Дуже і дуже злий допис

Марія МатІос

Люди! Спочатку добре роздивіться фото, а потім читайте і думайте!
Праведний гнів розриває моє серце. Я думала, то всетаки неправда – історія про розбиту плиту в приміщенні СБУ з іменами “альфівців”, які віддали своє життя, зокрема, і за тих “верховнокомандуючих лейтенантиків”, які ЖОДНОГО ДНЯ не служили у війську. Ні у мирні часи, ні навіть місяцьдва за останні 6 років війни хоча би для “проформи”. Але після допису на ФБ Олени Лужевської я провела власне розслідування цієї історії. І поясню чому.
У травні 2014 р. у Харківському військовому госпіталі я ВПЕРШЕ побачила гарячу – майже паруючу – кров поранених військових. Це були сумські “альфівці” СБУ і “ягуарівці” з Нацгвардії, на долю яких 5 травня14 припав ПЕРШИЙ бій цієї лютої війни на залізничному переїзді в селі Семенівка неподалік Слов’янська.
Нестерпно дивитися, коли чоловіки з ампутованими кінцівками і вщерть перебинтованими тілами плачуть від болю, але неможливо дивитися і слухати, коли поранений, як решето, не слабкої волі воїн, плаче за своїм убитим товаришем – командиром сумської Альфи Аніщенком і за побратимом Лужевським – одним з найкращих снайперів Європи. Іноді й дотепер мені сниться кров з поранених ніг цього альфівця…
В 20142015 рр, коли я частіше їздила в зону бойових дій, мені кілька разів довелося мати справи саме з альфівцями – тими, з ким ми на висоті 3035 м над землею літали вертольотами, маневруючи від ПЗРК, які могли випустити смертельні жала з багажника будьякого авто, над яким ми пролітали; я знала загиблого Дениса Волочаєва, кількох кримських альфівців, які не зрадили присязі; я мацала руку того, кому написали “побутова травма” замість “бойове поранення”. З деким була під Градами в Трьохізбенці. І все це було не на Хрещатику – а в тодішній фальшиво названій зоні АТО. І скажу вам так: АЛЬФА – це воїни честі і доблесті. Держава в них вкладала ресурси і вчили іншому, аніж “кошмарити” бізнес чи ганятися за вуличними хуліганами. Такі воїни, дякувати Богу, ще є по Україні скрізь. Тому не питайте, звідки я знаю наступне:
Стелу в холі центру спецоперацій АЛЬФА з іменами тих, що віддали життя за Україну, РОЗБИЛИ, а потім демонтували емблему і девіз.
На це місце з якогось дива “втелющили” Оранту (видно, керівництву СБУ замало Оранти в Святій Софії).
Коли історія набула розголосу, спецслужба (як і належить теперішнім справжнім “профі”) вдалася до махлювання двома способами: залякування родин полеглих і виманювання підписів родичів нібито звернутися “до Святого Духа” і дати дозвіл “на Оранту” замість стели. Ясна річ, з погрозами “не розповсюджуватися” про цю історію (про що, власне, дуже акуратно написала вдова Лужевського).
Далі поспіхом виготовили нову дошку і… правильно – помістили її мало не на горище ЦСО – в музей, куди, звісно, доступ має хіба що прибиральниця і завгосп, бо точно школярам екскурсії туди проводити не будуть , як і сторонніх водити навіть у хол не будуть, де була стела спочатку. Але “с глаз далой – из сердца вон” – старий, як світ спосіб знівелювати навіть найбільше геройство. І це, очевидно, така нинішня тактика керівництва АЛЬФИ, яке (тільки не розширюйте зіниці) – у бойових операціях участі не брало
Моє резюме коротке: КОЖЕН факт приниження ГЕРОЇВ паркетними воєначальниками має стати відомим громадськості.
І, як співалося в старій пісні, “треба йти до осені” озброєними ЗНАННЯМИ про тих негідників, хто звик до “карпаратіфчікоф” і “пающіх трусов”, а не до Гідності Героїв, та й вимітати їх доброю мітлою з усіх поверхів влади.
Разом нас багато! Думаю, це гасло не втратило своєї актуальності.

P.S. А якщо випадком їхатимете на Краматорськ чи в Слов’янськ, зупиніться на роздоріжжі в Семенівці біля пам’ятника полеглим у першому бою і покладіть хоч листочок пам’яті, якщо не матимете свічечки чи квіточки. Сподіваюся, ЦСО не демонтує і його?!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment