Крок у невідомість

Едуард ОВЧАРЕНКО
Новою прем’єрою Камерної сцени ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка стала вистава “Крум” у постановці Давида Петросяна.

Вистава створена за мотивами однойменної п’єси класика ізраїльської літератури ХХ століття Ханона Левіна. Окрім драматургії, автор приділяв увагу поезії, прозі, створив ряд сценаріїв, за якими було знято фільми, плідно сполучав літературну працю з режисерською діяльністю в театрі та на телебаченні.
Твір “Крум” – першопрочитання в Україні однієї з найпопулярніших п’єс Х. Левіна в українському перекладі з івриту М. Бєленького.
Історія Крума – головного героя п’єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя. Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, що засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хто виведе тебе врештірешт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту? Інстинктивно ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будьякий, навіть нестандартний, спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі з режисеромпостановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраві театральні засоби художньої виразності, які водночас сприяють поліфонічності й образності вистави.
– Як і мої попередні роботи, нову п’єсу для постановки я обирав сам, – зазначив Давид Петросян. – Як і всі режисери, обираю твори в залежності від того, про що думаю, що цікаво, яку б естетику хотів би спробувати. Саме від цього резонує той чи інший матеріал.
А матеріал мені цікавий саме своїми можливостями. У п’єсі немає нічого нового. Та й всі інші драматичні твори написано на одні й ті ж теми. Проте, різні п’єси дають різні можливості. Кожен автор має свій певний стиль, свій погляд на буденні теми. Ці теми ми зустрічаємо і в Чехова, і в Макдонаха. Але все це різні автори і вони мають свою певну стилістику.
Можна обрати будьяку п’єсу і розкривати ті чи інші теми. Але хочеться користуватися тими можливостями, які надає автор.
Цей твір був мені давно відомий. Читав його у перекладі російською. Бачив багато вистав за цією та іншими п’єсами драматурга. Але саме ця п’єса видалася мені найцікавішою з усіх його творів. Перекладу українською мовою не існувало. Ми звернулися до Мар’яна Бєленького, тому що він багато перекладав цього драматурга. Я дуже радий, що директорхудожній керівник театру ім. Івана Франка Михайло Захаревич сміливо погоджується брати сучасні нестандартні тексти до репертуару театру.
Репетиції почалися ще до карантину, а після його послаблення почалася активна робота на сцені. Раніше вистави могли ставити по 34 роки. Але сьогодні люди вже живуть у зовсім іншому ритмі. Загалом репетиційний процес тривав близько чотирьох місяців.
Герої вистави “Крум” впевнені, що справжнє життя існує десь там далеко. Головний герой мріє, що одного дня він раптом прокинеться якщо не геніальним, то видатним романістом. І це відчуття, що життя ще попереду, що його можна розпочати спочатку, завтра, перетворило всіх героїв п’єси на блукаючих сомнамбул, що існують у вічних сновидіннях своїх надій. Вони швидше сприймають телевізійносеріальне життя, вважаючи його за реальність, ніж власне, яке їм здається незрозумілим і чужорідним. Лише любов матері спроможна надати сили головному герою, спонукати його до дії, проте, на жаль, усвідомлення цього приходить надто пізно. Блудному сину немає до кого звернутися за прощенням.
Роль Крума виконує народний артист України Остап Ступка. Це його роль, його психотип, його літературний герой, його тіло, його голос, манера, стилістика. Всі ці якості актора допомагають зробити літературний текст живою тканиною вистави.
Остап Богданович – професійний актор з професійної родини, дуже серйозно ставиться до роботи. А з професійними людьми завжди приємно працювати. Від них постійно щось береш, чомусь у них навчаєшся.
У виставі зібралися професіонали. У нас не було жодного конфлікту, жодної суперечки. Інша справа, що для всіх нас п’єса і той стиль, який ми обрали, були незвичними. Я розумів, що всі ми робимо крок у невідомість. Для мене і всіх акторів це була невідома територія – робити виставу не жанрову, не літературну, не дієву, а саме стилістичну. Можливо ще не зробили до кінця того, що планували, але тішить, що ми продовжуємо працювати. У певній мірі для всіх нас ця вистава була школою.
У виставі задіяні прекрасні актори — Олена Хохлаткіна, Олег Стальчук, Наталія Корпан, Наталія Ярошенко, Людмила Смородіна, Василь Баша, Світлана Косолапова, Андрій Романій, Олександр Логінов, Володимир Ніколаєнко. А також чудові виконавці, яких глядач побачить у другому складі.
Думаю, що ми будемо щось змінювати, щось додавати, щось скорочувати. Робота над виставою триватиме незважаючи на те, що вже працюємо над новою постановкою.
Ніколи не змінюю автора. Моя мета познайомити автора з акторами, щоб актори познайомили автора з глядачем. Єдине, що я двічі використовував – монологи з інших його п’єс. Якщо прочитаємо всі 19 п’єс Ханона Левіна, то побачимо, що вони про одне й те саме. В усіх домінує тема сина й матері. У автора були дуже непрості стосунки зі своєю мамою. І той день, коли він отримав перше визнання, дізнався, що його мама померла. А до цього вони три роки не бачилися. В усіх його текстах є думка, що він не встиг зробити чогось важливого у своєму житті. Коли береш якийсь монолог з іншої п’єси, то навіть не помічаєш, що він з іншого твору.
Ніколи не буваю задоволеним тим, що роблю. Мені навіть страшно бути задоволеним зробленим. Бо моя робота – це завжди пошук.
Маю багато творчих планів. Нині пишу п’єсу за новим українським романом (назву поки не розголошуватиму). Там будуть історичні і сучасні сюжетні лінії, пошук Україною нового подиху і нового шляху. Сподіваюсь поставити цю виставу ще у 2020 році. Задію в ній багато акторів. Після цього, швидше за все, буде твір Фрідріха Дюрреманта, також приглядаюся до Шекспірівського “Короля Ліра”. Отримав запрошення з Угорщини, можливо буде постановка у Львові. На наступний рік є домовленість щодо постановки у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment