Дон Жуан у майстерні

Едуард ОВЧАРЕНКО
Київський академічний драматичний театр на Подолі звернувся до української класики. Режисер Іван Уривський представив тут свій погляд на п’єсу Лесі Українки “Камінний господар”.

Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед глядачем – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза.
Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?
– Дон Жуан – дуже відома постать, дуже відомий міф, – розповідає режисерпостановник. – Мене як режисера ця тема цікавила ще з університету. Дон Жуан – це така глиба, така заплутана історія, яку можна трактувати з різних боків. Спочатку зацікавила п’єса Мольєра. Став шукати інші твори. Ближчої і цікавішою за інші для мене стала п’єса Лесі Українки з її незвичним трактуванням образів Дона Жуана, Командора і Донни Анни.
Чотири року тому ми домовилися з художнім керівником Київського академічного драматичного театру на Подолі Віталієм Малаховим, що ставитимемо цю виставу. А в цьому році нарешті змогли повернутися до цього задуму.
В інших театрах вистав за цим твором поки що не бачив, так само як і телевізійних версій. Коли роблю виставу, то не люблю перед цим дивитися історії інших режисерів за цим твором. Але згодом, думаю, перегляну телевізійний фільм за участю Богдана Ступки і Ади Роговцевої, виставу “У полоні пристрастей” Національного академічного театру імені Лесі Українки. Адже цікаво подивитися, як це вирішено в інших режисерів.
Це була наша перша спільна робота з Театром на Подолі. Готувалися до неї кілька років, а випустили виставу досить швидко. Репетиції тривали лише два місяці. Такий короткий час роботи над виставою – це сьогодні нормальна європейська практика.
Театр на Подолі – дуже цікавий театр, затишний, з класними акторами. Спілкувався з Віталієм Юхимовичем Малаховим, дивився фотографії, відео, живі вистави. Для мене такий процес обов’язковий, аби вибрати правильних акторів для вистави.
Хотілося, аби Дон Жуан був трішечки старшим, ніж він є у п’єсі. Щоб це вже був згасаючий Дон Жуан. Передивився вистави і фільми за участю В’ячеслава Довженка. Це потужний актор, він запав мені в душу. Ти дивишся на актора і розумієш, що він вписується у твої думки, твоє трактування. На роль Дон Жаун найкраще підійшов саме він.
Для мене була дуже важлива акторська команда, з якою півтора чи два місяці проживаєш однією сім’єю. Мало лише одного акторського таланту, повинні бути ще й людські якості. Було приємно працювати з акторами. Крім В’ячеслава це Роман Халаімов (Командор дон Гонзаго де Мендоза), Даша Малахова (Донна Анна), Катерина Рубашкіна (Долорес), Володимир Кузнецов (Сганарель, слуга Дон Жуана). Крім цього до нашої команди увійшли художникпостановник та художник з костюмів Тетяна Овсійчук, хореограф Павло Іллюшкін. Звичайно, під час роботи над виставою були якісь суперечки і це нормально. Але ми дихали однією темою, одним матеріалом і рухалися до однієї мети.
З художникомпостановником думали, де відбуватиметься дія вистави. Врешті вирішили, що це буде реставраційна майстерня, майстерня скульпторів. Ми ходили на мініекскурсії авдиторіями університету, дивилися, як ліпляться ці скульптори, з чого їх роблять, яка атмосфера панує в цих майстернях. Це нас надихнуло на роботу і на сцені цей процес виглядав посправжньому.
Така ідея у нас з Танею з’явилася не відразу. До цього було багато інших версій. Потім виникла думка, що скульптуру Командора запаковують в ящик. І в цій коробці він як у машині часу рухається з покоління в покоління. Цю скульптуру реставрують, потім вона знову рухається. Так проводимо лінію від створення образу Дон Жуана до Лесі Українки, а потім до наших днів. Цікавою для вистави стала й ідея з глиною.
У виставі задіяні лише п’ять акторів. Не багато виконавців і в моїх інших виставах. Я намагаюся дістати з вистави основу енергії. Для цього мені вистачає основних персонажів. Масові сцени поки що вважаю не дуже потрібними. А в цій виставі вони були б навіть зайвими. Я прочитав п’єсу і вона розклалася на п’ять персонажів. Мені так зручніше – виходять об’ємніші і лаконічніші образи.
Змін до тексту не вносив. Ніколи не люблю цього робити. А з Лесею Українкою це взагалі неможливо, адже це поетичний текст.
Прем’єра відбулася ще пів року тому. Через карантин днями зіграли лише третю виставу. За цей час змінилося багато думок, вже дивимося на виставу інакше. Мені здається, що Леся Українка навела більші акценти не на Дон Жуана, а на Донну Анну. Ми цю виставу намагалися робити через жінку Донну Анну – леді Макбет. Але кожен глядач матиме від вистави свої враження, які можливо не співпадатимуть з думками режисера.
Ніколи не можу сказати, що задоволений своєю роботою на сто відсотків. Адже після прем’єри можна поставити тільки кому. Це ще не остаточний результат, робота триває. Але вистава вже є, і для мене це приємний бонус.
Паралельно ставлю виставу у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Це буде “Трамвай бажання” за Теннессі Вільямсом.
“Камінний господар” – це вже моє п’яте звернення до української класики. До цього була “Лимернівна” за Панасом Мирним у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, “Украдене щастя” за Іваном Франко у театрі “Золоті ворота”. Також за Іваном Яковичем я поставив виставу “Перехресні стежки” у Львові, а за “Тінями забутих предків” Михайла Коцюбинського виставу в Одесі.
Я дуже люблю українську класику. Маємо цікаву драматургію і прозу. Там ще можна багато чого накопати. Хочу продовжувати лінію української класичної літератури. Вона відбивається позитивними нотами у моїй душі. Думаю дещо зробити на цьому матеріалі. А що це буде п’єса, роман чи повість – подивимося.
Інтерв’ю з виконавцем ролі Дон Жуана В’ячеславом Довженком читайте в наступних числах “СП”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment