
1975 – 8
1976 – 25
1977 – 20
1978 – 19
1979 – 21
1980 – 15
1981 – 17
1982 – 10
1983 – 12
1984 – 19
1985 – 22
1986 – 14
1987 – 11
1988 – 14 1989 – 14
1990 – 23
1991 – 36
1992 – 79
1993 – 161
1994 – 134
1995 – 132
1996 – 130
1997 – 164
1998 – 152
1999 – 170
2000 – 190
2001 – 230
2002 – 224
2003 – 273
2004 – 290
2005 – 290
2006 – 356
2007 – 359
2008 – 385
2009 – 332
2010 – 334
2011 – 341
2012 – 366
2013 – 330
2014 – 281
2015 – 285
2016 – 287
2017 – 284
2018 – 323
З цієї таблиці добре видно три періоди піднесення української лексикографії, які чітко корелюють з історичними періодами зростання національної свідомості й активності українців.
Перший із цих періодів – Українська революція: якщо за 290 років (1627–1916) в Україні вийшло 93 словники, то всього за два роки (1917–1918) опубліковано 98. Лексикографічний вибух!
Другий вибух (під час так званої хрущовської Відлиги) був набагато слабший і явно контролювався режимом. Якщо за період 1944–1957 рр. (а це 14 років) середньорічний випуск словників був на рівні 4-х назв, то у 1958–1964 рр. (це 7 років) він становив 19 назв.
При цьому, дещо зменшивши (після ХХ-го з’їзду) асиміляційний тиск, влада тоді ж таки (1958) запровадила в Союзі “супердемократичне” право вибору батьками мови навчання їхніх дітей, яке мало знищити можливості національного відродження і сприяти тотальній асиміляції неросіян.
По суті, розстрілявши національне Відродження 20-30-х, окупаційна влада в епоху після українізації жодного разу не продемонструвала прихильності до мов національних меншостей.
Третій і найпотужніший вибух національної лексикографії в Україні розпочався після проголошення Незалежності України і триває й досі. Він чітко демонструє, що сучасний розвиток української лексикографії є формою утвердження національної самосвідомості та, хоч і вкрай непослідовного, транзиту до функціювання української мови як державної, з усіма постколоніальними суперечностями цього процесу.
Статистика мого покажчика вражає тим, що левова пайка зробленого нашими словникарями належить до останнього приблизно століття (1917–2018). Якщо дивитись із Кремля, то дві російські революції випустили джина – українську мову – з пляшки, і тепер уже ніякі заклинання не спроможні повернути її туди, де вона була.
Ґрунтуючись на даних цього покажчика, Українська держава і її громадяни можуть відтепер пишатися, що Україна – це країна щонайменше сімох тисяч словників, навіть якщо брати до уваги тільки ті видання, що мають у назві лексему словник (але ж кількість зафіксованих бібліографами словників української мови, видрукуваних у паперовій формі окремими книжковими виданнями в Україні та у 30-х інших країнах світу, сьогодні перетнула позначку 8,5 тис. видань!), і намагання Москви доводити науковцям інших країн, що ніякої окремої української мови не існує, – це нахабна й цинічна імперська брехня.
Покажчик спонукає думати, що, ймовірно, українська лексикографія за своєю активністю належить сьогодні до першої десятки лексикографій світу2 і що в разі успішного розвитку країни українська мова має шанс у найближчі десятиліття стати однією з мов світової комунікації.
Якщо послідовно проаналізувати поступ (цебто прогрес) української лексикографії за періодами її розвитку, то побачимо пряму залежність її стану від режиму свободи чи несвободи. Спробуймо проаналізувати хвилі цього історичного розвитку чи занепаду на прикладі сімох статистичних відрізків у діапазоні від минулого до майбутнього. Середньорічні показники кількості назв словників подамо як індекси.
В 1627–1916 рр. (290 років) в Україні видано 93 словники0,3.
В 1917–1918 рр. (2 роки) видано 98 словників48,5.
В 1627–1991 рр. (365 років) в Україні видано 1153 словники3,2.
В 1919–1991 (73 роки влади окупаційної номенклатури) в Україні видано 962 словники13,2.
В1627–2018 рр. (392 роки) в Україні видано 8036 словників20,5.
В 1992–2018 рр. (27 років) в незалежній Україні видано 6883 словники255,0.
В 2001–2018 рр. (18 років) в Україні видано 5565 словників309,2.
Якщо зіставити сумарні статистичні показники кількості назв словників у двох епохах – ДО проголошення Незалежності України і ЗА Незалежності, – то дістанемо такі дві множини: 1153 (14,3 %) в 1627–1991 рр. включно – і 6883 (85,7 %) у 1992–2018 рр. Співвідношення середньорічних показників щодо кількості виданих назв у цих двох епохах – 3,3 : 309,2, або ж, інакше кажучи, еквівалентне співвідношенню 1 : 943.
Ми бачимо, що за умов свободи показник лексикографічної активності щоразу зростає, і навпаки: несвобода щоразу радикально зменшувала шанси для видання словників, а отже, й для функціювання української мови.
Якщо вдуматися в статистичні дані цього бібліографічного покажчика, то вони говорять і про рівень свободи лексикографічної творчості українських словникарів. В незалежній Україні (1992–2018) середньорічна кількість н а з в паперових видань словників української мови (255,0) у 19 разів переважає цей самий показник (13,2) у московській колонії під назвою “Українська РСР” (1919–1991). Завважмо: і це – майже виключно завдяки сучасним ентузіастам словникової справи!
Гранично принижений статус України як московської колонії можна проілюструвати на прикладі видання в УРСР словників англійської мови. Українська РСР вже 1945 р. була членом-засновником ООН, а перший словник з англійської мови вийшов тільки в 1948 р. – на 29-му році існування УРСР :
Подвезько, М. Л. Англо-український словник : бл. 50 000 слів та виразів з дод. таблиці неправильних дієслів та списків скорочень і геогр. назв / склав М. Л. Подвезько при співробітництві К. І. Григоренка. – Київ : Рад. школа, 1948. – 792 с.
За 73 роки червоного колоніалізму вийшло аж 32 словники англійської. За перші 9 років існування незалежної держави Україна (1992–2000) таких видань було вже 201, а сьогодні загальне число назв паперових словників англійської, виданих у нашій країні, вже давно перевалило за тисячу.
Нагадаю, що з шістьох мов ООН Українська РСР – член-засновниця ООН – словники видавала лишень із трьох: англійської, російської і французької. Жодного словника з арабської, китайської та іспанської мов московська колонія “УРСР” не вúдала.
Якщо в колоніальному статусі УРСР дозволено було видавати словники чотирнадцятьма мовами, то в незалежній Україні словники в межах 1992–2018 рр. зафіксували вже п’ятдесять шість мов (що на 42 мови більше), і серед них: азербайджанську, англійську, арабську, білоруську, болгарську, верхньолужицьку, вірменську, гінді, готську, грузинську, давньоанглійську, давньогрецьку, давньоруську, данську, есперанто, іврит, індонезійську, іспанську, італійську, їдиш, караїмську, китайську, корейську, кримськотатарську, латинську, литовську, македонську, молдовську, німецьку, новогрецьку, норвезьку, перську, польську, португальську, ромську (циганську), російську, румейську [кримськогрецьку], румунську, санскрит, сербську, словацьку, словенську, старослов’янську, староукраїнську, татарську, турецьку, туркменську, угорську, урумську [Донеччина], фінську, французьку, хорватську, церковнослов’янську, чеську, шведську, японську. (Індекс мов, зафіксованих у словниках української мови, що видані в Україні, подано наприкінці покажчика).
Поміж іншого важко оминути факти, які так і просяться під рубрику “ПУТІН БРЕШЕ”, про які мали б знати українська влада, дипломатія, ЗМІ, наукова громадськість та українська діаспора, як і, до речі, наші партнери і симпатики на Заході і Сході…
За моїми даними, станом на 08.12.2019 за всю майже чотиристалітню історію української лексикографії (1627–2018) в Україні вийшло 3203 паперові видання перекладних словників4, з них 1497 видань (або 46,7 %) – то є російсько-українські (РУС) та українсько-російські (УРС) словники. Цей факт цілковито заперечує фейкове, безграмотне й антинаукове твердження Путіна про те, що українці й росіяни – “адін народ”. Про чітке бажання українців одмежуватись від російської мови свідчить і співвідношення РУС та УРС, виданих Україною у КОЛОНІАЛЬНОМУ і НЕЗАЛЕЖНОМУ статусах: якщо в колоніальній Україні упродовж кількох віків мовного рабства щороку виходило в середньому одне паперове видання РУС чи УРС, то в незалежній друкується 40 таких видань на рік. У свої РУС чи УРС українські лексикографи, якщо це не були конформісти і зрадники, вкладали і вкладають не гасло “Навіки разом!”, а – “Геть від Москви!”. Повна бібліографія РУС та УРС була б книгою щонайменше на 150 стор.
Важливо вказати на декотрі інші пропорції у виданні перекладних словників. З-поміж 3203 таких словників за всю історію їх видання у списку словників англійської мови – загалом 1172 видання (це 36,6 % від загальної кількості назв перекладних словників – на тлі 46,7 % словників за участю російської мови, про що згадано вище). Але в незалежній Україні частка словників за участі англійської мови різко зросла. Серед 2688 перекладних словників, надрукованих у 1992–2018 рр., російську мову включають 1110, а англійську – 1140 (тобто разом частка обох мов у загальній кількості назв перекладних словників кумулятивно становить 70,2 %). Якщо вилучити з підрахунків за цей період словники, в яких одночасно є і російська, й англійська мови (а їх є 308), то на інші 53 мови, без урахування видань староукраїнською мовою, припаде, вочевидь, приблизно 715 словників (менше 27 %), що, як на мене, вельми мало.
Наступні дві найчисленніші групи перекладних словників – це словники німецької мови (в 1992–2018 рр. – 311 назв) і французької (148). Тобто щодвароки незалежна Україна видає 19 назв словників німецькою та 11 – французькою. Запитання до амбасад Німеччини та Франції в Україні: а скільки словників української мови за оті 27 років видали німецькі та французькі видавництва?5 Якщо ми просуваємо франкофонію і дойчефонію в Україні, то чому вони не просувають українофонію в себе? Однозначно зрозуміло, що це – інерція імперського мислення, яке й досі таке характерне не лише для Росії.
Питання можна поставити й дещо ширше: а коли Міністерство закордонних справ України вело переговори на теми створення і видання українсько-іноземних та іноземно-українських словників у країнах проживання нашої діаспори? Які посольства України за кордоном переймаються тим, щоб українські видання словників і загалом українська книга була у фондах бібліотек країни перебування? Хто з українських науковців, крім колективу УМІФ академіка Широкова, зініціював створення перекладних видань словників за участі іноземних наукових закладів та лексикографів? Принагідно хочеться запитати і таке: чому держава Україна кинула напризволяще питання про поширення у світі свого академічного тлумачного “Словника української мови” у двадцятьох томах?6 Чому та сама держава не фінансує хоча б одну Національну бібліотеку України ім. Вернадського в частині виконання нею функції міжнародного книгообміну з найбільшими книгозбірнями світу? Про те, що цей книгообмін сьогодні на нулі, свідчить Звіт про діяльність НАН України за 2019 р.: у ньому щодо Бібліотеки ім. Вернадського про її міжнародний книгообмін – ані слова7.
Аналізуючи на базі цього покажчика кількість виданих в Україні перекладних словників, можна укласти своєрідний рейтинг мов, відображених у цих словниках (див. таблицю 3).
Таблиця 3
Рейтинг мов за кількістю виданих в Україні перекладних словників
(до 2018 р. включно)
Видано словників, назв Видано словників, назв
Назва мови до
1991
включ. В
1992–2018 всього Назва
мови до
1991
включ. В
1992–
2018 всього
Російська 387 1110 1497 Арабська – 13 13
Англійська 32 1140 1172 Турецька – 13 13
Німецька 67 306 373 Есперанто 1 11 12
Французька 16 149 165 Китайська – 12 12
Латинська 27 135 162 Давньогрецька 51 6 11
Польська 20 119 139 Молдавська 1 7 8
Іспанська – 61 61 Португальська – 8 8
Італійська – 48 48 Білоруська – 7 7
Угорська 6 33 39 Старослов’янська 2 4 6
Румунська 1 25 26 Словацька – 6 6
Чеська 2 16 18 Хорватська – 6 6
Японська – 18 18 Корейська – 6 6
Кримсько
татарська – 17 17 Перська – 5 5
Новогрецька – 14 14 Сербська2 – 5 5
Завдяки новому бібліографічному покажчикові ми можемо тепер розглянути в хронологічному порядку: коли українська мова вперше вступила в лексикографічний контакт з тією чи тією мовою?
Фактично перші книжкові видання словників з інших мов у поєднанні з українською з’являлися в Україні друком у такій послідовності:
1627 – староукраїнська мова виступає у парі з церковнослов’янською мовою (“Леξіконь славеноросскій…” Памви Беринди)
Середина XVII ст. – з латинською (“Лексикон латинський” Є. Славинецького і “Лексикон словено-латинський”, створений ним у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським; опубліковані В. В. Німчуком аж у 1973 р.)
1751 – з польською (Почаїв)
1838–1843, “Словник української мови” П. Білецького-Носенка (опублікований лише 1966 р.) – з російською (а фактично першим у 1861 р. видрукувано словник Каленика Шейковського “Опыт южно-русского словаря”)
1849 – з німецькою (вже після “Весни народів” 1848 р.)
1881 – з угорською
1900 – з давньогрецькою (словник І. Огоновського до Гомерових поем)
1922 – з есперанто (видано в Коломиї)
1948 – з англійською (Зх. Україна – з 1926 р.: Календар на рік 1927 і слівничок українсько-англійський, котрого повинен научитися кождий українець, котрий емігрує до Канади. – [Львів]: Накл. департаменту кольонізації і розбудови, 1926. – 24 с.)
1951 – з французькою
1957 – зі старослов’янською
1988 – з болгарською, молдавською і чеською
1993 – з верхньолужицькою, івритом, іспанською, румейською та урумською (розмовник у Донецьку)
1995 – з арабською (в 6-мовному словничку медико-біологічних термінів, Одеса) і кримськотатарською (розмовник, Київ)
1996 – з румунською (втім, 1964 р. вийшло “бухарестсько-чернівецьке” видання бухарестського видавництва “Didactica şі реdаgоgіса”, але це видання важко віднести до категорії українських з огляду на його румунське місце народження) та їдиш
1997 – з новогрецькою та японською
1998 – з італійською
1999 – з португальською і хорватською
2000 – з давньоруською (чи не запізно?!) (Василь Денисюк, словник скорочень)
2001 – із сербською
2002 – з ромською (циганською), словацькою (тоді як у Словаччині 1985 р. вийшов величезний словник П. Бунганича) і готською (автор словника – В. В. Євченко, вінницьке видавництво “Фоліант”)
2004 – з давньоанглійською, китайською, литовською, шведською
2005 – з македонською
2006 – з білоруською (!!!), перською, татарською та фінською
2007 – із санскритом (лише езотеричні терміни)
2008 – з караїмською
2009 – з данською і корейською
2010 – з вавилоно-ассирійською [аккадською] (словник Андрія Карнауха, Дніпропетровськ)
2011 – з норвезькою
2012 – з азербайджанською, турецькою та гінді
2013 – з індонезійською і туркменською (тримовний словник на 111 с.)
2014 – з грузинською
2015 – зі словенською
2017 – з вірменською
Чи можна сьогодні, констатуючи майже революційні зміни в українській перекладній лексикографії, назвати її стан ідеальним? Та в жодному разі! Деколонізація нашої лексикографії все ще йде дуже важко. Найперше тому, що бракує державної стратегії та державної допомоги в цій надважливій сфері творчого життя. Часто нас не можуть влаштовувати обсяг, якість і парадигма різновидів наявних словників.
Дуже рідко можемо визнати комплекс словників з конкретної мови достатнім для забезпечення перекладацької роботи. Для багатьох користувачів існування електронних інтернет-словників, на жаль, не компенсує відсутності паперових видань.
Україна досі не має ніяких паперових словників із дуже багатьох мов, зокрема, з таких, як абхазька, аварська, албанська, арагонська, баскійська, валенсійська, гагаузька, галісійська, естонська, ірландська, ісландська, каталанська, ладинська, латиська, люксембурзька, нижньолужицька, нідерландська, окситанська, осетинська, провансальська, ретороманська, фризька, з багатьох мов Азії, зокрема бенгалі, бурятської, в’єтнамської, дарі, індонезійської, казахської, калмицької, каракалпацької, киргизької, курдської, кхмерської, лаоської, малагасійської, малайської, маратхі, монгольської, непальської, пенджабі, пушту, сингальської, тайської, тамільської, телугу, узбецької, урду, філіппінської, чуваської, якутської, із жодної з мов Африки та з мов корінних народів Америки.
Як не дивно, досить скромні наші лексикографічні зв’язки з Білоруссю, а ще скромніші – з Литвою. Скажімо, у Литві, де 1596 р. з’явився перший друкований український словник (“Лексис” Лаврентія Зизанія), за роки Незалежності України не видрукувано жодного литовсько-українського чи українсько-литовського словника або ж розмовника, хоч тема балто-слов’янських зв’язків протягом останнього півстоліття в Україні активно досліджувалася.
Важлива й актуальна для України проблема – створення й видання багатомовних словників. Яка тут ситуація?
У 3203 перекладних словниках України, що вийшли на її теренах в 1627–2018 рр., зафіксовано від двох до сімох мов (тут мною не враховано позицію № 7275. – Д. П.). Двомовні словники (2695) становлять 84,1 % цієї групи словників, тримовні – 12,3 %, чотиримовні – 2,4 %, а 5-, 6- і 7-мовні словники разом становлять у вказаному історичному періоді 1,1 % від кількості назв перекладних словників.
За 27 років Незалежності України (1992–2018) у 2688 виданнях її словників представлено дві або більше мов (див. таблицю 4).
Таблиця 4
Випуск в Україні дво- і багатомовних словників
Категорія
словників Період до Незалежності (1627–1991), назв Період Незалежності
(1992–2018), назв Разом,
назв
Двомовні 491 2204 2695
Тримовні 22 372 394
Чотиримовні – 76 76
П’ятимовні 2 18 20
Шестимовні – 12 12
Семимовні – 6 6
Всього словників 515 2688 3203
Якщо виокремити групу тільки “найбагатомовніших” словників України, в яких подано п’ять–сім мов, то, окрім української мови, в них найчастіше бувають представлені англійська (майже завжди), російська, німецька і французька, значно рідше – іспанська, латинська і польська, і зовсім рідко – арабська, білоруська, болгарська, грузинська, есперанто, румунська, китайська і японська мови. На жаль, у багатомовних словниках України зовсім не представлені азербайджанська, бенгальська, в’єтнамська, вірменська, гінді, данська, естонська, іврит, італійська, казахська, кримськотатарська, португальська, корейська, нідерландська, литовська, латиська, норвезька, сербська, турецька, угорська, чеська8, шведська та інші мови Європи, Азії та Африки, важливі з погляду міжнародних відносин України.
Історичним непорозумінням та актом колоніалістичної культурної безтактності й нашого “пізнеіванства” (слівце Павла Штепи) досі є брак в Україні великого перекладного словника з давньогрецької мови (сором бере перед освіченими українцями XVII століття!). “Енциклопедичний словник класичних мов” за редакцією проф. Л. Л. Звонської – це дуже добре, але він за своїм статусом та обсягом словників Генрі Лайдела і Роберта Скотта (Великобританія), Анатоля Бейї [Ваіllу] чи П’єра Шантрена (Франція), Роберта Бікса (Нідерланди), Вільгельма Гемолля (Німеччина), Йосифа Дворецького (Росія) замінити, на жаль, не може.
Далі буде.
1 Фаріон І. Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV–XVII століттях : мовна свідомість, мовна ійсність, мовна перспектива. – Вид-во Львівської політехніки, 2015. – С. 148.
2 Мої пошуки бібліографічних покажчиків про словники інших національних мов, які перевищували б за кількістю зареєстрованих видань цей покажчик, виявились марними. – Д. П.
3 Це варто було б зобразити засобами інфографіки!
4 Логічно, що без урахування видань 2019–2020 рр.
5 У Франції в електронному каталозі бібліотеки Сорбони я знайшов лишень один солідний словник української мови: Dісtіоnnаіrе frаnçаіs-uкrаinіеn [Техtе іmрrіmé] / О. Andriеvskа, L. Jаvоrskа. Раrіs : РIUF, 1994. 1 vоl. (792 р.) ; 21 х 13 сm. Рrеmіѐrе Imрrіmerie Ukrаіnіеnnе dе Frаnсе (РIUF) [Перша українська друкарня Франції], ISВN 2-900419-05-0. Тобто 60-річної давності українське видання через 38 років передрукувала у Франції українська діаспора. А що зробили для представлення французам української мови французький уряд, французьке міністерство освіти, французькі славісти, університети, Французька академія наук (Aсаdémіе des sсіеnсеs)? У Національній бібліотеці Франції імені Ф. Міттерана в ролі словників з української – лишень невеличкі французькі видання типу брошур.
6 Тільки за моїми спостереженнями в електронних каталогах бібліотек світу, 42 бібліотеки із чотирнадцятьох країн світу придбали або отримали як подарунок СУМ-20 (в переважній більшості випадків – перші два томи). А далі томи Словника перестали надходити – до трьох національних бібліотек інших країн: Бібліотеки Конгресу США, Британської бібліотеки і Національної бібліотеки Чехії; до тридцятьох п’ятьох бібліотек найшанованіших університетів світу в Європі, Америці, Азії; до таких всесвітньо відомих книгозбірень, як Нью-Йоркська публічна бібліотека, Публічна бібліотека Торонто, Баварська державна бібліотека, Центральна бібліотека Цюриха.
7 http://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2019/12/200429172445665-1302.pdf
8 Подібним-таки чином у Чехії в численних багатомовних словниках бракує української мови, що свідчить, либонь, про відсутність взаємних контактів на цю тему між лінгвістами обох країн.
