Андрій Будкевич (Буткевич),
історик мистецтва
Для сотень, а то й тисяч художників заповітною мрією є віднайти свій почерк у малярстві. Для більшості навіть професійних художників мрія залишається нездійсненною. Василь Копайгоренко володіє цим справжнім даром, хто бодай один раз бачив його картини, то за другої нагоди не буде видивлятися ім’я художника в нижній частині роботи, впізнає одразу.
Мама митця – Іда Миколаївна Копайгоренко – Троцюк, український скульптор, вчилася разом з Аллою Горською. Дружина – Олена Баликова, професійна художниця, син Артем – теж живописець, навчався в НАОМА. Сам пан Василь 1980 року закінчив Київський державний художній інститут, факультет живопису.
Із монологу митця (ч.1): “Я мав чудову нагоду вчитися у Віктора Зарецького. В інституті отримав добрий вишкіл в майстерні професора Віктора Пузиркова. Та художником мене зробив Михайло Дерегус, я його учень. Він найбільше вплинув на мене і підштовхнув до того, що роблю сьогодні. Доводилося бачити неодноразово, як працює з кольором, як тонко відчуває не тільки колір, а і пляму, форму, він був формалістом. Ідеї, теми у мистецтві важливі, але тоді, коли “лягають” на знання. Художник повинен мати добру академічну освіту. Я захопився вишивкою, техніка і композиція звідти, отримав внутрішній поштовх – до поєднання олійного живопису і вишивки. Петро Гончар якось промовив: “Не думав, що може бути таке поєднання…”. Люблю декоративне мистецтво, килимарство.
Малюю, що душа вимагає. Не люблю писати під конкретну дату або виставку”.
Коли був створений “Світовид”, — гурт українських митців, була то подія не рядова, а справжнє явище… Ідея створення належала В. Копайгоренку, а підтримали задум М. Приймаченко, В. Гарбуз, В. Корчинський, О. Івахненко, М. Стороженко, П. Гончар, В. Шишов. Які ж фундаментальні цінності об’єднали творчих осіб?
Вартує зупинитися на думці Ю. Еволи: “Культура в істинному і вищому смислі, як у стосунках окремих осіб, так і відносно народів – виникає тільки там, де подолано рівень тотемізму, тільки там, де расовий елемент, навіть сприйнятий містично, не є останньою інстанцією; тільки там, де окрім крові проявляється сила вищого, метабіологічного, духового і “сонячного” типу, не та, що походить із життя, а, навпаки, та, що визначає життя, і при цьому змінюючи і перевтілюючи його, придаючи йому (життю) форму, якої воно раніше не мало, звільняючи його від усіляких домішок тваринності і прокладає різноманітні шляхи для реалізації різних типів особистості. В цьому випадку етнічна традиція не руйнується: вона залишається основною, невіддільною від духовної традиції. У співвідношенні біологічного і духовного факторів, саме другий є підтримкою першого, і ніяк не навпаки”.
Важливий чинник – національна свідомість, формується навіть не століттями… Суттєвий вплив на неї має довкілля, яке в певному розумінні формує народ, а в нашій країні є і лісостеп, і степ та гори… Народ, що з давніх давен живе на звичній для нього території, ніколи не зникне як такий.
В 1994 році вийшов каталог “Світовиду”, переднє слово написав Ігор Бугаєнко. В другому каталозі, що з’явився у 1999му, вступ і тексти про митців авторства Володимира Підгори. Це видання потовщало за обсягом, кожен із творців представлений тут п’ятьма роботами. Товариство збагатилося на нові імена: В. Мовчан, М. Горловий, М. Кочубей, А. Марчук. “Братство преподобного Аліпія” виникло в той же період – роки сильного духовного піднесення українства і було споріднене за своєю місією зі “Світовидом”.
Монолог художника (ч.2): “Люблю історію, особливо українську, вона дає поживу тематичну. До прикладу, Трипільська культура, яка там глибина! Сюжети для картин беру з міфології, з поїздок, надихає народна пісня.
Тепер люди інші, села інші, бачу ці зміни. Раніше передавали досвід, знання, навики від старших до молодших. Щось зникло, але прийшло нове, може й на краще, я не знаю…”
Про що ж промовляє малярство Копайгоренка? Прислухаймося до думки В. Кирунчика: “Мова є свідком і наслідком вікових процесів, результатом генетичного виживання етносу. Мова як результат історичної ходи, вона – живе дерево мислі, яке або квітне, укорінюється і розростається, або хворіє, нидіє і всихає. Через мову (живописну теж, А.Б.) найкраще можна розгледіти діДухів народу, обрати віру. На її базі, за її допомогою, подібно до математики можна прорахувати, вивести і довести в зворотному порядку історичні дані, зв’язки, скласти ніким не підтасований первісний малюнок”.
“Веди” — гімн живій природі. Заохочують людей жити у злагоді з ритмом дихання Природи. “Віті да Бгу” — вітаємо Дажбога. Закликають спілкуватися з рослинами, тваринами, вітром, річками, — чисто ведійська традиція.
Сатья – юга іменувалася Золотим віком, бо на планеті домінували правдивість, мудрість, єдність з Богами.
Чи не про це картини героя тексту?!
І про не менш значиме… Архетип – характеристика універсальної підсвідомості, форма (за Платоном), по своїй наповненості споріднена зі світом ідей. Спадкові характеристики психе, риси характеру. Архетип – своєрідний “портрет” душі людської. Життєвий досвід заповнює ці форми добрими думками і відповідними діями. Архетипи К. Г. Юнга, його великий внесок в Психологію. Він довів, що особа складається з трьох категорій – его, особисте несвідоме і колективне. У третю групу входить термін “архетип”.
Колективне несвідоме, найнижчий шар індивіда, “сейф” прихованих ознак пам’яті предків. Архетипи – вроджені ідеї або спогади пращурів. Вони схиляють до своєрідного сприйняття і реакції на певні події, явища, тут криється і загадка вибуху емоцій з будьякого приводу.
Художник володіє багатою уявою. Вона дає йому можливість мати точне бачення речей, якими він збагатився завдяки мітам, легенд; образи, які виникають в його уяві, стають зримими, реальними, коли бачиш їх на картині – віриш, що цей герой існував справді колись… Можливо, митець наділений особливим баченням, за допомогою котрого осягає природу персонажів своїх робіт.
В 2014му році з’явився проєкт двох творчих осіб – поета і перекладача Сергія Ткаченка і художника Василя Копайгоренка. Вийшла з друку книжка “Під знаком Ярила”, це не що інше, як перегук, діалог між поезією і живописом. Спроба оригінальна, їм вдалося показати паралелізм, спорідненість думок, змістів, образів людей, у віршотворенні і малярстві. До прикладу, у книжці сусідять картина “Косовиця” і вірш “Самому собі”, своєрідний дует. Прислухаймося до уривку з нього:
“В той край вертатися,
де подруги й дружки,
Де люди думають і діють
навпрошки,
Де правда, істина і совість – ще жива,
Де смислом сповнені людські діла й слова…”.
Монолог художника (ч. 3): “Зараз викладаю в Київській державній академії декоративноприкладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Мені якраз і хочеться працювати з декоративним мистецтвом, наголошу ще раз, де усе будується на кольорі. Раніше це був технікум, який хотіли закрити, ліквідувати, багато зусиль доклав народний художник України В. Прядка, щоб навчальний заклад зберегти, допоміг у цій справі і М. Дерегус. За відновленої державності України технікум став інститутом, його також намагалися закрити, бо був національного спрямування. Особливо муляв очі цей ВНЗ Д. Табачнику, коли той був міністром.
Двадцять років педагогічної роботи, а мені до душі викладацька праця. Є в мене колекція, різні артефакти, збираю їх, зокрема, козацькі люльки. Кулю з козацького мушкета ношу при собі…”.
Творча робітня митця знаходиться на території КиєвоПечерської Лаври. До цієї святині віками йшли очистити душу з далеких країв, різні верстви людей. Доктор психології О. Губко писав: “Тут здійснюється містерія, висока магія душевного очищення (а не тільки “відпущення гріхів”), підзарядження високою снагою, пасіонарною енергією. Прочани інстинктивно, інтуїтивно це відчували…” У цьому приміщенні, з вікон якого розгортається розкішний вид на велику ріку Дніпро, а поза нею – висотні будинки світлих кольорів, тут так добре себе почуваєш… На стіні картина, а з неї на мене дивилася вершниця на коні, амазонка зі списом, а внизу лев печерний, ліворуч дуб стоїть. Знаки і символи…
Опісля густого, змістовного спілкування з художником, який носить таке красиве козацьке прізвище, віриться, що доба невігластва, як в царині духовності, так і в політиці, наближається до безславного занепаду. За непростих обставин, але постає Оновлена Україна, у котрій – живописці, поети, співаки, науковці, відродять славних дух Старого Києва і України. Василь Копайгоренко оцю справу робив малярськими засобами усе своє життя…
