Дмитро ЧОБІТ,
письменник
Продовження. Початок у № 26-29 за 2020 р.
Як і в минулі роки, захід починають католицькі священики. У вступному слові львівський біскуппомічник Едвард Кава запевнив присутніх, що то відбувається не політичний захід, а молебень пам’яті жертв трагедії.
Незважаючи на такі дуже щирі запевнення, вже другий виступаючий міністр Адам Квятковський зачитав листа президента Польщі Анджея Дуди із заяложеними і неправдивими звинуваченнями українців. Ось його слова: “Морд, вчинений 28 лютого 1944 року на мешканцях Гути Пеняцької разом із іншими нашими співвітчизниками, які тут переховувалися, став прямим символом того страшного часу. Українські солдати і поліціянти на службі гітлерівського німецького Третього рейху разом з українськими націоналістами в жахливий спосіб знищили тут біля тисячі осіб, а все село дощенту спалили… Злочин у Гуті Пеняцькій є вражаючим свідченням того, що насправді означала тодішня “акція антипольська”, яка була ні чим іншим, як геноцидом і чисткою етнічною”. (List na obchody 76. Rocznicy zaglady polskiej miescowoњci Huta Pieniacka //https//www//prezydent.pl/aktualnosciwypowiedzieprezydentarp/inne/art,1305,listnaobchody76rocznicezagladypolskiejmiescowoscihutapieniacka. html).
Коментар. По суті А. Дуда повторив дещо іншими словами свої з попередніх років абсолютно безпідставні, не оперті на жоден документ і цілком надумані звинувачення українців, ще й словом не згадавши про справжніх винуватців трагедії галицького села — німецький окупаційний режим та його війська.
У зв’язку з цим нагадаю польським пропагандистам брехні, що мною опубліковано кілька документально обґрунтованих праць про причини та обставини загибелі Гути Пеняцької, зокрема: “Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки” у тижневику “Культура і життя” за квітеньгрудень 2018 року ( №1724, 26, 2830, 3343, 45, 4748, 50 51); “Передумови і причини знищення гітлерівцями 1944 року Гути Пеняцької” у науковому збірнику Інситуту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України “УкраїнаПольща: історична спадщина і суспільна свідомість”. – Львів. 2019. – Вип.12. — С.114150; “Останній день Гути Пеняцької” у Бродівській газеті “Голос відродження”. – 2019.— №34,7,9,1314,21,23,41,44; “Про вбивства і теракти, скоєні бандитами Армії Крайової в окрузі Гути Пеняцької у січні —лютому1944 року” в збірнику “Брідщина — край на межі Галичини й Волині”. – 2020. — №11. – С.95110, узагальнюючу працю “Гута Пеняцька: як то було насправді” у журналі “Дзвін”. — 2020. № 1 (січень). С. — 111153; і №2 (лютий). – С.161 188 та статтю “Про так звану “екстермінацію польського народу”. – “Культура і життя”. – 2020. №3. – С.1013.
У світлі наведених публікацій наклепи президента Польщі та його оточення на українців цілком очевидні. Дуже цікаво: як їм тепер бути і що робити після наговореної впродовж 2018 — 2020 років брехні?
Про те, що у Польщі дехто уважно читав мої дослідження свідчить і той факт, що вперше польська сторона “омолодила” вік Гути Пеняцької — А. Дуда визнав, що вона існує не з “давніх часів” чи ХVII століття, як про це твердили і писали у Польщі, а з ХVIII ст. Бо село засноване не польськими королями, як то вигадували польські дослідники, а австрійською владою наприкінці ХVIII століття, яка завезла сюди склодувів із Австрії, а вже згодом, впродовж ХIХ, тут cтали селитися приходькиполяки та й дехто з місцевих українців і євреїв. Про все це і йшлося у моїх публікаціях обґрунтованих конкретними архівними документами — заперечити їх неможливо — тому й розпочали поступатися не дуже суттєвим. Але прозвучали і нові акценти з явними експансіоністськими нотками та відвертими ознаками територіальних претензій до України.
А. Дуда назвав цю місцевість “польською”. З якого б це дива та відколи споконвічна земля українців стала іменуватися польською? Добре відомо, як гостро сприймають в Польщі публікації, коли давній княжий Перемишль або заснований Данилом Галицьким Холм називають українськими, а тут на рівні президента таке витворяють, і в Україні всі мовчать — не хочуть образити стратегічного партнера… для дешевої української робочої сили. Але так завжди не буде! Досить поступатися принциповими речами.
Чому в Києві на головному вокзалі на прохання польської сторони українською мовою диктор оголошує: “Відправляється поїзд Київ — Пшемисль”? А чому не казати: “Перемишль”, так, як цього вимагають норми українського правопису, історична правда та здоровий глузд? Ми ж не говоримо “Вєн”, як то вимовляють австрійці, а називаємо їхню столицю “Відень”, то чому робимо алогічні поступки польським великодержавним шовіністам?
Як свідчить вже немалий досвід щорічних заходів вшанування пам’яті жертв Гути Пеняцької, безпринципне споглядання в Україні за неймовірною брехнею та нахабними вимогами польської сторони може дуже далеко завести.
Злива польської брехні у Гуті
Пеняцькій 23 лютого 2020 року
На відміну від виступів попереднього дня у львівському кафедральному соборі, 23 лютого 2020 року в Гуті Пеняцькій окрім зачитаних А.Квятковським брутальних звинувачень А. Дуди, інших гострих висловлювань з гучномовців люди на панахиді не почули. Але це не означає, що їх там не було — таке видно зі зливи антиукраїнських висловлювань польського телебачення, радіо та публікацій в Інтернеті, які лунали… із самої Гути Пеняцької!
Як це польські пропагандисти брехні і ненависті роблять? Дуже просто.
У Гуту Пеняцьку їдуть кілька десятків журналістів із польських ЗМІ та заздалегідь визначені пропагандисти брехні та наклепів, які нічого про Гуту Пеняцьку, окрім послань А. Дуди та висловлювань К. Шгвагжика не читали, але завзято коментують те, чого не знають та ще й звинувачують українців.
Українська влада і досі думає, що головне дійство відбувається на виголошенні текстів звернень президента Польщі А. Дуди. Але то далеко не так — основне відбувається вже після офіційної частини виступів від головного мікрофону панахиди.
По завершенні поминальних заходів вшанування жертв трагедії, які складалися з короткого молебню і кількох виступів — усе тривало до години часу, переважна більшість учасників починала розходитись. Саме тоді пропагандисти брехні і ненависті займали місця по різних кутках Гути Пеняцької і починали давати інтерв’ю та імпровізовані брифінги для польських телеканалів, радіо, преси — так створювався ґрунт для потужного антиукраїнського інформаційного вибуху в Польщі та за її межами.
Судячи з публікацій польських ЗМІ, такими експертамипромовцями у Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року були міністр Ян Дзєдзічак, віцемаршалок сейму Малгожата Госєвська, голова Товариства “Гута Пеняцька” Малгожата ГосньовськаКоля, віцепрезидент Інституту національної пам’яті Польщі Кшиштоф Шгвагжик, доктор історії Леон Рапек, директор ІПН у Любліні Марсін Кшиштофік, керівник відділу архіву ІПН в Гданську Кароль Лісецький, шеф товариства комбатантів і репресованих Ян Юзеф Каспшик та ряд інших діячів. Практично майже всі вони надали численним журналістам по кілька інтерв’ю на тлі гутапеняцьких краєвидів. Ці “експерти” ніколи не досліджували причини, обставини та перебіг трагедії і не написали жодної наукової або пізнавальної статті про Гуту Пеняцьку хоча б на дві сторінки, але з небувалим запалом коментували те чого самі не знають! Тому більше говорили про звернення президента Польщі, молебень і урочисті заходи та розповідали власні недолугі версії того, що нібито сталося 28 лютого 1944 року в Гуті Пеняцькій з неодмінними надуманими звинуваченнями українців та вражаючими розповідями про спалення поляків живцем у стодолах і хатах.
Вже ввечері цього ж дня та в наступні дні новини про урочисті заходи пам’яті трагедії Гути Пеняцької з відповідними антиукраїнськими коментарями згаданих “експертів” показували по усіх провідних телеканалах Польщі, передавали по радіо і тут же виставляли в соціальних мережах, у тому числі в перекладі на англійську мову. Ними переповнено Інтернет.
Аби краще уявити масштаб цієї брутальнобрехливої пропагандистської кампанії, зведеної на найвищі щаблі державної влади Республіка Польща, подаємо кілька фрагментів виступів цих польських “експертів”, які по завершенні меси під виглядом інтерв’ю та імпровізованих брифінгів лунали у Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року.
Ян Дзєдзічак, представник уряду у справах Польщі та поляків за кордоном: “Говоримо про поляків Гути Пеняцької, замордованих українськими націоналістами” (Radio Zachod).
В інтерв’ю на польському телеканалі “TV Kurjer galicyski” Ян Дзєдзічак теж говорив про замордування поляків українськими націоналістами: “Їх вбили лише тому, що вони були поляками. Тому ми мусимо про це пам’ятати… відносини з Україною мають будуватися на правді” (TV Kurjer galicyski.Оbcnody 76. rocznicy zagіady Huty Pieniackiej//kurjer galicyjski. Com/aktualnosci/8317obchody76rocznicyzagladyhutypieniackiej0705 2020).
Мар’ян Кладний. На цьому ж телеканалі показали інтерв’ю з старшим вже українцем з картою поляка Мар’яном Кладним, який сказав: “Українська влада має перепросити поляків за те страшне мордування, а вони до цього часу цього ще не зробили” (Там само). Тобто вимогу вибачень уміло вклали в уста громадянина України з міста Великі Мости.
А ось ще слова часто цитовані у польських ЗМІ — громадянки України з картою поляка, Наталії Целюх, голови Товариства “Білий орел” у Бродах: “Щороку приїжджаємо сюди аби помолитися, бо то є земля полита кров’ю. То наша історія, про яку мусимо пам’ятати. Треба розповідати дітям, внукам, аби те зло більше ніколи не повторилося” (Ukraina: upamiкtniono ofiary Zbrodni w Hucie Pieniackiej//Polska agencijaprasowa //pap/pl / aktualnosci/news % 2C592132% C ukrainaupamietnionoofiaryzbrodniwhucipieniackiej.html;)
Малгожата ГосньовськаКоля, голова Товариства “Гута Пеняцька”. Довголітній керівник громадської організації “Гута Пеняцька” завжди була у центрі уваги журналістів. Ось і цього разу вона давала чимало інтерв’ю на тлі меморіалу та місцевих краєвидів. Але вона не відзначалася оригінальністю — говорила про пошуки правди, про очікування вибачень, повторювала заяложені та брехливі звинувачення на адресу УПА, дивізії СС “Галичина” та розповідала історію порятунку своєї мами під час пацифікації села. Її жалібнозворушливі розповіді лунали мабуть на усіх польських телеканалах і радіо. Але мусимо прокоментувати найголовніше з нею сказаного.
Коментар. Пані Малгожата має пряме відношення до Гути Пеняцької, бо її мамі вдалося врятуватися під час пацифікації німецькими окупантами цього галицького села. Разом з іншими дівчатами — у групі біля 10 осіб, мама Малгожати була виведена з костьолу та замкнена у стодолу, але вона ще з двома подругами втекла через другі двері до лісу, а з нього — у сусідні села.
Мама стверджувала — усі, що залишилися у стодолі, у ній і згоріли. Такого вона не могла бачити, бо втекла зі стодоли ще вдень, а село німці і сілезці почали палити вже коли смеркало. У стодолах німці замикали людей не тому, аби їх там палити, а для того, щоб по одному викликати на допити у хату. Допити проводили цілий світловий день — з 8 години ранку до 18 вечора. Вже тому слова мами про спалення у стодолі її подружок, на що часто посилається пані Малгожата, не відповідають дійсним обставинам справи, бо мама цього аж ніяк не могла бачити — коли біля 18 години німці почали палити Гуту Пеняцьку, вона вже була в сусідньому селі. Подібне стосується і багатьох інших надуманих звинувачень, до того ж не німців, а українців.
Ось чому побудовані на неправдивих або навмисно перекручених маминих переказах та багатьох інших, висмоктаних із пальця, вигадках, версії пані Малгожаги ГосньовськоїКоля, щодо звинувачень українців, за риторикою пана К. Швагжика “не мають нічого спільного з дійсністю”. Тому сама постановка питання про вибачення української сторони за воєнний злочин скоєний німецьким військом з числа німців, поляків і чехів Сілезії не узгоджується не лише із історичною правдою, а й із здоровим глуздом.
Кшиштоф Швагжик, віцепрезидент Інституту національної пам’яті Польщі, доктор гуманітарних наук, професор. Цей провідний у Польщі експерт і знавець проблеми Гути Пеняцької був чи не найбільш популярним серед польських трударів пера і мікрофону — на тлі пам’ятника в Гуті Пеняцькій він по кілька разів давав інтерв’ю одночасно для кількох ЗМІ та невпинно розповідав про “пошуки правди”.
Чимало уваги пан Швагжик присвятив розповідям про майбутні розкопки могил закатованих у Гуті Пеняцькій, їхньому перепохованню та спорудженню тут нового величного меморіалу із зазначенням не лише імен полеглих, а й їхніх катів. Тобто К. Швагжик ділився планами створення нового меморіалу у Гуті Пеняцькій услід за послом Польщі в Україні Б. Ціхоцьким.( zachod. pl /173062/prol. szwagrzyk – ipn – zaglada – teren – huty – pieniackiej /Radio Zachod).
Особисто я вважаю, що з такою пропозицією українська сторона мала би беззаперечно погодитися та підготувати власні тексти написів. Окрім жертв німецьких окупантів з 28 лютого 1944 року із точним зазначенням їхньої кількості, потрібно не забути і закатованих бандюгами гутапеняцької АК українців і теж подати їхні імена на ґрунтовно оновленому пам’ятникові.
Відомо, що українців викрадали в сусідніх селах, а потім катували та страчували прямо у самій Гуті Пеняцькій. Польські бандити АК вбивали українців і в усій довколишній місцевості. На цвинтарях сусідніх із Гутою Пеняцькою сіл Ясенів, Дуб’я, Лучківці, Підгірці, Голубиця, Сасів, Верхобуж, Чепелі та інших населених пунктів є могили таких жертв — усіх їх теж потрібно не забути. Картина має бути повною і безумовно правдивою.
На сайті ІНП подано повідомлення про урочистості у Гуті Пеняцькій під назвою “У Гуті Пеняцькій відбулося вшанування пам’яті помордованих поляків — 23 лютого 2020”, воно починається словами: “76 років тому, 28 лютого 1944 р., українські націоналісти замордували кількасот мешканців місцевості” (ipn.gov.pl/pl/aktualnosci/91386,whuciepieniackiejuczczonopamiecpomordowanychpolakow23lutego2020.html). Про полеглих понад пів сотні мешканців української та австрійської національностей, як і про сім’ю лікаряєврея Гольберга та російського партизана Арсена Сержана — ні слова! Нахабно толочать лише про поляків. Ось така “правда”.
Малгожата Госєвська, віцемаршалок польського сейму. Вона як і К. Швагжик давала чимало інтерв’ю. Ось деякі її висловлювання:
“Це, мабуть, головна проблема в польськоукраїнських відносинах. Те, що ми досі не можемо стояти на правді…
Йти вперед немає сенсу, якщо ми не пояснимо, що було в минулому…
Якщо ми не будемо стояти на правді — ми не зможемо пробачити…
Українська влада зможе засудити цей злочин лише тоді, коли українське суспільство отримає достовірну інформацію”. (https:// dzieje.pl/aktualnosci/wicemarszaleksejmudialogzukrainemusiuwzgleidiepamiecozbrodniewolynskiej@prew =search).
В інтерв’ю “Галицькому кур’єру” М.Госєвська сказала: “Обов’язком Польщі є боротьба за гідне вшанування помордованих поляків. Земля кричить, кричать ті помордовані останки, вкинуті до безіменних могил. Вони перестануть кричати тільки тоді, коли будемо могли їх гідно поховати.. Ми як поляки, маємо обов’язок боротися за вшанування наших співвітчизників”. (TV Kurjer galicyski. obcnody 76. rocznicy zagіady Huty Pieniackiej //kurjer galicyjski. Com/aktualnosci/8317 obchody76 rocznicyzagladyhutypieniackiej0705 2020 ).
І на завершення наведемо слова віцемаршалка польського сейму М. Госєвської, які багаторазово лунали з екранів телевізорів та радіо: “Нам потрібна ретельна правда про такі злочини… Тільки правда є гарантією того, що подібне ніколи не повториться… Лише коли ми зупинимося на правді, можемо вибачити, а вибачення є необхідним елементом побудови добрих відносин”. (Polske Radio SA// 23. 02. 2020; W Hucie Pieniackiej…//Polska agencijaprasowa.2020.2317:58/pap.pl./aktualnosci/news%2C592132% Cukrainaupamietnionoofiaryzbrodniwhucipieniackiej.html).
Вище ми процитували лише деякі вислови польських діячів біля пам’ятника у Гуті Пеняцькій та подали кілька фото, але таких інтерв’ю була безліч і не лише біля пам’ятного знака, але й у інших місцях знищеного села та на його цвинтарі. Усе сказане незабаром заполонило польські телеканали, радіоефір та пресу. Таких публікацій були сотні, а споживачами цього брехливого “агітпропу” — мільйони поляків, якщо не усе населення Польщі! Так тривало з 22 до 29 лютого, після чого уся ця “польська правда”, як бруд на дні болота, осіла в Інтернеті.
Польські “експерти” з усіх питань трагедії Гути Пеняцької невпинно говорили про “правду”, “історичну правду”, “пошуки правди”, але, на жаль, вони на усю Польщу ширили цинічну, нахабну і брутальну брехню, образливі для усіх українців безпідставні звинувачення та ще й вимагали каяття і вибачень. Невже ці, на перший вигляд ніби й поважні особи, державні діячі серйозно вважають, що правду і справедливість можна знайти та утвердити за допомогою підступної кампанії брехні? Цілком очевидно, що далеко не пошуками правди вони так сильно заклопотані.
До речі, на сайтах “Польського радіо”, інформагентства РАР усі інтерв’ю “правдолюбців” взяті в Гуті Пеняцькій 23 лютого 2020 року, як і виступи польських пропагандистів брехні у Львівському кафедральному соборі 22 лютого наведено не лише польською, а й англійською мовами.
Отже, дійство яке щорічно відбувається у Гуті Пеняцькій — це не простий молебень чи панахида над безневинними жертвами, як то подає українській владі польська сторона — то великий полігон для поширення брехні, наклепів та усіляких обмов українців, брутальних перекручень історичних подій, роздмухування антиукраїнського психозу в усій Польщі та чиненя підступного тиску на українську владу.
Саме для пропаганди брехні, під маскою молебню, звозять на українську землю десятки польських сіячів ненависті та паліїв міжнаціональної ворожнечі, а разом з ними – ще більшу кількість журналістів, яких уміло перетворюють на рупори пропаганди комусь дуже потрібної, вкрай підступної та фальшивої НЕПРАВДИ.
Про політичні молебні у Львові і
Гуті Пеняцькій 22 і 23 лютого
2020 року
Молебні, які польська сторона провела у суботу 22 лютого в кафедральному костьолі у Львові і 23 лютого у Гуті Пеняцькій, служили не так вшануванню пам’яті жертв, як для створення потужного інформаційного вибуху антиукраїнської кампанії в усій Польщі. Мета цієї брутальної пропаганди полягала у згуртуванні поляків довкола уявної української загрози та для того аби на цій основі об’єднати польське суспільство довкола діючої влади Качинського — Дуди — Моравецького, яка нібито з усіх сил протистоїть злу і бореться за “правду”.
Звичайно, мало хто у Польщі аналізує події з історичної точки зору — переважна більшість поляків сприймають передачі по радіо, телебаченні, публікації у газетах і журналах так як їм це подають і, як у випадку із Гутою Пеняцькою, проймаються ненавистю та злобою до своїх східних сусідів.
Саме у теперішній польській пропаганді брехні та ненависті лежать причини антиукраїнських проявів у самій Польщі, які особливо почастішали в останні роки.
Варто зазначити, що починаючи з 2005 року польські державні діячі та політики: президенти, міністри, депутати сейму, дипломати, згадуючи трагедію Гути Пеняцької, жодного разу не вимовили ні одного слова про справжніх організаторів і виконавців каральної акції та воєнного злочину — німецьких окупантів і ніколи не вживали в поєднанні з трагедією Гути Пеняцької слів: “німці”, “гітлерівці”, “німецькі окупанти”, “німецькі фашисти”. Вони завжди вперто говорили лише про українців, безпідставно та надумано ставлячи їм у провину те до чого вони непричетні — до розстрілів мешканців Гути Пеняцької та цілковитого спалення села 28 лютого 1944 року.
При цьому під час заходів на території України польські діячі старанно обходили прямі звинувачування українців та України за трагедію Гути Пеняцької і, як правило, говорили про “українських націоналістів”, “українських солдатів”, “українських поліціянтів з Підгорець”, “місцевих українських селян”, “УПА”, “ОУН”, “дивізію СС “Галичина”.
Однак у польських ЗМІ вже прямо звинувачували українців і вимагали визнання вини та вибачень від державної влади України. Але і це ще далеко не кінець – найважливіші постулати польської брехні перекладали на англійську мову і заповнювали нею Інтернет, тим самим намагаючись принизити українців та паплюжити авторитет України у світі.
Будьхто з бажаючих може легко відшукати в мережі Інтернет чимало польських пасквілів, погроз і прокльонів на адресу України та українців, за нібито знищену ними Гуту Пеняцьку. Особливо дивуватися польським великодержавним шовіністам із організацій так званих кресов’яків та, навіть, пересічних необізнаних поляків не доводиться. Бо як можна їм дивуватися, коли консул Польщі у Львові Ірена Нагурська заявила, що “злочин проти поляків у Гуті Пеняцькій вчинили українці” (Високий замок. 2020 – 6 лютого).
Перед нами дуже яскравий приклад того як думають і оцінюють українців теперішні польські керманичі, волю яких пропагує в Україні дипломат Ірена Нагурська.
А тепер торкнемося лише деяких передач на польських радіо і телебаченні, бо вони активно формують думку громадян Польщі про Гуту Пеняцьку та про Україну й українців.
Гута Пеняька у теле і радіоефірах
Польщі (2228 лютого 2020 року)
На телеканалі “TV – Trwam News”. Передача під назвою: “Шана жертвам злочину у Гуті Пеняцькій” польського телеканалу “TV – Trwam News” починалася словами: “28 лютого 1944 року українські війська під керівництвом німців заатакували село Гута Пеняцька розташоване в Малопольщі. Українці грабували, що їм вдалося. В жахливий спосіб загинули біля тисячі осіб. Село дощенту спалили”.
Отже, вже у перших словах передачі її автори явно дезінформували глядачів усієї Польщі, бо жодних “українських військ під керівництвом німців” у роки Другої світової війни не було в природі. Історики, у тому числі й польські, про таке нічого не знають. Наголошую — ні “українських військ”, ні “українських солдатів” у збройних силах “гітлерівського німецького Третього рейху”, як то стверджував у 2018 році польський президент Анджей Дуда, не було — там у силу різних причин служили не лише українці, а й поляки, росіяни та представники багатьох інших народів – і всі вони були німецькими солдатами та належали до німецьких військ, приймали німецьку присягу, мали німецьку форму з німецькими розпізнавальними знаками і єдине німецьке командування. Пан Дуда не називає ж “польськими солдатами” і “польськими військами” 450 тисяч своїх співвітчизниківполяків у Вермахті та військах СС, то чому застосовує подвійні стандарти до України?
У вислові “Гута Пеняцька розташована в Малопольщі”, теж явна історична неправда – Україна ніколи не була так званою “Малопольщею”. Цей термін штучно придумали та вживали польські окупанти, колонізатори й шовіністи по відношенні до загарбаних Польщею у 1920 році західних земель України. Термін “Малопольща” по відношенні до українських земель Конституційний Трибунал Республіки Польща у 2019 році визнав неконституційним, але його продовжують активно використовувати й досі.
Щодо цілком надуманого вислову “українці грабували, що їм вдалося”, то він не узгоджується навіть з першою частиною передачі, бо виходить, що “українські війська під керівництвом німців” атакували Гуту Пеняцьку заради грабунку поляків.
Тон початку передачі поєднувався з її подальшим антиукраїнським змістом. Спершу навели фрагмент інтерв’ю голови Ради у справах комбатантів і репресованих Яна Йозефа Каспжика, сказаними ним 23 лютого на тлі меморіалу у Гуті Пеняцькій: “Загинули ті, які тут знайшли прихисток після волинської різанини, їх вбили тільки тому, що були поляками. Гинули в ім’я ненависної ідеології, яку сповідували українські націоналісти на службі німецького націоналсоціалістичного Третього рейху”.
Далі подали фрагмент виступу міністра Адама Квятковського, який читав у Гуті лист президента Анджея Дуди і розповіли про нагородження медалями “Pro Patria” осіб, “за заслуги у справі вшанування пам’яті 850 жертв злочину у Гуті Пеняцькій, скоєного українськими націоналістами”. Нагороди урочисто вручали у Варшаві 28 лютого 2020 року. (Hold ofiarom zbrodni w Huciе Pieniackiej – Radio Maryja. pl).
Окрім телебачення твір “Шана жертвам злочину у Гуті Пеняцькій” передали по радіо “TV Trwan News”, а відео і текст виклали в Інтернет (Hold ofiavom zbrodni w Huciе Pieniackiej – Radio Maryja. pl).
На хвилях “Польського радіо”. 28 лютого 2020 вже о 6й годині ранку “Польське радіо” розпочало велику передачу “Злочин у Гуті Пеняцькій”, в якій, зокрема йшлося про таке:
“28 лютого 1944 року до Гути Пеняцької було скеровано сили дивізії СС “Галичина” і сотню УПА “Сіроманці”. До тих відділів долучилися також цивільні українці з сусідніх місцевостей. Село заатакували з трьох сторін. Був навіть один танк… Українці грабували все, що могли” (Zbrodnia w Hucie Pieniackiej.//Polskie Radio/ 28.02.2020.//0600//www.polskieradio).
Із цих слів у тверезомислячих слухачів мали би виникати запитання. Як поєднати танк з “геноцидом мирних польських обивателів” села? Невже з танком їдуть на “мирних жителів” та ще й аби їх грабувати? Але де взявся танк? Як відомо, у дивізії СС “Галичина” і в УПА танків не було. Перед нами факт брехні у кубі! Бо 28 лютого 1944 року самої дивізії СС “Галичина” у Гуті Пеняцькій не було і не могло бути — її щойно сформували, тому новобранці з числа українців проходили військові навчання на полігонах Німеччини та Франції, тобто за понад тисячу кілометрів від Гути Пеняцької. Сотні УПА “Сіроманці” ніколи не було на Брідщині — вона діяла у Карпатах і Прикарпатті, тобто за сотні кілометрів від Гути. Та й будьяких танків 28 лютого 1944 року у Гуті Пеняцькій теж не було, як і ні одного автомобіля — тоді лежали великі та глибокі сніги, по яких жодна техніка на той час не могла проїхати, тому німецькі війська пересувалися на санях українських селян, мобілізованих окупаційною владою в порядку повинності під назвою “форшпан”. Підрозділи німецького війська доїхали саньми лише до сусідніх із Гутою Пеняцькою сіл: Жарків, Ясенів, Голубиця і Пеняки, а далі вони атакували базу НКВД і радянських партизанів у Гуті Пеняцькій пішки і верхи на конях!
Далі буде.
