Дмитро ПАВЛИЧКО
Білоруська мова
Нарешті Лукашенко, самозванець
Вчув білоруську націю свою,
Та не скінчив з московщиною танець,
Не вигнав з хати власної змію.
Нема душі своєї в президента,
Є лиш карателі – ряди нікчем,
А біле полотнище й крові лента –
Стяг рідної держави під ключем.
Шукає Лукашенко допомоги,
До Путіна звертається: “Рятуй!
Спасай мене!” І падає під ноги,
Як вишколений батогом холуй.
А хто ж його порятувати може,
Коли прислуги в нього вже нема.
Ти паном був, побудь тепер, небоже,
В самотності, як бестія німа.
Твого життя брехливого будова
Вже з вітром розлітається, як прах.
Твоя забута білоруська мова
На тебе йде в повстанських прапорах.
Нещадно йде, як полум’я тремтяче,
Ти не втечеш, вона наздожене
Тебе, як мати сина, і заплаче,
Але як ворога не прокляне.
Нема таких у білоруськім слові
Вбиваючих, ненависних проклять,
Як в царських націй, що вбивать готові,
І виконати все, що їм звелять.
А білоруська мова — незнищенна,
Хоч гнулася в чужих руках, як мідь,
Вона встає, як дня нового сцена,
Як дух її державницьких століть!
19 серпня 2020 р., Конча-Озерна
Білоруси живі!
Вже, здавалось, нема білоруської мови,
Вже, здавалось, навік задушили закови
Білоруських борців навдогоду Москві,
Але крикнули знов прапори непідлеглі,
Непокірність вогню пробулася в цеглі —
Білоруси живі! Білоруси живі!
Судять хлопців з УНСО в передгрозному Мінську,
Чують судді-вовки кров живу українську,
І крадуться вони, наче звір по драгві,
Але мури гудуть і виспівують грати,
Не дамо ж ми братам у в’язниці вмирати –
Білоруси живі! Білоруси живі!
Скомороший монарх із хахлацької грязі,
Безпощадний манкурт у плебейськім екстазі
Забиває народ у дошки гробові,
Та волають церкви, і могили, і пущі,
Партизани старі, і нові неминущі —
Білоруси живі! Білоруси живі!
Серед поля стоїть засумований Бикав,
Той, хто правду беріг, хто свободу покликав,
А калина лежить у кривавім рові,
Але небо сія од Литви й України,
І вдивляються в сонце крізь тюремнії стіни
Білоруси живі! Білоруси живі!
І боїться вже кат, і тремтить його зброя,
І не слухає він президента-ізгоя,
Що скормивсь, як павук, на совітській жратві;
І зривають з очей смертоносні пов’язки,
І не просять в Москви ані хліба, ні ласки
Білоруси живі! Білоруси живі!
Білоруси живі! Їх затемнені рани
Розриває печаль, на всесвітні екрани
Виступають вони при своїй хоругві,
Повертайся, Позняк зі Сполучених Штатів,
Ваш народ не обмер, не закляк, не згорбатів — Білоруси живі! Білоруси живі!
1996
Голоси Біловезької Пущі
Послухай! В Біловезькій пущі
Лунають дивні голоси,
Пісні вчорашні і грядущі,
Грім недалекої грози.
Чи то зареготав лелека,
Чи вдарив раптом кулемет?
Чи блискавка горить, чи штрека?
Чи пахне кров, чи —дикий мед?
Дерева хиляться з тужбою,
Як матері біля межі,
І стогнуть, наче після бою,
Старі, зарослі бліндажі.
О, понадпалювані сосни,
Я знаю, що пече й болить, —
Свободи щастя високосне
З’явилось, як любовна мить,
І згасло в мороці облуди,
В словах сатрапа і раба,
Де вчора ще ходили люди,
Там повзає й сичить ганьба!
Ви ж воювали за свободу,
Ви нищили фашистське зло,
Тепер на вас іде зі Сходу
Те, що на Захід утекло.
Ще гірше йде. Добра спокуса
І цвяхів жменя золота,
Щоб знов прибити білоруса
До побратимського хреста!
Я знаю — вас не скорчувати,
Коріння ваше йде в Дніпро,
І ви ще будете співати
Про Білорусію і про
Свободу, що у вашім краї
Ніким ще вбита не була.
Там не курча, а тур чекає
На трупожерного орла.
1996
Борися й живи!
Чути скорботні дзвони з Хатині.
Що там, братове? Пожежа? Війна?
Ні, то від болю й ганьби в домовині
Янка Купала прокинувся нині
І заридав, як труба сполошна:
“Горе! Московство вертається знову!
Вся Білорусія, наче Хатинь:
Спалюють душу, історію, мову,
Мамину пісню, зорю світанкову, —
Все обертають на попіл і тлінь.
Рідного прапора білі обруси
Спалені в рабській, підлій крові;
Згиньте ж навіки, як обри чи пруси,
Полумосквини й напівбілоруси,
Що продались ненажерній Москві!”
Плаче Купала. Зганьблює бидло.
Та Калиновський не плаче. Йому
З шаблею спати в могилі набридло —
Кличе він бити двоглаве страшидло,
Вщент руйнувать тристалітню тюрму.
Встаньте, Максими, Янки, Якуби,
Ригори, Ніли, Пятрусі, Василі,
Встаньте, брати мої, свободолюби,
Проти нової хатинської згуби,
Встаньте, Антеї, на рідній землі!
Чути залізо в білоруському дзвоні,
З мертвих встають нездоланні полки,
Грають знамена біло-червоні,
Не віддадуть москалеві “Погоні”
Славні шушкевичі і позняки.
О Білорусіє, бита журбою,
Рвана манкуртами, псами Москви,
Будь же собою, а не рабою,
Не покидай нас на полі бою,
Ти ж невмируща — борися й живи!
1996
