Олена ФІЛІП’ЄВА: «Театр має виховувати характер»

У травні відзначила свій ювілей прима-балерина Національної опери України, виконуюча обов’язки художнього керівника балетної трупи цього театру, народна артистка України Олена Філіп’єва. Сьогодні пані Олена –гість “СП”.

— Ви починали з занять народними танцями, а як доля привела до балету?
— Як і багато дітей, займалася у палаці культури в моєму рідному містечку Дніпрорудне Запорізької області. Мій керівник танцювального гуртка підказав батькам, що у Києві є хореографічне училище. “У вас дитина дуже здібна, талановита, музична, то спробуйте туди вступити”, — порадив він.
У мене батьки були спортсменамами, спрямовували мене у спорт, аби я займалась гімнастикою. Але я хотіла танцювати. Дізналися адресу училища, приїхали на вступні іспити. З 10 років я вже жила далеко від свого рідного дому.
Першим моїм педагогом була Травіата Іванівна Самойленко. Навчала мене 5 років, і я їй дуже вдячна. Після цього мене взяла заслужена артистка України Альвіна Георгіївна Кальченко, з якою ми потім трохи працювали ще й в театрі. Коли прийшла до театру, то трохи працювала з народною артисткою СРСР Оленою Михайлівною Потаповою, яка до цих пір служить в Національній опері України. Потім знову працювала з Кальченко. Згодом – з на жаль уже покійним народним артистом УРСР Веаніром Івановичем Кругловим. А нині – з народною артисткою України Раїсою Олексіївною Хілько. Також під час роботи над різними виставами багато працюю з Іриною Бродською та Елеонорою Михайлівною Стебляк.
— Напевне назавжди запам’ятався перший вихід на сцену Національної опери України?
— Ми готувалися до випускного гала-концерту в хореографічному училищі. Я готувала два па-де-де. У цей час трупа Національної опери поїхала на гастролі до Японії. У театрі залишилася лише невелика частина трупи. Мала йти “Жизель”. Запрошена балерина захворіла. Мій педагог Альвіна Кальченко і керівник балетної трупи Віктор Литвинов (на той час) порадившись, вирішили запропонувати мені станцювати партію Жизель. До вистави залишалося три дні.
Пропозиція була несподіваною, але я одразу погодилася. Отож, вже через три дні після випускного я станцювала цю партію і як змогла передала образ своєї героїні. Це було дуже хвилююче…
— У 22 роки Ви стали заслуженою артисткою України, а в 23 –наймолодшою народною артисткою нашою держави. Що відчували у той час?
— Я повинна була доводити, що заслужила ці нагороди. Звання заслуженої було несподіванкою, а народної й поготів. Розуміла, що не маю права розслаблятися.
— Значний вплив на Вашу творчу долю мала видатна балерина Майя Плісецька.
— На конкурс Майї Плісецької я потрапила зовсім випадково. Мій партнер, з яким ми разом навчалася, хотів взяти участь у Міжнародному конкурсі артистів балету “Майя”, шукав партнерку. Його педагог Олександр Прокоф’єв запропонував мені йому допомогти. Я вже була народною артисткою України, було б соромно взяти участь у цьому конкурсі і нічого не отримати. Але я вірила у свої сили. В результаті я (як солістка) виборола золото.
Дуже вдячна Майї Михайлівні. Вона завжди добре відгукувалася про мене і Олексія Ратманського, з яким я танцювала. Олексій тоді був відомий як танцівник, а зараз – як балетмейстер, ставить балети в багатьох країнах. Плісецька завжди говорила, що я талановита, що ніхто так не танцює, як Олена і Олексій. Вона була великою балериною і до неї прислухалися. Завдячуючи їй, в Японії я танцювала у “Дон Кіхоті” з дуже відомим танцівником Патріком Дюпоном – зіркою “етуаль” (найвищий статус артистів балету паризької Опери – авт.) На запрошення Маїй Михайлівні я брала участь в її гала-концертах в Японії, а потім і в багатьох інших країнах. Я танцювала з Олександром Вєтровим і Олексієм Фадеїчевим.
Майя Плісецька 20 концертів поспіль танцювала “Помираючого лебедя”, а ми наступним номером танцювали “Дон Кіхота”. Внутрішній стан у неї щодня був інший, щоразу вона “помирала” по-іншому. Для мене це було відкриттям…
— Брали участь у виставах на музику українських композиторів?
— У “Лісовій пісні” танцювала Мавку, а потім виконувала роль Килини. У “Лілеї” також танцювала головну партію. Шикарна музика, прекрасні декорації, неповторний український колорит. Буду пропонувати, аби ці вистави йшли частіше. До нас ходить багато іноземців, саме такі постановки допоможуть їм краще пізнати українську культуру, цікаві вони і для нашого глядача.
— Під час гастролей очевидно бували цікаві випадки, які запам’яталися?
— Були з концертами в Іспанії. Там є дуже відома сцена, йде під землю на багато метрів. Там важко навіть дихати. Сцена – зі справжнього сталактиту. З Анатолієм Козловим я виконувала “Жизель”. Під час вистави по сцені став літати кажан. Я не могла втекти, але було дуже страшно.
Під час гастролей у Японії Майю Плісецьку три рази викликали на біс і кожного разу вона виходила. А після цього вона ледве йшла (накульгувала) і тільки в гримерці я побачила, що у неї синя нога. Виявляється, коли її запрошували на біс, вона в сутінках куліс не побачила перепону і зачепилася ногою. І не зважаючи на біль, танцювала ще два рази. Вона розуміла, що глядач вимагає.
— Ваша донька теж хоче бути балериною?
— Так. Ліза навчається в хореографічному училищі. Тут їй треба вчитися ще три роки. Як мама — переживаю. Якщо буде треба, я допомагатиму, але не наполягатиму.

Спілкувався
Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment