“У полоні печалі” (“Червона рута”) – неписане гасло цьогорічних урочистостей у Києві.
Промова Володимира Зеленського: Без сенсацій, зате з плагіатом з минулорічного спічу. 24 серпня 2019-го: “Добрим буде той день, коли мені надійде СМС-повідомлення: за добу у нас жодного вбитого чи пораненого на фронті”. Цей же день 2020: “Ми маємо бути відповідальними — і тоді настане день, коли у моєму радісному СМС від міністра охорони здоров’я буде: “за минулу добу нуль захворілих і померлих”. Знайдіть розбіжності, яких нема. Просто тепер йдеться про ще один фронт – боротьби з коронавірусом, а спіч-райтери, мабуть, скористалися старим шаблоном.
Як і з мантрою про цінність кожного громадянина, вперше озвученою гарантом в інавгураційній промові, але наразі підтверджену з точністю до навпаки: “Я зроблю все, щоб кожен українець у будь-якому куточку світу знав, що держава його не залишить”. (Згадайте кинутого помирати в сірій зоні солдата Ярослава Журавля кілька тижнів тому).
Нарешті, “старе-добре” “хвали мене губонько, бо роздеру”. А хто не хвалить – той ворог: “У нас буде країна, де жваві суперечки будуть лише про те, як назвати ракету, яку Україна запускає в космос. Інших просимо не заважати. Люди вже поставили вам оцінку. Не плутайтесь під ногами України, яка рухається вперед”.
Загальне враження від промови: намагання тримати гарне лице за кепської гри. Або ж очевидної відсутності здобутків, про які розповідав В. Зеленський на День Незалежності.
Нагородження видатних українців: Знаково, що серед таких цьогоріч опинився Дзідзьо (Михайло Хома) – послідовно лояльний до президента ще з часів “95-го кварталу”.
Тим часом не згадали про низку інших не менш успішних та відомих артистів, які дають доброчинні концерти на користь вояків ООС (як Оксана Муха чи “Без обмежень”) або мають значні заслуги перед культурою та мистецтвом України. Наприклад, ганебно забуті сьогодні оточенням президента Тарас Петриненко, Василь Зінкевич чи композитор Левко Дутковський (творець легендарного ансамблю “Смерічка”, першого виконавця “Червоної рути”, якою, до речі, завершили концерт до Дня Незалежності). Список тих, на кого вкотре не звернув уваги офіс президента, можна продовжувати.
Концерт. Залишив, переважно, гнітючі враження в тих, хто сподівалися повноцінно українського та патріотичного контенту на головне свято країни. До того ж, воюючої. Натомість видовище стало такою собі машиною часу: підбір виконавців та їхній репертуар, зокрема російськомовний, викликали спогади про агітаційні фестини часів Кучми чи Януковича. Максимально примітизовано і в “кращих” традиціях шоу-бізу північного сусіда. Попурі з відомих, навіть культових українських пісень, а серед них – “Пісня про пісню” Тараса Петриненка чи “Вона” Тараса Чубая – виконувалися приземлено-попсово, щоб не сказати “вульгарно”.
Іншими словами, було все, що “ок” в нічному клубі на вечірці з алкоголем і “дівчатками”, але ніяк не на день народження держави. Стриптизерськи-одаліскова пластика співачок (Тіна Кароль, Надя Дорофєєва, Джамала, Наталя Могилевська, Ольга Полякова), їхні надто відверті сукні, що більше пасували б до все того ж пілона, й апофеоз несмаку – “Шльопкі” Ольги Полякової. Але співала Ірина Білик, та ще й у чомусь схожому на купальний халат. Ірині, до того ж, не надто вдалася остання пластична хірургія, і навіть зусилля оператора не додали щирості натягнутим – буквально – посмішкам прими вітчизняної попси.
Режисура шоу виглядала ніби навмисне зітканою з ляпів і недоречностей – як-от стрибки акробатів за спиною в Ніни Матвієнко чи явлення Вєрки Сердючки на залізничному локомотиві з хітом “Океану Ельзи” “Там, де нас нема”. Звичайно, у версії Данилка то був грубий тролинг, а ось за паровоз тому, хто це вигадав, хотілося добряче надавати по шиї. Натяк надто недвозначний – “наш паровоз – вперьод лєті”. Чи то пак, назад, в радянське минуле, якого Україна позбулася 29 років тому. Та привиди минулого мають здатність повертатися – як з’ясувалося.
До повноти невтішної картини бракувало хіба-що Ані Лорак і Таїсії Повалій. Однак, їхні “вакансії” успішно зайняли Тіна Кароль і Олег Винник – обоє недавно співали на підтримку Олександра Лукашенка на виборах в Білорусі, і ці ж артисти стали “гвоздями програми” на День Незалежності. Привіт побитим і катованим мітигувальникам проти Луки у білоруських тюрмах.
Повна відсутність людей на бекграунді за артистами, учасниками дійства, виглядала не лише дивною, але й символічною: народ не псував владі телевізійну картинку, його в кадрі не було. Жодної душі, ніби в центрі столиці у свято громадянам просто нічого робити.
Що це не для них, а лише задля шоу концерт знімали – в мене сумніву нема. Ну, і головного його глядача, звичайно, Володимира Зеленського – він задоволено кивав головою і періодично ритмізував псевдо-танцювальні конвульсії горішньої частини тіла в такт мелодіям.
Свято вдалося?
До речі: Як повідомили на своїх Фейсбук-сторінках “Бумбокс”, “Тартак” і “Океан Ельзи”, вони не надавали дозволу офісові президента використовувати свої пісні на концерті Дня Незалежності. Ба, більше: ОП навіть не звертався до них за дозволом, порушуючи авторське право артистів.
Ештон БЕСТ-КОРОВАЙНИЙ,
Global Village
Фото з інтернету
