Велика польська брехня

Дмитро ЧОБІТ,
письменник

Закінчення. Початок у № 26-31 за 2020 р.

Але не лише “Польське радіо” дозволяє собі ширити брехню — незліченну кількість таких бздурів польські пропагандисти брехні та ненависті виставили в Інтернеті і не лише польською, а й англійською мовами!
Чого варте твердження, що Гуту Пеняцьку знищив полк “Нахтігаль” дивізії СС “Галичина”! Про цей неіснуючий полк та інші вигадки йдеться у фільмі з промовистою назвою “Український злочин у Гуті Пеняцькій” (Dokument Ukrainska zbrdnia w Huciе Pieniackiej / youtube. сom / wateh ? v = K 83 fk OXUmEC).
Ми навели лише окремі фрагменти з кількох теле та радіопередач, але у Польщі їх були сотні. Окрім центральних, у кожному великому місті трансляцію здійснювали ще й місцеві телеорганізації та радіостанції: “Радіо—Жешув”, “Радіо—Люблін” тощо.

Урочистості у Варшаві
28 лютого 2020 року
Головні цьогрічні урочистості вшанування пам’яті жертв Гути Пеняцької відбулися у Варшаві 28 лютого 2020 року; вони широко висвітлювалися у ЗМІ і супроводжувалися обов’язковим елементом у назві — “76а річниця злочину скоєного українськими націоналістами над польською людністю в Гуті Пеняцькій”.
Об 11годині розпочалася панахида у кафедральному костьолі Війська Польського. В полудень урочистості продовжилися біля могили Невідомого Вояка, у них взяли участь посли до сейму, міністри, ветерани Війська Польського, представники громадських організацій, військові підрозділи почесної варти. За урочистостями спостерігали численні глядачі, а ще більше поляків побачили це дійство по телевізору та почули по радіо.
За видатний внесок у справу збереження пам’яті про трагедію Гути Пеняцької орденом “Polonia Restituta” (“Відродження Польщі”) нагороджено голову Товариства “Гута Пеняцька” Малгожату ГосьньовськуКоля і колишнього мешканця Гути Пеняцької Францішка Боньковського.
Своїм порятунком Ф. Боньковський завдячує німецькому вояку, який розмовляв польською мовою із сілезьким акцентом. Цей сілезець порадив сусідці Боньковських сховатися з дітьми, серед яких був і семирічний Францішек. Сусідка і п’ять дітей заховалися у соломі ями зпід картоплі, там вони пересиділи цілий день аж до вечора і залишилися живими. Про таке Ф. Боньковський говорив на камеру Розповідь Ф. Боньковського про полякасілезця свідчить про те що, поляки були у німецькому війську під час пацифікації Гути Пеняцької.
Виходить дуже цікава ситуація: у німецькому війську були полякисілезці, завдяки яким Ф. Боньковський вижив, але він в усьому звинувачує українців. Ф. Боньковський чомусь безпідставно пов’язав німецького офіцерасілезця з дивізією СС “Галичина”, якої там не було і не могло бути, бо її щойно набрані вояки тоді проходили навчання на полігонах Німеччини та Франції і з’явилися на території України наприкінці червняпочатку липня 1944 року, тобто через 4 місяці після знищення німецьким військом Гути Пеняцької.
Урочистості у Варшаві 28 лютого 2020 року з приводу 76ї річниці загибелі Гути Пеняцької: месу у кафедральному костьолі, процедуру нагородження, заходи біля могили Невідомого Солдата, — показували по каналах телебачення, передавали по радіо, розміщували в Інтернеті в обов’язковому супроводі усіляких звинувачень на адресу непричетних до цього злочину українців; про німців — дійсних винуватців дуже типової гітлерівської каральної акції ніде не згадували жодним словом.
До учасників урочистостей листовно звернулися найвищі керівники державної влади Польщі. Вже постійний декламатор Адам Квятковський зачитав чергового листа президента А. Дуди, його текст нагадував зміст попереднього, виголошеного п’ять днів тому в Гуті Пеняцькій, але у підзаголовку варшавського документа з’явилося суттєве уточнення щодо “злочину вчиненого українськими націоналістами на польській людності”.
Прем’єрміністр Польщі теж надіслав послання у якому було написано: “Ми винні перед пам’яттю поляків — жертв геноциду у Гуті Пеняцькій і сотнях інших місць, скоєних українцями з УПА, ОУН, СС “Галичина” та інших злочинних частин. Вони загинули від рук сусідів, бо відчували себе поляками, були поляками”.(Radio Marja// 2820191352/w informacje Polska// Radio Maryja.pl).
28 лютого 2020 року, починаючи з 6ї години ранку, практично усі ЗМІ Польщі висвітлювали питання пов’язані із загибеллю Гути Пеняцької. Теле і радіостудії не обмежувалися репортажами із місць подій, а й випускали в ефір авторські програми про Гуту Пеняцьку. “Польське радіо захід”, почавши о 6й годині ранку, кілька разів повторило годинну передачу “Історія написана наново”, центральною темою якої стала трагедія Гути Пеняцької. У студію запросили гостей, зокрема керівника товариства “Гута Пеняцька” Малгожату ГосньовськуКоля.(Zachod.pl/audycia/nieozemstaao pamiecwolajaofiary3). “Польске радіо” теж випустило в ефір годинну передачу про Гуту Пеняцьку. (Polskie Radio/28.02.2020.//0600//www.polskieradio. pl /39/156/artycul/227086, zbrodniawhuciepieniackiej). Подібне спостерігалося чи не на всіх польських теле і радіоефірах, так що практично кожен громадянин Польщі впродовж 28 лютого 2020 року по кілька разів дивився, або слухав щось про Гуту Пеняцьку крізь призму небаченого у цивілізованому світі обману.
Наголошую на очевидному і незаперечному факті: станом на 1.05.2020 року польська історіографія не мала не те що наукової монографії, а й жодної наукової статті про причини та обставини загибелі Гути Пеняцької; у Польщі навіть не провели жодної наукової конференції на цю тему — лише масово поширюють усілякі вигадки, наклепи і фальсифікації та переповідають їх одне одному. І усе це огидне і наскрізь брехливе неподобство польські керманичі та професориісторики називають “пошуками історичної правди”.

Польська дипломатія
нахабства і брехні
Варто відзначити, що польські дипломати відіграють далеко не останню роль у кампанії брехні та наклепів, пов’язаних із Гутою Пеняцькою та при першійліпшій нагоді чинять тиск на українську владу. Про ноту протесту з приводу кавалка фанери із цілком правдивим і пристойним текстом потрібно розповісти докладніше.
Нота протесту амбасади Польщі у Києві до Міністерства закордонних справ України у справі Гути Пеняцької
У понеділок 26 лютого 2019 року, тобто вже наступного дня після недільної панахиди у Гуті Пеняцькій, амбасада (посольство) Польщі у Києві надіслала ноту протесту до Міністерства закордонних справ України з приводу, цитую: “інформаційної таблиці, встановленої українцями неподалік пам’ятника у Гуті Пеняцькій, на якій було вміщено неправдивий напис про те, що за злочин відповідають “німецькі нацисти”, а у самому селі діяли польські боївки”. (Ambasada RP w Kijowie protestuje przeciwko relatywizacji zbrodni w Huсie Pieniackiej // https:// rudy – ogon. Livejournal. Com/2019 – 02 – 26 10:25:00). Повідомлення про ноту протесту з докладним описом її змісту пресслужба амбасади негайно розповсюдила і вона стала топовою у ЗМІ, особливо Польщі, тому такі дії посольства більше нагадують примітивну пропаганду, ніж дипломатичний хід заради встановлення правди та досягнення згоди й порозуміння.
Посольство назвало інформаційну таблицю такою, що релятивізує злочин у Гуті Пеняцькій. Цей термін походить від латинського relativus — відносний, те, що не узгоджується, заперечує об’єктивну істину.
Протест посольства викликав ще й пам’ятник українцям, закатованим польськими шовіністами і радянськими партизанами, які постійно базувалися у Гуті Пеняцькій з осені 1943 до березня 1944 року. То не обмова — архівні документи та спогади очевидців свідчать, що на свою постійну базу в Гуті Пеняцькій загони радянських партизанів та цілі тисячні з’єднання продовжували йти навіть після її знищення!
Посол стверджував, що українці “загинули в місцевостях, віддалених на біля 20 км від Гути”. (Там само). Тому ці випадки, мовляв, не можуть стосуватися Гути Пеняцької. Встановлення інформаційної таблиці та пам’ятнника українцям — жертвам польських бандитів гутапеняцької АК, на думку посла, “ставлять під сумнів декларовану владою України політику добросусідства і співпраці з Польщею через, що польська сторона просить Міністерство закордонних справ України вияснити відповідність легальності “обидвох об’єктів”.
Наголосимо — жодної так званої релятивізації, тобто заперечення об’єктивної істини, ні на таблиці, ні на пам’ятнику замордованим українцям немає.
Поперше. На таблиці вкрай делікатно і занадто толерантно викладено суть справи — Гуту Пеняцьку дійсно знищено німецьким окупаційним режимом і німецьким окупаційним військом. До загибелі Гути Пеняцької, тобто розстрілів її мешканців — поляків, українців, австрійців, п’яти євреїв і одного росіянина, — та спалення вщент села українці не мали найменшого стосунку — то робота гітлерівської айнзатцгрупи “Рейнгольд” з числа вояків 4ої поліцейської моторизованої дивізії СС, сформованої у Сілезії з тамтешніх німців, поляків і чехів.
Подруге. Пам’ятник закатованим бандитами АК українцям, порівняно із помпезним польським меморіалом, дуже скромний — і напис на ньому теж далеко неповний, бо там зазначено імена лише п’яти осіб із десятків жертв польської різанини і сокировбивства —у буквальному розумінні цих слів!
Насправді польські бандити гутапеняцької АК вкупі із союзниками — радянськими партизанамиенкаведистами у січчнілютому 1944 року здійснювали в околицях Гути Пеняцької не лише безперервні грабежі, а й коїли справжні етнічні чистки, вбиваючи авторитетних у краї людей: священиків, вчителів, кооператорів, та активних у суспільному відношенні осіб. У ході цих польськорадянських акцій в околицях Гути Пеняцької: Підгірцях (6 км), Жаркові (4 км), Пеняках (4 км), Ясенові (5 км) та інших сусідніх селах загинули десятки українців. На одному лише цвинтарі села Пеняки поховано 14 таких жертв. Вбивали українців і в самій Гуті Пеняцькій, куди їх зв’язаними привозили для допитів. Останнє добре відоме вбивство українця у Гуті — 21 лютого 1944 року, тобто за 7 днів до загибелі села.
Посол Польщі запитує Україну про легітимність встановлення у Гуті Пеняцькій інформаційної таблиці на кавалкові фанери, і це тоді, коли польська сторона під прикриттям громадської організації “Товариство Гута Пеняцька” самовільно, тобто нелігитимно і незаконно, тишкомнишком (у дні Помаранчевої революції) збудувала у Гуті Пеняцькій цілий меморіальний комплекс!

З чого все починалося
На жаль, в Україні не приділяли належної уваги проявам неприхованої українофобії, пропаганді брехні та ненависті, які вже кілька років невпинно розкручуються у Польщі на усіх можливих рівнях: найвищої державної влади, дипломатії, громадських організацій, католицької церкви й ЗМІ.
Щодо інформаційної таблиці на кавалкові фанери з цілком правдивим і толерантним написом який ґвалт тоді зчинила польська сторона! Звинувачували українців у “антипольських проявах” та “спробі переписати історію”. Таблицю встановили 25 лютого 2019 року, а вже наступного дня о 10 годині ранку Міністерство закордонних справ України отримано з цього приводу ноту протесту посольства Польщі у Києві. О 10 годині 25 хвилин інформація про ноту протесту з’явилася у польських ЗМІ і стала у Польщі чи не головною подією дня.
Українська сторона у подібних випадках мовчить, тим самим спонукаючи наших західних сусідів ще більше розкручувати маховик брехні та вимагати все нових і нових поступок. Дійшло до того, що сейм Республіки Польщі на законодавчому рівні назвав польськоукраїнський конфлікт в роки Другої світової війни геноцидом і за заперечення такого, штучно нав’язаного трактування історичних подій, навіть передбачив кримінальні покарання тим хто піддаватиме сумніву “польську правду”. У такий “законодавчий спосіб” усьому світу намагалися підступно нав’язати польське бачення воєнного протистояння на західноукраїнських землях. Згодом поляки вимушені були самі вносити до прийнятих законів зміни, а деякі шовіністичні недолугості скасував Конституційний Трибунал (аналог Конституційного суду).
А все почалося з протизаконного встановлення без будьяких погоджень з українською владою меморіалу у Гуті Пеняцькій. Час для цього польські шовіністи вибрали дуже слушний – зима 20042005 років. Йшла Помаранчева революція, уся увага була прикута до неї, а така собі польська, нібито неурядова, але щедро фінансована організація “Товариство Гута Пеняцька”, блискавично провела роботи і встановила меморіал. Аби хоч якось освятити його законність, у 2009 році запросили туди аж двох президентів — Польщі Леха Качинського та України Віктора Ющенка. “Освятили”. І пішло, і поїхало.
Наступний важливий крок розкручування маховика українофобії, на який українці не звернули жодної уваги, поляки провели у костьолі скромного містечка Бабичі Опольського воєводства 28 лютого 2016 року. Там тоді відбувався молебень пам’яті жертв Гути Пеняцької. Про те, що він не був простою службою Божою, свідчила присутність міністрів, послів до сейму, воєводи, бургомістра, керівників громадських організацій з Варшави.
Молебень ретельно зафіксували телекамери, радіомікрофони; дійство показали на усю Польщу З цього кіна даємо лише окремі, найбільш характерні фрагменти.

З виступу польського ксьондза
(прізвище у фільмі не вказано)
“Ми зібралися в костьолі Бабичів аби помолитися за замордованих 72 роки тому мешканців місцевості Гута Пеняцька, яка розташована на давніх кресах східних Польщі,тепер то Україна…
Ми зібралися тут аби показати, що пам’ятаємо про ті кривди – жахливе мордування невинних поляків і як польські патріоти передаємо пам’ять про це наступним поколінням аби вони того злочину не забули…
Ми молимося за поляків замордованих дивізією СС “Галичина” і бандами УПА…
Цю історичну правду не можна применшити і забути, бо то фундамент нашої духовної дороги і нашого життя…
Ми шукаємо правду, правда вимагає відкритості, без правди нема навернення, без правди нема можливості зречення гріха, без правди нема можливості єднання та вибачення…
То фундамент незабуття, фундамент нашої важливої пам’яті, фундамент визнання по імені того страшного жахливого злочину і геноциду…”
Коли ксьондз виголошував палку патріотичну казань, камера ковзала по обличчях присутніх, люди були вражені, у смутку вони плакали і витирали хустинками очі. Особливо тоді, коли ксьондз емоційно говорив про страшні муки “наших сестер і братів, які в бестіанський спосіб були позбавлені життя, замордовані. В ім’я чого? Чому? Для якої мети?”.
Наприкінці ксьондз пояснив, що в усьому винна “заздрість і ненависть, яка там, у тих українських серцях, лежала глибокою неприязню”.
Після проповіді ксьондза діти декламували вірші і співали пісні про Гуту Пеняцьку. Міністри, посли до сейму все це слухали.
На молебні у Бабичах виступив представник організації кресов’яків і звертаючись до присутніх послів польського сейму, підтримав ксьондза та від імені громади просив аби вони прийняли закон, який би назвав геноцид геноцидом”.
Підсумок молебню у костьолі в Бабичах підвела Опольський воєвода (її прізвище теж не зазначили): “Нам не можна відступати, нам не можна забути правду. Цю правду не можна забути для теперішньої Польщі, для теперішньої України, для теперішньої Європи і для прийдешніх поколінь”.
Молебень у Бабачих 28 лютого 2016 року дав потужний старт у Польщі брутальній антиукраїнській кампанії, яка завершилася законодавчим затвердженням положення про так званий “геноцид польського народу в Малопольщі”. Лише після цього українська сторона почала протестувати та й то услід за протестом держави Ізраїль.

Чому символом пропаганди
обрали Гуту Пеняцьку?
Відповідь на це ключове запитання підказують слова доктора історії та відповідального наукового працівника Інституту національної пам’яті Польщі Леона Попека: “До сьогодні ми достовірно не знаємо точної кількості жертв ОУНУПА на Волині та в Східній Малопольщі (тобто Галичині Д.Ч.). У нас також нема списку всіх місць смерті, переліку цвинтарів, поодиноких і колективних могил, в яких лежать громадяни польської держави”. (Leon Popek. Pamiкж o Woіzniu i Malopolssce Wschodniej…// ipn.gov.pl // pl / aktualnosci/54970, LeonPopekPamiiecoWolyniuiMalopolscewschodniej. Html). Із цих слів видно, що у Польщі, де так багато говорять про трагедію Волині, називають загибель там людей, як і в Гуті Пеняцькій, геноцидом польського народу, здійснюють шалену антиукраїнську пропаганду, насправді нічого “точно не знають”.
На цьому тлі Гута Пеняцька виділялася особливо: про неї в 80х роках минулого століття у розпал холодної війни спровокованої тоді агресією СРСР в Афганістані дещо писала радянська пропаганда у плані боротьби з так званим “українським буржуазним націоналізмом” з яким комуністи пов’язували прояви вільнодумства та Народний Рух України. У комуністичних газетних пасквілях, написаних на основі сфальшованих матеріалів НКВДКГБ СРСР, дуже своєрідно згадувалася Гута Пеняцька. На місці спаленого села у 1989 році комуністи навіть встановили пам’ятник.
Тобто, на противагу Волині, місце про трагедію Гути Пеняцької добре відомо не лише в Україні, але й у Польщі. Ось чому саме Гуту Пеняцьку визнали найзручнішим об’єктом для створення символу мучеництва поляків у протистоянні з українцями в роки Другої світової війни й так званого геноциду польського народу на так званих східних кресах колишньої польської держави.
Велика брехня: про польську
пропаганду ненависті
Взимку 2005 року на місці спаленого села Гута Пеняцька польська сторона поспішно провела земляні та будівельні роботи, привезла з Польщі готові стели з викарбуваними на них написами та миттєво їх встановила без будьяких дозволів органів влади України. А далі все відбувалося у вже заданому поспішному тоні — замість ґрунтовних досліджень і наукових конференцій польська сторона пішла шляхом ницої та підступної антиукраїнської пропаганди, яка у 2018 — 2020 роках набрала небувалого масштабу та неймовірного розмаху. У цій грандіозній кампанії брехні та невпинного нагнітання антиукраїнського психозу брали участь навіть найвищі керівники Польщі включно з президентом А. Дудою, маршалком сейму Е. Вітек і прем’єрміністром М. Моравецьким; саме вони в очах пересічних польських громадян стали головними “авторитетами” й “експертами” трагедії галицького села Гута Пеняцька. На жаль, глибоко неправдиві слова керівників польської держави та високопосадовців, а не фахівцівдослідників, ставали стрижнями усіх публікацій у ЗМІ Польщі, усі вони підступно грали на патріотичних почуттях людей.
Небачений вал дезінформації, яка лилася по радіо і телебаченні, друкувалися в пресі та мережах Інтернету згодом передавалася людьми з уст в уста сотні тисяч разів і зробили Гуту Пеняцьку відомою практично усім громадянам Польщі. Слухаючи розповіді про жахіття в Гуті Пеняцькій кожен поляк задумувався і в нього неминуче виникали запитання: “Невже це правда? Як таке могло бути? Як люди могли спалювати живцем собі подібних? І що ж то за люди?”. Але коли про жахливі звинувачення українців їм щорічно розповідає президент А. Дуда, а його у цьому підтримують керівник парламенту Е. Вітек і глава уряду М. Моравецький, інші польські урядовці, то до такого вже ніхто не може ставитися байдуже. Так поляки стають звикати до думки, яка спочатку здавалася їм неможливою. Ось звідки беруться гнів, злість і ненависть. То хто їх так щедро сіє у Польщі?
Аби порівняти теперішню польську пропаганду брехні з подібною справою німецьких нацистів, варто нагадати деякі вислови верховодів Третьго рейху. “Чим грандіозніша брехня, тим легше їй готові повірити. Особливо, коли повторювати її знову і знову”. Адольф Гітлер.
Настанови свого фюрера взяв на озброєння нацист й неперевершений майстер пропаганди та дезінформації Йозеф Геббельс та висловився ще конкретніше: “Щоб у брехню повірили вона має бути жахливою”, “Чим більша брехня – тим швидше в неї повірять” і “Якщо говорити неправду досить довго, досить голосно і досить часто — люди почнуть вірити”.
Невтішні роздуми
Керівники теперішньої Польщі: президент А. Дуда, маршалек сейму Е. Вітек, віцемаршалек сейму М. Госєвська, прем’єрміністр М. Моравецький, депутати і урядовці, а вслід за ними розмаїті польські “експерти” фальшиво говорили, що злочин геноциду у Гуті Пеняцькій скоїли українські націоналісти, УПА, дивізія СС “Галичина”, абсолютно безпідставно звинувачували українську сторону та навіть вимагали від державної влади України каятися та вибачатися.
Навмисно перекладаючи з німців на українців вину за знищення Гути Пеняцької, ніхто з польських пропагандистів брехні і словом не згадав про справжні причини та винуватців трагедії — провокаторів з НКВД і радянських партизанів чисельністю 500 осіб, які тривалий час перебували у цьому селі й здійснювали у сусідній місцевості повсюдні грабежі, ґвалтування, вбивства із проявами незбагненного садизму. Напередодні каральної акції вони втекли разом із більшою частиною бойовиків місцевої АК, залишивши село напризволяще. Мовчали ці “експерти” і про своїх понад 100 співвітчизниківполяків, які за риторикою Дуди “служили гітлерівському німецькому Третьому рейху” у воєнних підрозділах СС та військ поліції у Золочеві, Бродах і Сидинівці, та поляківшуцполіцаїв із Волині, які у середині лютого із німецькою зброєю у руках втекли у Гуту, приєдналися тут до радянських партизанів та НКВД і теж спричинилися до влаштованої німецькою окупаційною адміністрацією типової каральної акції, яку здійснило дуже цікаве для польських шовіністів німецьке елітне есесівське військо сформоване у Сілезії з німців, поляків і чехів цього краю.
Нічого подібного “експертиправдолюбці” полякам усієї Польщі не говорили — вони їм цинічно, нахабно й безперервно брехали та ще й безсовісно перекладали вину з німців на українців і вимагали каяття та вибачень не від Німеччини, а від України.
Українській стороні вартувало би здійснити переклад опису дійсного перебігу подій у Гуті Пеняцькій не лише на польську, а й на англійську мову, віддрукувати і виставити в Інтернеті — хай у Польщі та в усьому світі читають, порівнюють та самостійно роблять висновки про те хто чого вартує і ким є насправді.

Під чию гармошку танцюють
польські праві українофоби?
На завершення зазначу ряд особистих спостережень, які навіюють на дуже сумні паралелі.
Окремі польські публікації з паплюженням борців за Незалежність України чомусь дуже подібні на аналогічні витвори антиукраїнського агітпропу Російської Федерації. Так польський повнокольоровий 50сторінковий пропагандистський щомісячник “Kresowy serwis informacyjny” майже одиндоодного повторює те, що витворяють російські політтехнологи. Зокрема на позначення українського уряду вживає чисто путінський вислів “київська хунта”. (Kresowy serwis informacyjny. – 2019. — №2. – s.5).
Це ж видання опублікувало портрет Національого Героя України Степана Бандери в есесівській формі. (Там само. – 2020. – №4 – с.2). Точнісінько саме так російські політтехнологи зображували президента України Віктора Ющенка, який народився вже після війни. За іронією долі батько Віктора Ющенка усю війну провів у німецьких концтаборах, зокрема в Освенцімі; Степан Бандера — в Маутгхаузені, а його два рідні брати — Олександр і Василь — загинули в тому ж таки Освенцімі. Отакі “есесівці” та, за риторикою Дуди, “союзники Гітлера”.
Але чи не найяскравіше ілюструє вплив російських політтехнологів із ФСБ на публікації у деяких польських ЗМІ такий факт. У лютому 2020 року у селі Вовчухи Городоцького району на Львівщині урочисто відкрили пам’ятник “Героям Вовчухівської офензиви”. Він увічнював пам’ять про героїчну боротьбу УГА за свободу українського народу та Незалежність України у вже далекому 1918 році. На цю тему у польських ЗМІ з’явилися брутальні публікації під дуже цікавими заголовками: “Пам’ятник вбивцям поляків”, “Пам’ятник вбивцям польських солдатів”.
А ось їх російські близнюки: “Памятник убийцам русских”, “Памятник убийцам русских солдат”. У даному випадку йшлося не про події в Україні, а в далекій Чечні, де у 2009 році в селі ХанташЮрт встановили пам’ятник на честь 46 чеченських дівчат, яких 27 вересня 1819 року російські солдати вели по мосту через ущелину. Аби не дати себе зганьбити, дівчата дружно кинулися на конвоїрів і разом з ними полетіли у глибоку прірву Кавказьких гір. Чеченці вшанували героїзм своїх мужніх дівчат, які хоч і загинули, але разом із окупантами їхньої країни. У Москві пам’ятник чеченським дівчатам розцінили зовсім поіншому. Тепер повні кальки з чисто російських заголовків з’явилися ще й у польській пресі.
А тепер запитання. Від кого теперішні польські шовіністикресов’яки запозичили терміни “київська хунта”, есесівську форму для Степана Бандери, заголовки “Пам’ятник вбивцям поляків” і “Пам’ятник вбивцям польських солдатів”? Маю дуже великий сумнів, що польські редактори читали російські публікації 2009 року, тому інформую де про цей чеченський випадок можна прочитати та подаю електронні адреси російських близнюків польських заголовків. (Чобіт Д. Вбивство нації. Російський геноцид черкесів. – К.:Український пріоритет, 2019. — С.113116; Дади Юрт “Памятник убийцам русских солдат” //sputnik pogrom. com / politics 4677/ sugardaddy – urt/; www. radiovesti. ru > brand > episode; www. sostav. ru. Пам’ятник чеченським дівчатам досить вразливий для росіян, про нього багато писали, його легко знайти в Гуглі — достатньо набрати кілька слів: “ДадиЮрт. Памятник убийцам русских”.
Польські праві шовіністи як і подібні праві політсили у Франції та Нідерландах чітко танцюють під нікчемну гармошку російського ФСБ — у цьому немає жодного сумніву. До такого висновку дійшов читаючи публікації про Гуту Пеняцьку, але очевидно — у теперішній Польщі лише цим справа далеко не обмежується.
Про загальний моральноетичний і політичний рівень польських правих антиукраїнських сил можна судити навіть із заголовку великої статті про Україну, який йде аншлагом, через усю шпальту проурядового, шовіністичного та розкішного повнокольорового журналу: “Від жидобольшевизму до жидобандеризму. Антипольська, фашистськоолігархічна Україна”. (Kresowy serwis informacyjny. – 2019. – №2. – s.9). Так це популярне у Польщі видання пише про теперішню владу в Україні та щедро обзиває її явно нацистською фразеологією Гітлера і Геббельса.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment